Глава 5—Здай ся на Бога!

Бог обіцяє: “Як тільки шукати мете мене всїм серцем вашим, то я дам вам ізнайти мене.” (Єрем. 29, 13. 14.)DDX 55.1

Цїле наше серце мусить покорити ся Богови, нїм ще наступить переміна, яка може нас знов привернути в стан Божого подобія. Наша грішна природа відчужила нас від Бога. А Дух святий влучно росказує про наш стан слїдуючими словами: “Бо ви через переступства і гріхи стали смертними. (Єф. 2, 1.) “Кожда голова в ранах, кожде серце хоре. Від підошви в нозї та до тїмя на голові нема в йому здорового місця.” (Ісаія 1, 5. 6.) Сатана держить нас в своїх путах, якими ми “живими зловлені від него у його волю.” (2. Тимот. 2. 26.) Бог хоче нас увільнити від наших гріхів. Але тому, що до сего цїлковитого обновленя серця потрібно ще й цїлковитої зміни свого власного “я”, тому мусимо єму віддати ся зовсїм.DDX 55.2

Боротьба проти власного “я” є найтяжшою зі всїх иньших. Залишене своїх власних потреб, передача цїлої своєї особистости вимагають тяжкої боротьби, але душа мусить піддати ся Богови, нїм може наново в святости відродити ся.DDX 56.1

Боже правлїнє не основує ся на слїпім послуху або на безрозумнім насильстві, як се каже нам дїявол. Нї — Бог відкликає ся до розуму і совісти. “А тодї прийдїть і розсудимось, говорить Господь.” (Ісаія 1, 18.) Так звучать запросини Сотворителя до своїх сотворінь; він не хоче силувати їх. Він не може принимати від нас почитаня і вірности, коли ми з власної волї їх не складаємо. Силувана вірність припинила би вільний розвиток ума і волї; вона знижила би нас до машини. То є неможливим, щоби Сотворитель мав такий намір. Єго бажанєм є, щоби чоловік, пан над всїма иньшими сотворінями, осягнув як найбільшу совершенність. Він ставить нам перед очи як найгарнїйші благодати, котрих участниками можемо бути лише через єго ласку. Він запрошує нас до себе, щоби сповнити свою ласку над нами. Воно залежить лише від нас, чи ми виберемо собі вічну неволю і гріх, чи роскішну свободу, яка належить ся Божим дїтям.DDX 56.2

Коли ми віддаємо себе Богови, то мусимо покинути все, що роз', єднувало би нас з ним. Тому то й говорить Спаситель: “Так отсе кождий з вас, хто не відцураєть ся від усего свого достатку, не може бути моїм учеником.” (Лук. 14, 33.) Ми му-симо все покинути, що може нас розлучити з Бо-гом. Богацтво — се божок, мамона багатьох людий. Любов до гроший і жадоба богацтва, — се золоті кайдани — вони лучать їх вічно із дїяволом. Безжурне, вигідне, вільне від одвічаль-ности житє, достоїноство і почесть, — се знов иньші божища, ідоли. Але сї рабскі кайдани треба пірвати. Ми не можемо належати половиною до Бога, а на пів до світа; ми мусимо бути зовсїм дїтьми Божими. Є богато людий, які вдають, що служать Богови, наколи вони здають ся цїлком на свою силу, щоби коритись єго законам, розвинути сталий характер і бути колись щасливими. Їх серця ще не зворушені Христовою любвою; але вони старають ся сповнити Богом назначені обовязки, щоби дістати ся до неба. Така наука не має жадної вартости. Коли вже раз вступив Христос у наші серця, тодї вони так наповнять ся єго любвою і святою втїхою через сполуку з ним, що жадна розлука буде неможливою. Коли на него поглянемо, тодї забуваємо самі на себе. Любов Христова стає жерелом нашого житя і дїланя. Коли ми щось почули в своїх серцях о щирій любві Христа і Бога, то не питаймо, як мало треба до сповнюваня Божих заповідий. То не стремімо до найнизшого ступня, але до цїлковитої згідности з волею нашого Спасителя. Стремім з цїлої сили до того і жертвуймо радо все иньше, покажім велике замилуванє до того, що відповідає єго обіцяній славі. Визнаванє Христа без глибокої любови до него — се пуста балачка, чиста формальність, тяжке рабске ярмо.DDX 56.3

Думаєте, що се за велика жертва, жертвувати Богови все? Най кождий з нас поставить собі пи-тане: “Що дав Христос за мене?” Все, — своє житє, любов і терпіня, — жертвував Син Божий, щоби нас спасти. Ах, а як жеж се можливо, щоби ми, навіть негідні так безконечної ласки і любови, держали свої серця подалеку від него? Кождої хвилинки в нашім житю тїшили ся ми єго ласка-вого благодатию. З тої причини не можемо пізнати докладно глибокого невіжества, невисказаного плюгавства, з якого він нас виратував. Ох, чи-ж можемо ми глянути на него, котрого наші злочини роспяли на хрестї; а потім ще й нехтувати такою любвою і жертвою? Чи-ж маємо ми з огляду на глибоке упокоренє Содержителя ще й нарікати, що ми лише боротьбою і самовідреченєм можемо увійти в житє?DDX 58.1

