Залишивши Филипи, Павло й Сила вирушили до Солуні. Тут їм було дозволено промовляти до великого збору в єврейській синагозі. Зовнішній вигляд апостолів свідчив про нещодавно перенесені ними жорстокі побої, і їм довелося пояснювати, що сталося з ними у Филипах. При цьому вони звеличували не себе, але Того, Хто визволив їх.ДА 152.1

Проповідуючи солунянам, Павло посилався на старозавітні пророцтва про Месію. Під час Свого служіння Христос просвітив розум учнів для розуміння цих пророцтв: “І почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм з усього Писання, що стосувалося Його” (Луки 24:27). Петро, проповідуючи Христа, наводив докази зі Старого Завіту. Так само чинив і Степан. Павло у своєму служінні також посилався на пророцтва Святого Письма про народження, страждання, смерть, воскресіння та вознесіння Христа. З допомогою натхненних свідчень Мойсея та пророків, він ясно довів, що Ісус із Назарета — Месія і що від днів Адама голос Христа промовляв через патріархів та пророків.ДА 152.2

Щодо пришестя Обітованого були дані ясні конкретні пророцтва. Адам отримав запевнення про прихід Викупителя. Винесений сатані вирок: “І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту” (Бут.3:15), — був для наших прабатьків обітницею спасіння через Христа.ДА 152.3

Авраамові була дана обітниця, що з його нащадків вийде Спаситель: “У твоєму потомстві благословляться всі народи землі. ‘Не сказано, що нащадкам, наче про багатьох, але як про одного: і твоєму Нащадкові, — Яким є Христос’” (Бут.22:18; Гал.3:16).ДА 153.1

Мойсей перед завершенням свого служіння як вождя й учителя Ізраїлю ясно проповідував про прихід Месії. “Пророка з-поміж вас, — сказав він, звертаючись до ізраїльського збору, — з твоїх братів, такого, як я, Господь Бог твій настановить тобі; Його маєте слухатися”. Мойсей запевнив ізраїльтян, що Сам Бог відкрив йому це на горі Хорив: “Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу” (Втор.18:15, 18).ДА 153.2

Месія мав походити з царського роду, бо в пророцтві Якова Господь сказав: “Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель, що Йому буде послух народів” (Бут.49:10).ДА 153.3

Ісая пророкував: “І вийде Паросток із пня Єссея, і Вітка виросте з його коріння”. “Нахиліть своє вухо, й до Мене прийдіть, послухайте, й житиме ваша душа! І Я з вами складу заповіта навіки на незмінні Давидові милості. Отож, Його дав Я за свідка народам, за проводиря та владику народам. Тож покличеш народ, що не знаєш його, і той люд, що не знає тебе, і вони поспішаться до тебе, ради Господа Бога твого, і ради Святого Ізраїлевого, що прославив тебе” (Ісаї 11:1; 55:3-5).ДА 153.4

Єремія також свідкував про пришестя Викупителя — Князя дому Давидового: “Ось дні наступають, — говорить Господь, — і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, — і правосуддя та правду в Краю запровадить. За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: ‘Господь — праведність наша’”. І ще: “Бо так промовляє Господь: Нема переводу Давидовим мужам, що мають сидіти на троні дому Ізраїлевого, і нема переводу в Левитів — священиків перед обличчям Моїм тому мужеві, що буде приносити цілопалення, і спалювати хлібну жертву, і приносити жертву всі дні” (Єрем.23:5-6; 33:17-18).ДА 153.5

Було провіщено навіть місце народження Месії: “А ти, Віфлеєме-Євфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання його, від днів віковічних” (Михея 5:1).ДА 154.1

Була докладно окреслена і робота, котру Спаситель мав виконати на землі: “І спочине на Нім Дух Господній, — дух мудрості й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. Його уподобання — в страху Господньому”. Божий Помазанець буде “благовістити сумирним... перев'язувати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням — відчиняти в'язницю; проголошуючи рік уподобання Господу та день помсти для нашого Бога, потішати всіх, хто в жалобі, радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радості замість жалоби, одежу хвали замість темного духа; і будуть їх звати дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь” (див. Ісаї 11:2-3; 61:1-3).ДА 154.2

