Настав час для проповіді Євангелія за межами Малої Азії. Павлові та його товаришам відкривалася дорога до Європи. У Троаді, на берегах Середземного моря, “вночі з'явилося Павлові видіння: якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, закликаючи: Прийди до Македонії, допоможи нам!”ДА 145.1

Заклик був настійним, який не терпить зволікання. “Коли побачив він те видіння, — повідомляє Лука, котрий супроводжував Павла, Силу й Тимофія в подорожі до Європи, — ми відразу постаралися піти до Македонії, зрозумівши, що Бог покликав нас благовістити їм. Відпливши з Троади, прибули ми до Самотракії, а наступного дня — до Неаполя; звідти до Филип — міста-колонії, що є першою частиною Македонії. У тому місті ми перебували кілька днів”.ДА 145.2

“А в суботу, — продовжує Лука, — вийшли за браму до річки, де за звичаєм було місце молитви, і посідавши, говорили до жінок, що зібралися. І слухала одна жінка, на ім'я Лідія, продавщиця кармазину з міста Тіятир, що шанувала Бога. Господь відкрив їй серце”. Лідія з радістю прийняла істину. Вона та її домашні навернулися й охрестилися. Вона просила апостолів залишитися в її домі.ДА 145.3

Коли вісники хреста навчали людей, за ними ходила жінка, що мала віщунського духа. Вона кричала: “Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння! Вона робила це багато днів”.ДА 145.4

Ця жінка була особливим знаряддям сатани; вона приносила своїм господарям великий прибуток через віщування. Своїм впливом вона сприяла зміцненню ідолопоклонства. Сатана бачив, що відбулося вторгнення в його царство, тому вдався до цього заходу. Так він вирішив протистати Божій роботі, сподіваючись змішати свої хитрі вигадки з істинами, котрих навчали вісники Євангелія. Реклама, яку створювала апостолам ця жінка, завдавала шкоди справі істини, відволікаючи людей від вчення апостолів і знеславляючи Євангеліє. Адже в багатьох складалося враження, що мужі, які промовляли в Дусі й силі Божій, були керовані тим самим духом, що й ця слуга сатани.ДА 146.1

Деякий час апостоли мирилися з такою опозицією, та згодом Павло, натхненний Святим Духом, наказав злому духові вийти з жінки. Той факт, що вона відразу замовкла,свідчив, що апостоли були слугами Божими, і нечистий дух визнав це, підкорившись їхньому повелінню.ДА 146.2

До жінки, звільненої від злого духа, повернувся здоровий розум, і вона вирішила стати послідовницею Христа. Тоді її господарі стривожилися за своє ремесло. Вони бачили, що прийшов кінець будь-якій надії на збагачення за рахунок її віщування. Якщо апостолам буде дозволено продовжувати проповідь Євангелія, незабаром вони втратять своє джерело прибутку.ДА 146.3

Багато інших мешканців міста також були зацікавлені в тому, щоб заробляти гроші на сатанинському обмані; побоюючись впливу сили, яка могла покласти край їхній діяльності, вони піднесли свій голос проти Божих слуг. Привівши апостолів до начальників міста, вони висунули проти них таке звинувачення: “Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто і навчають звичаїв, котрих нам, римлянам, не годиться ні переймати, ні виконувати!”ДА 146.4

Оскаженілий натовп піднявся на апостолів. Настрій юрби поділяли й начальники, котрі здерли з апостолів верхній одяг і звеліли бити їх палицями. “Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в'язницю, давши вказівку в'язничному сторожеві пильно їх охороняти. Він, діставши таку вказівку, засадив їх до внутрішньої темниці і забив їхні ноги в колодки”.ДА 146.5

Це завдало апостолам великих мук, однак вони не нарікали. Навпаки, у непроглядній темряві й самотності підземної в'язниці вони підбадьорювали один одного словами молитви й похвальним співом Богові за те, що удостоїлися зазнати ганьби задля Нього. їхні серця зігрівала глибока щира любов до справи свого Викупителя. Павло згадував про те, як переслідував учнів Христа, і радів, що в нього відкрилися очі і він бачить та відчуває серцем силу славних істин, які колись зневажав.ДА 147.1

Інші в'язні здивовано прислухалися до звуків молитви й співу, що долинали із внутрішньої в'язниці. Вони звикли, що тишу ночі порушували зойки та стогін, лайка і прокльони. Але ще ніколи не чули, щоб у цьому похмурому підземеллі звучали слова молитви й хвали. Сторожа і в'язні чудувалися, запитуючи: що це за люди, котрі радіють, незважаючи на холод, голод і тортури?ДА 147.2