Не одно горде серце питає: “Чому мушу я вперед покорити ся, нїм стану певним Божого на-слїдства?” Ось, я вказую вам на Христа. Він був без гріха, а що ще більше, — він був князем неба, що прийшов на сей світ спасти від смерти грішне людство. “ ... що віддав своє житє на смерть і до лиходїїв дав себе полїчити, хоч він приймив на себе гріхи многих і за проступників молив ся.” (Ісаія 53, 12.)DDX 58.2

Бо що-ж ми таке жертвуємо, що таке покидаємо, хоч би ми і все покинули? Серце оплямлене гріхами, щоби Христос єго своєю вла-дною кровю очистив і спас своєю невисказаною любвою. Мимо того вагають ся люди принести ту жертву! О, яка встидна ся гадка і як встидно писати єї.DDX 59.1

Бог не вимагає, аби ми покидали то, що нам приносить користь. У всім своїм правлїню і дїланю має Бог лише одно добро для своїх дїтий на оцї. О, коби ті всї, що ще не вибрали собі Христа за свою цїль житя, прийшли до пізнаня, що він може нам дати богато більші і лїпші скарби, нїж вони самі собі шукають! Чоловік робить самий кривду своїй душі і найбільшу несправедливість, коли поступає проти волї Божої. Справдїшної втїхи не можна найти на заборонених дорогах, заказаних тим, котрий знає, що для нас найлїпше і що того найлїпшого хоче удїлити своїм лю- дим. Дорога грішника є дорогою до горя і до вічної смерти.DDX 59.2

Ми находимо ся в великім блудї, коли думаємо, що Бог любить бачити нас, свої сотворіня в муцї і терпіню. Цїле небо співчуває в щастю і нещастю чоловіка. Жадному сотворіню не замикає небесний Отець земскі радощі. Він жадає тілько, щоби уникати таких утїх, які приносять нам горе і прикрі розчарованя, що нас вже зза житя роблять нещасливими, а в кінци замикають перед нами райску браму. Спаситель приймає людий такими, якими вони є: — нужденних і немічних. Він хоче своєю святою кровію не лише очистити нас від гріха, але також хоче успокоїти у всїх бажанє спасеня, у всїх, що терпеливо беруть на себе єго ярмо і тягар. Він хоче дати мир і супокій тим, що приходять до него з бажанєм і просьбою о хлїб живота вічного. Він накладає на нас такі обовязки, котрі ведуть наші кроки по земли до небесних благодатий, яких не може грішник осягнути. Провадити утїшне житє, значить жити так, щоби Христос, наша надїя на славу, вообразив ся в нас.DDX 60.1

Богато знов питають: Як можна менї зовсїм віддати ся Богови? Се є вашим бажанєм; але ви за немічні, за слабосильні, щоби єго сповнити, бо ви замотані в пута сумнїву і привичок свого грішного житя. Ваші обіцянки і постанови збудовані на піску; ви не можете запанувати над своїми думками і жадобами. Ваші недодержані приреченя і зломані обіцянки захитали наше довірє до влас-ної отвертости і щирости; ви зневірили ся і ду-маєте, що Бог не може вас приняти. Тому, люба душе, не попадай в роспуку! Учися насамперед пізнати правдиву силу волї. Вона є остаточною могутностию, що панує над людскою природою; воля рішати ся, або вибирати. Все залежить від влучного дїланя волї. Воно залежить від тебе, ти повинен управляти ту силу, яку дав Бог людям, аби відріжняли добре від злого. Що правда, ти не можеш переинакшити свого серця; з власної сили і успособленя не можеш любити Бога. Вибирай: чи ти можеш і хочеш єму служити, чи нї. Ти можеш єму передати свою волю, а тодї він буде витворювати в твоїм нутрі волю і дїланє після свого власного уподобленя. Тодї вся твоя при-рода піддасть ся духови Христа; вся твоя любов найде свій осередок в нїм і ти будеш жити з ним в тїсній згодї.DDX 60.2

Та самим лише бажанєм побожности і сьвя-тости не зробить ся нїчого, коли на тім бажаню все й скінчить ся. Богато погинуть на віки підчас надїї і очікуваня, стати правдивими християнами. Вони нїколи не дійдуть до того, щоби передати свою волю Богови. Вони саме тепер не рішають ся бути християнами.DDX 61.1

Коли ти напружуєш свою волю і своє бажанє, то в твоїм житю може настати цїлковита переміна. Коли ти зовсїм підчиниш свою волю Христови, то злучиш ся з могутностию, яка стоїть понад всякими властями і панованями. Дістанеш силу з гори, щоби-сь остав ся непохитним і коли ти на ново віддаш ся Богови, тодї зможеш провадити житє нове, житє віри.DDX 61.2