Розділ 7. Зрада Христа

Я була перенесена в той час, коли Ісус зі Своїми учнями перебував на Пасхальній вечері. Сатана обманув Юду, змусивши повірити, що він є одним зі справжніх учнів Христа, проте його серце завжди було тілесним. Юда бачив могутні діла Ісуса, перебував з Ним протягом Його служіння і погоджувався з незаперечними доказами, що Він — Месія; проте Юда був жадібний і скупий. Він любив гроші. Обурений, він скаржився, що на Ісуса було вилите дорогоцінне миро. Марія любила свого Господа. Він простив “її численні гріхи”, воскресив з мертвих її улюбленого брата, і вона вважала: ніщо не було настільки дорогоцінним, щоб не віддати його Ісусові. Чим дорожчим і дорогоціннішим було миро, тим краще Марія могла виявити свою вдячність Спасителеві, присвятивши миро Йому. На виправдання своєї жадібності Юда сказав, що миро можна було б продати й роздати гроші бідним. Проте він сказав це не через турботу про бідних, а тому, що був егоїстичним і часто привласнював собі те, що було довірено йому для роздачі бідним. Юда не був уважним до запитів і потреб Ісуса, а для виправдання своєї жадібності часто згадував бідних. Учинок щедрості з боку Марії став найбільшим докором його жадібній натурі.ВБ58 32.1

Був приготовлений шлях, щоб спокуса сатани знайшла швидкий відгук у серці Юди. Юдеї ненавиділи Ісуса, однак до Нього приходило безліч народу послухати Його мудрі слова і побачити Його могутні вчинки. Це відвертало увагу людей від первосвящеників і старійшин, бо народ відчував якнайглибшу цікавість щодо Ісуса та з хвилюванням прямував за Ним, слухаючи повчання такого дивного Вчителя. Багато хто з начальників увірували в Ісуса, проте боялися визнати це, побоюючись відлучення від синагоги. Священики і старійшини вирішили: необхідно щось зробити, аби відвернути увагу людей від Ісуса. Вони боялися, що всі люди повірять у Нього, тому не почували себе в безпеці. Вони мали або втратити своє становище, або вбити Ісуса. Однак навіть після засудження Ісуса на смерть все одно залишаться ті, хто був живим пам'ятником Його сили. Ісус воскресив Лазаря з мертвих. Священики і старійшини побоювалися: якщо вони вб'ють Ісуса, Лазар свідчитиме про Його могутню силу. Натовпи людей сходилися подивитися на воскреслого з мертвих, тому правителі вирішили вбити і Лазаря, аби покласти край цьому сум'яттю. Тоді вони повернуть народ до людських традицій і вчень, до виплати десятини з м'яти й рути і знову впливатимуть на них. Вони змовилися взяти Ісуса на самоті, адже якщо схопити Його в натовпі, коли народ із цікавістю слухатиме Вчителя, їх поб'ють камінням.ВБ58 33.1

Юда знав, з яким нетерпінням первосвященики і старійшини бажали схопити Ісуса, тому запропонував видати Його за кілька срібних монет. Його любов до грошей призвела до того, що він погодився віддати свого Господа в руки Його найзапекліших ворогів. Сатана безпосередньо діяв через Юду, і під час зворушливої сцени останньої Вечері цей учень виношував плани зради Ісуса. Ісус із сумом сказав Своїм учням, що всі вони спокусяться цієї ночі. Проте Петро палко запевнив: якщо всі спокусяться, він не зробить цього. Ісус відповів Петрові: “Ось сатана випросив вас, щоб пересіяти, як пшеницю; Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри; і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів!”ВБ58 34.1

Потім я бачила Ісуса в саду з учнями. З глибоким смутком Він велів їм пильнувати й молитися, щоб не впасти в спокусу. Господь знав, що їхня віра має бути випробувана, вони розчаруються у своїх надіях; їм знадобиться вся сила, яку зможуть здобути тільки завдяки палким молитвам і безперервному пильнуванню. Із сильним зойком і плачем Ісус молився: “Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя!” Божий Син молився в душевній агонії. Великі краплі поту, подібні до крові, вкрили Його лице і падали на землю. Ангели витали над цим місцем і були свідками цієї сцени, та тільки одному було доручено прийти і зміцнити Божого Сина в Його боротьбі. На Небі завмерла радість. Склавши свої вінки й арфи, ангели на Небесах із глибокою зацікавленістю мовчки спостерігали за Ісусом. Вони бажали оточити Божого Сина, але керівні ангели не дозволили, щоб вони, ставши свідками Його арешту, звільнили Його; адже План був накреслений і мав здійснитися.ВБ58 34.2

Помолившись, Ісус повернувся до Своїх учнів. Вони спали. Тієї жахливої години Спасителя не потішили і не підтримали молитвами навіть Його учні. Петро, ще недавно такий ревний, тепер міцно спав. Ісус нагадав йому про його рішуче запевнення і сказав: “То не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною?” Тричі Божий Син молився в душевній агонії, а потім з'явився Юда зі своїми людьми. Як звичайно, він наблизився до Ісуса, аби привітати Його. Натовп оточив Ісуса; але тут Він виявив Свою Божественну владу, промовивши: “Кого шукаєте? Це Я”. Відступивши назад, усі попадали на землю. Ісус поставив це запитання, щоб вони побачили Його силу й отримали доказ, що при бажанні Він міг звільнитися з їхніх рук.ВБ58 35.1

Коли учні побачили, що озброєний киями й мечами натовп був так швидко уражений, у них з'явилася надія. Люди підвелися і знову оточили Божого Сина, тоді Петро вихопив меча й відтяв вухо одному рабові. Ісус наказав йому сховати зброю і сказав: “Чи ти думаєш, що Я не можу вблагати Мого Отця, аби Він дав Мені понад дванадцять легіонів ангелів?” Я бачила, що від цих слів обличчя ангелів оживилися. Вони бажали відразу ж оточити Свого Повелителя та розігнати люту чернь. Однак їх знову охопив смуток, коли Ісус додав: “Як же тоді збудуться Писання, що так має статися?” Серця учнів знову наповнилися відчаєм і гірким розчаруванням, коли Ісус дозволив, аби Його схопили.ВБ58 35.2

Учні боялися за власне життя і розбіглися хто куди, Ісус же залишився один. О, як тоді тріумфував сатана! І як тужили й сумували Божі ангели!.. Багато груп святих ангелів, кожна на чолі з високим командувачем, були послані стати свідками цієї сцени. Вони мали занотувати кожну дію, кожну образу і жорстокість, заподіяні Божому Синові, відзначити кож- ну душевну муку, якої зазнає Ісус, щоб ці самі люди могли знову побачити всі свої дії в живих образах.ВБ58 35.3

Див. Матвія 26:1—56; Марка 14:1—52; Луки 22:1—46; Івана 11 розд.; 12:1—11; 18:1ВБ58 36.1