Тим часом міські воєводи, повертаючись додому, поздоровляли себе, що їм вдалося придушити заколот за допомогою негайних рішучих мір. Але дорогою вони довідалися про деякі подробиці щодо характеру та діяльності мужів, яких засудили на бичування й ув'язнення. Вони зустріли жінку, яка звільнилася від сатанинського впливу, і були вражені змінами в її зовнішньому вигляді та поведінці. У минулому вона завдавала місту багато клопотів, а тепер була спокійна й мирна. Думка, що вони, найімовірніше, покарали з усією суворістю римського закону двох ні в чому не винних людей, викликала в них обурення на самих себе. Вони вирішили вранці наказати таємно відпустити апостолів та випровадити їх із міста, не давши юрбі можливості вчинити над ними насильство.ДА 147.3

Якщо люди були жорстокими і мстивими, а то й по-злочинному недбалими у виконанні покладених на них серйозних обов'язків, то Бог не забув виявити милість до Своїх слуг. Усе Небо було зацікавлене долею людей, які постраждали за Христа, і послало ангелів до в'язниці. Від їхньої ходи здригалася земля. Двері в'язниці з важкими засувами широко відчинилися, ланцюги й кайдани поспадали з рук та ніг в'язнів, і яскраве світло осяяло в'язницю.ДА 147.4

В'язничний сторож із подивом прислухався до молитов і співу ув'язнених апостолів. Коли їх привели, він бачив їхні розпухлі кровоточиві рани і власноручно забив їхні ноги в колодки. Він сподівався почути гіркі стогони й прокльони, натомість почув пісні радості й хвали. Під ці звуки сторож поринув у сон; його розбудив землетрус, від якого захиталися мури в'язниці.ДА 148.1

Схопившись у тривозі, сторож із жахом побачив, що всі двері в'язниці відчинені. Від думки про те, що в'язні повтікали, йому стало моторошно. Він пригадав, з якою суворістю минулої ночі йому було доручено стерегти Павла й Силу, і був упевнений, що на нього чекала смертна кара за очевидну невірність. У розпачі сторож вирішив, що краще власноручно заподіяти собі смерть, аніж бути засудженим на ганебну страту. Витягнувши меча, він намірився вбити себе, як раптом почув підбадьорливі слова з уст Павла: “Не роби собі ніякого зла, бо всі ми тут!” Усі були на своїх місцях, стримувані силою Божою, яка діяла через одного з учнів. Суворість, з якою в'язничний сторож повівся з апостолами, не викликала в них бажання помститися. Павлові й Силі був притаманний дух Христа, а не дух помсти. У їхніх серцях, сповнених любов'ю Спасителя, не знайшлося місця для злоби проти гонителів.ДА 148.2

В'язничний сторож кинув свого меча і наказавши запалити світло, побіг мерщій до внутрішньої в'язниці. Він бажав побачити, що це за люди, котрі відплатили йому добром за жорстоке з ними поводження. Добігши до місця, в якому знаходилися апостоли, він упав до їхніх ніг, прохаючи в них пробачення. Потім вивів їх у зовнішній двір і запитав: “Добродії, що потрібно мені робити, аби спастися?”ДА 148.3

В'язничний сторож тремтів, коли бачив Божий гнів, явлений у землетрусі; гадаючи, що в'язні повтікали, він готовий був заподіяти собі смерть. Але тепер усе це здавалося йому незначним у порівнянні з дивним, досі невідомим страхом, який тривожив його душу. Він бажав володіти такими ж самими спокоєм і радістю, котрі виявляли апостоли під час страждань та наруги. Він бачив на їхніх обличчях небесне світло і розумів: Бог втрутився чудодійним чином задля їхнього порятунку. З особливою чіткістю сторож пригадав слова жінки, одержимої духом: “Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння!”ДА 148.4

У глибокій покорі він попросив апостолів указати йому дорогу життя. “Віруй в Господа Ісуса [Христа] — і спасешся ти та твій дім!— відповіли вони. І говорили йому Господнє Слово й усім, що в його домі”. Тоді в'язничний сторож обмив рани апостолів і служив їм, а потім вони охрестили його та всю його родину. Освячуючий вплив поширився й на інших в'язнів, і їхні серця були відкриті для проголошених апостолами істин. Вони були переконані, що Бог, Якому служили ці мужі, чудодійним чином звільнив їх від кайданів.ДА 149.1