“Оце Отрок Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя, Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть. Він не буде кричати і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і гнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою. Не втомиться Він, і не знеможеться, поки присуду не покладе на землі, і будуть чекати Закона Його острови” (Ісаї 42:1-4).ДА 154.3

На підставі старозавітних Писань Павло переконував слухачів, що Христос мав постраждати й воскреснути з мертвих. Хіба Михей не пророкував: “Тростиною б'ють по щоках Ізраїлевого суддю” (Михея 5:1)? Хіба Обітований не пророкував про Себе через Ісаю: “Підставив Я спину Свою тим, хто б'є, а щоки Свої — щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання” (Ісаї 50:6). Через псалмоспівця Христос передрік, як поведуться з Ним люди. “А я... посміховище людське й погорда в народі. Всі, хто бачить Мене, насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають! ‘Покладався на Господа Він, — хай же рятує його, нехай Той його визволить, — він бо Його уподобав’. Я... рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені! Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають...” “Для братів своїх став я відчужений, і чужий для синів своєї матері, бо ревність до дому Твого з'їдає мене, і зневаги Твоїх зневажальників спадають на мене... Моє серце зламала наруга, і невигойний мій сором: я чекав співчуття — та немає його, і потішителів — та не знайшов!” (Псал.21:7-9, 18-19; 68:9-10, 21).ДА 154.4

Якими надзвичайно точними були пророцтва Ісаї про страждання і смерть Христа! “Хто нашій звістці повірив, — запитує пророк, — і над ким відкривалось рамено Господнє? Бо Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти, і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його.ДА 155.1

Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив. А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!ДА 155.2

Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, — і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст. Від утиску й суду Він забраний був, і хто збагне Його рід? Бо з краю живих Він відірваний був, за провини Мого народу на смерть Його дано” (Ісаї 53:1-8).ДА 155.3

Було провіщено навіть, якою смертю помре Божий Син. Як мідного змія було піднесено в пустелі, так мав бути піднесений грядущий Спаситель, щоб “кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Йоан.3:16).ДА 155.4

“А коли Йому скаже хто: ‘Що це за рани на Твоїх руках?’ то відкаже: ‘Побито Мене в домі тих, хто кохає Мене’” (Зах.13:6).ДА 155.5

“Із злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани... Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому” (Ісаї 53:9-10).ДА 156.1

Але Той, Хто мав зазнати смерті від рук грішників, повинен також воскреснути, як Переможець над гріхом і могилою. Натхненний Всемогутнім солодкий співець Ізраїлю засвідчив про славний ранок воскресіння. “Тіло моє також, — радісно звіщає він, — спочиватиме в надії. Бо Ти не полишиш душі Моєї у пеклі [могилі], не попустиш Своєму Святому побачити тління!” (Псал.15:9-10).ДА 156.2

Павло показав, як тісно Бог поєднав служіння жертвоприношення з пророцтвами про Того, Хто як ягня мав бути проваджений на заколення. Месія повинен був віддати Своє життя як “жертву за гріх”. Спрямовуючи свій погляд крізь віки на спокутну жертву Спасителя, пророк Ісая засвідчив, що Агнець Божий “на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступався за злочинців” (Ісаї 53:7, 10, 12).ДА 156.3

Спаситель, про Якого говориться у пророцтві, мав прийти не як земний цар задля звільнення єврейського народу від земних гнобителів, а як звичайна людина, щоб жити в бідності й покорі, а потім бути зневаженим, відкинутим та вбитим. Спаситель, про Якого провіщав Старий Завіт, повинен був принести Себе в жертву за грішне людство, виконавши таким чином усі вимоги порушеного Закону. У Ньому символи жертвоприношень повинні були зустрітися з реальністю, а Його смерть на хресті повинна була надати змісту всій системі єврейських богослужінь.ДА 156.4

