13 грудня. Петро підкріпляє випробуваних

“Щоб випробувана віра ваша виявилась коштовнішою за золото, що гине у хоч і вогнем випробуване, була на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа” (1Петр.1:7).ВХ 395.1

Тільки злі люди схильні немилостиво поводитися зі спокушуваними й заблудлими. Вони не можуть читати серця ближнього; вони не знають його внутрішньої боротьби і переживань. Їм слід навчитися з любов'ю робити зауваження; завдавши болю, зціляти рани серця і, суворо застерігаючи людину, не позбавляти її надії.ВХ 395.2

Протягом свого служіння Петро був вірним пастирем отари, дорученої його турботі, гідним тієї відповідальності, яку поклав на нього Спаситель. Він завжди звеличував Ісуса з Назарета як надію Ізраїлю, як Спасителя людства, і протягом усього життя підкорявся Господареві жнив. Усіма доступними засобами він намагався підготувати віруючих до активного служіння. Його святий приклад і невтомна діяльність надихнули багатьох перспективних молодих людей цілковито присвятити себе служінню Богові.ВХ 395.3

З плином часу вплив апостола як наставника та керівника зростав, і хоч основні зусилля він скеровував на служіння юдеям, проте він свідчив про Христа і в інших країнах, зміцнюючи віру багатьох людей.ВХ 395.4

В останні роки свого служіння натхненний Божим Духом, Петро написав листи віруючим, “розсіяним у Понті, Галатії, Кападокії, Асії і Віфінії” (в.1). Його Послання сприяли відродженню мужності і зміцненню віри людей, котрі зносили випробування і страждання; вони відновлювали віру тих, кому загрожувала небезпека забути Бога внаслідок спокус. Його листи несуть у собі відбиток особистості їх автора, в котрому намножувалися і Христові страждання, і Його потішення...ВХ 395.5

На початку свого першого Послання престарілий Божий раб віддав своєму Господеві хвалу й подяку. “Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Котрий з великої Своєї милості відродив нас до живої надії через воскресіння з мертвих Ісуса Христа, для спадщини нетлінної, чистої та нев'янучої...” (в.3-4).ВХ 395.6

Маючи надію на нетлінну спадщину на оновленій землі, перші християни тішилися навіть під час скорботи і суворих випробувань (Дії апостолів, c. [516-518]).ВХ 395.7