Мешканці міста Филипи були дуже налякані землетрусом, і коли вранці в'язнична сторожа розповіла міським воєводам про те, що трапилося вночі, ті стривожилися і послали воїнів звільнити апостолів. Але Павло сказав: “Нас, римських громадян, прилюдно побито, без суду посаджено у в'язницю, а тепер таємно виводять нас? Ні, хай самі прийдуть і виведуть нас!”ДА 149.2

Апостоли були римськими громадянами, а згідно із законом, римлянин міг бути побитий палицями лише за вкрай кричущий злочин, його не можна було позбавити волі без відповідного судового розгляду. Павла й Силу ув'язнили на очах народу, і тепер вони відмовлялися бути таємно відпущеними без належного пояснення з боку начальників міста.ДА 149.3

Коли ці слова були передані можновладцям, ті злякалися, що апостоли поскаржаться імператорові. Негайно прийшовши до в'язниці, вони вибачилися перед Павлом і Силою за вчинену щодо них несправедливість та жорстоке поводження. Вони особисто вивели їх із в'язниці, благаючи залишити місто. Міські воєводи побоювалися впливу апостолів на народ; вони жахалися й тієї Сили, Котра стала на захист цих невинних мужів.ДА 149.4

Дотримуючись настанови Христа, апостоли не стали наполягати на своєму перебуванні в місті, де їхня присутність була небажаною. “Вийшовши із в'язниці, вони прибули до Лідії, і побачивши братів, потішили [їх] та й пішли”.ДА 149.5

Апостоли не вважали, що їхня праця у Филипах була даремною. Тут вони зустрілися з опором і переслідуванням, однак втручання Провидіння та навернення в'язничного сторожа з родиною аж надто компенсували ганьбу й страждання, котрих їм довелося зазнати. Вістка про їхнє несправедливе ув'язнення та чудодійне визволення поширилася по цілому краї, внаслідок чого про працю апостолів дізналися багато людей, яких не вдалося б досягти жодним іншим шляхом.ДА 150.1

Результатом праці Павла у Филипах було заснування церкви, яка швидко зростала. Запал і посвячення апостола, а понад усе його готовність постраждати задля Христа, справляли глибокий тривалий вплив на навернених. Вони дорожили дорогоцінними істинами, задля котрих апостоли так багато жертвували, повністю присвятивши себе справі свого Викупителя.ДА 150.2

Однак і ця церква не уникла переслідувань, про що свідчить вислів Павла в його Посланні до них. Він говорить:“Адже вам даровано через Христа не тільки вірити в Нього, а й за Нього страждати, здійснювати той подвиг, який ви побачили в мені, а тепер чуєте про мене”. Проте їхня віра була настільки непохитною, що він додає: “При кожній згадці про вас я дякую моєму Богові; завжди, в кожній моїй молитві за всіх вас, з радістю молюся за вашу участь у поширенні Доброї вістки — від першого дня і аж дотепер” (Филип.1:29-30, 3-5).ДА 150.3

У важливих центрах, де працюють вісники правди, точиться страшна боротьба між силами добра і зла. “Адже наша боротьба не з тілом і кров'ю, — говорить Павло, — але з началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього [віку], з піднебесними духами злоби” (Ефес.6:12). Боротьба між Божою Церквою і тими, хто перебуває у владі злих ангелів, точитиметься до кінця часу.ДА 150.4

Першим християнам часто доводилося зустрічатися віч-на-віч з темними силами. Ворог, вдаючись до фальсифікації та переслідування, намагався відвернути їх від правдивої віри. У наш час, коли швидко наближається кінець усього земного, сатана докладає відчайдуших зусиль, щоб занапастити світ. Він складає багато різних планів, аби полонити розуми людей, відвернути їхню увагу від важливих для спасіння істин. У кожному місті його слуги спішно згуртовують людей, які противляться Божому Законові. Головний ошуканець працює над тим, щоб внести замішання й викликати бунтівний дух, аби люди запалали сліпою ревністю.ДА 150.5

Гріховність досягає небаченого розмаху, однак багато служителів Євангелія звіщають: “Мир і безпека”. Але вірні Божі вісники повинні невпинно йти вперед, виконуючи свою працю. Зодягнувшись у небесний обладунок, вони мають безстрашно переможно крокувати вперед, не припиняючи боротьби, доки кожний ближній не почує вістки правди для теперішнього часу.ДА 151.1

Розділ 20. Звеличення хреста

Розділ 22. Солунь