Павло розповів євреям із Солуні, як ревно колись відстоював обрядовий закон та якого чудового досвіду зазнав біля воріт Дамаска. До свого навернення він вірив у благочестя по спадковості, плекаючи фальшиву надію. Його віра не ґрунтувалася на Христі, натомість він покладався на форми й обряди. Його ревність щодо Закону не з'єдналася з вірою в Христа, а тому була марною. Вихваляючись власною непорочністю в дотриманні Закону, він відкидав Того, Хто був центром Закону.ДА 156.5

Однак після його навернення все змінилося. Ісус із Назарета, Котрого він переслідував в особі Його святих, з'явився йому як обітований Месія. Гонитель побачив у Ньому Сина Божого, Котрий прийшов на землю, щоб здійснилися пророцтва; у Його житті знайшла своє виконання кожна деталь, зазначена у Святому Письмі.ДА 157.1

Коли Павло зі святою відвагою проповідував Євангеліє в Солунській синагозі, потік світла осяяв справжнє значення обрядів і церемоній, пов'язаних зі служінням у скинії. Апостол указував своїм слухачам на той час, коли Христос, закінчивши посередницьке служіння в небесній святині, прийде знову в силі й великій славі, щоб заснувати на землі Своє Царство. Павло вірив у Другий прихід Христа. Він так ясно й переконливо описував славну подію, що це справляло на слухачів незабутнє враження.ДА 157.2

Три суботи поспіль Павло проповідував солунянам, розмірковуючи з ними на підставі Писань про життя, смерть, воскресіння, служіння на Небі та майбутню славу Христа, “Агнця, заколеного від заснування світу” (Об'явл.13:8). Він звеличував Христа і доводив, що правильне розуміння Його служіння — це ключ до багатої скарбниці старозавітних Писань.ДА 157.3

Істини Євангелія звіщалися в Солуні з великою силою і викликали зацікавлення багатьох людей. “І деякі з них повірили й приєдналися до Павла та Сили — дуже багато побожних греків і чимало шляхетних жінок”.ДА 157.4

Проте, як і раніше, апостоли зіткнулися з рішучим опором. “Юдеї ж позаздрили”. Ці євреї не користувалися на той час прихильністю римської влади, оскільки нещодавно підняли повстання в Римі. На них дивилися з підозрою, і їхня свобода була певною мірою обмежена. Тепер вони отримали нагоду скористатися обставинами й завоювати прихильність властей. Водночас вони прагнули зганьбити апостолів та навернених у християнство.ДА 157.5

Для цього вони, “зібравши з вулиць якихось негідних людей”, учинили заворушення в місті. Шукаючи апостолів, вони прийшли до дому Ясона, та не знайшли там ані Павла,ані Сили. Шаленіючи від розчарування, заколотники потягли Ясона та декого з братів до начальників міста, вигукуючи: “Це ті, які перевернули світ і дійшли вже сюди! їх прийняв Ясон, а всі вони діють усупереч наказам кесаря, кажучи, що є інший цар — Ісус!”ДА 157.6

Оскільки Павла й Сили не знайшли, міські власті взяли звинувачуваних віруючих під варту, щоб зберегти в місті мир. Побоюючись подальшого насильства, “брати негайно відіслали вночі Павла і Силу до Вереї”.ДА 158.1

Ті, хто проповідує сьогодні непопулярні істини, не повинні розчаровуватися, коли часом так звані християни приймають їх не з більшою охотою, ніж приймали Павла та його товаришів люди, для яких вони працювали. Вісники хреста повинні озброїтися молитвою, пильнуючи, прямуючи вперед з вірою й мужністю, працюючи завжди в ім'я Ісуса. Вони повинні звеличувати Христа як Заступника за людину в небесній святині. Він — Центр усіх старозавітних жертвоприношень; завдяки Його викупній жертві порушники Божого Закону можуть знайти мир і прощення.ДА 158.2

Розділ 21. За межами Малої Азії

Розділ 23. Верія й Афіни