“І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого” (1Йоан 4:21). ДПХ 205.1
Любов — основа благочестя. Що б там не казали, але людина не матиме чистої любові до Бога, якщо вона не виявляє безкорисливої любові до свого ближнього. Коли власне “я” розчиняється у Христі, тоді любов виникає мимоволі. Досконалість християнського характеру досягається тоді, коли є внутрішня потреба постійно допомагати і нести благословення іншим, коли сяйво неба сповняє серце і відбивається на обличчі. ДПХ 205.2
Якщо ми з'єднані з Христом, тоді золотими узами любові поєднаємось з нашими ближніми. У нашому житті проявиться чистота і співчутливість Христа. Ми не чекатимемо, поки нужденні й знедолені прийдуть до нас. Не треба буде також прохати поспівчувати чиємусь горю. Ми служитимемо нужденним і страждальцям, як служив і благодіяв їм колись Христос. ДПХ 205.3
Слава неба виявляється у піднесенні тих, що впали, у втішанні скорботних. Бог не визнає жодних національних, расових чи кастових відмінностей. Завдяки тому, що усі люди створені і викуплені Богом, вони є однією родиною. Щоб кожна душа могла вільно досягти Бога, Христос прийшов зруйнувати усі розділяючі бар'єри, відкрити усі відділення храму. Його любов така глибока, всеосяжна, що вона проникає усюди: виводить із замкненого сатанинського кола убогі душі, які піддалися його омані; підводить їх до Божого престолу, який оточений райдугою обітниць. ДПХ 205.4
Христос хоче підняти усіх, хто бажає спілкуватися з Ним, щоб вони були єдині, як Він єдиний з Отцем. Він випробовує нас тим, що допускає біди і страждання для того, щоб звільнити від егоїзму. Спаситель намагається розвинути у нас риси Свого характеру — такі, як співчутливість, ніжність і любов. “Якщо ти будеш ходити Моїми дорогами... — проголошує Господь, — і дам тобі ходити поміж тими, що стоять тут — навіть серед ангелів, які оточують Його престол” (Зах.3:7). Співпрацюючи з небесними істотами на землі, ми готуємось спілкуватися з ними на небесах (Наочні уроки Христа, c. [384-389]). ДПХ 205.5