Глава 13—Утїха в Бозї.

Дїти Божі покликані за намістників Христа, щоби ставили перед очі своїм ближним доброту і милосердє Боже. Як Ісус нам об’явив прикмети Отця, так щоби й ми об’явили Христа світови, що ще не знає нїчого о єго сердечній любови. “Як ти післав мене у світ, так я їх посилаю” — казав Ісус. “Я в них, а ти в менї, . . . щоби зрозумів світ, що ти мене післав єси.” (Йоан. 17, 18. 23.) Апостол Павло каже до учеників Ісуса: “Котрі то ви об’явлені, що ви посланіє Христове”, “котре знають і читають усї люди.” (2. Кор. 3, 3. 2.) В кождім з своїх дїтий посилає Ісус світови лист. Коли-ж ви заступники Христа, то він пішле через вас лист до родини, до міста і на улицю, де ви живете. Тому що Ісус осїв ся у вас, бажає він горячо говорити через вас з тими, що ще не знають єго, що може й біблії не читають, що голосу єго не чують, який говорить з кождого слова, або не відчувають любови Божої, котра в єго ділах об’являє ся. Коли ви справдї ученики Хрпста, то вдасть ся вам при- вести їх до зрозуміня єго доброти і наклонити їх, щоби любили Бога і служили єму.DDX 139.1

Християни призначені на те, щоби нести сьвітло дорогою до неба. Вони повинні кидати на світ відлиск того світла, яке одержали від Христа. Їх житє і їх характер повинні бути такими, щоби через них одержали і иньші правдиве зрозумінє Христа і служби для него.DDX 140.1

Коли-ж ми є правдивими наслїдниками Христа, то повинні ми нашу службу для Бога оказувати так притягаючим способом, якою она є і справдї. Християни, які в своїм серцю накопичують смутку і журби, котрі бурчать і нарікають, дають своїм ближним фальшивий образ Бога і житя у Христї. Они збуджують вражінє, що Бог не хоче бачити своїх дїтий щасливими, і складають тим ложне свідоцтво проти нашого небесного Отця.DDX 140.2

Сатана тїшить ся невимовно, коли удасть ся єму довести дїтий Божих до невірства і розпуки. Отсе єго радість, коли ми Богови не довіряємо або сумнїваємо ся о єго охотї і силї, нас снасти. Се для него розкошею, коли ми думаємо, що Бог хоче своєю батьківскою опікою нам по шкодити. Се єго дїло, представляти нам Бога в таким світлї, якби він не мав для нас нїякого співчутя, жадного милосердия. Він перекручує правду у всїм, що тичить ся Бога. Замість приймати Божу правду в себе, ми занадто часто думаємо на туманство Сатани і на обезславленє Бога, котрому ми не довіряємо і на котрого відказуємо. Сатана старає ся, наше релїгійне житє зробити житєм смутку; він пробує поставити єго перед нас повним страждань і нарікань. Коли християнин має такий погляд на релїгію, то тим поперає своїм невірством обман Сатани.DDX 140.3

Богато людий занимають ся у своїм житю блудами, немочами, хибами і обманами і їх серця наповняють ся смутком і зневірою. Підчас мого побуту в Европі написала до мене сестриця, що вела таке житє, лист і просила мене о кілька слів заохоти. Ніч потім, коли я одержав єї лист, мав я сон. Я був десь в огородї а властитель єго про-вадив мене через него. Я зривав квітки і насо-лоджував ся їх пахощами, як сестра, що менї на-писала листа і ходила враз зі мною, звернула мою увагу на погане бодяче, яке стояло на єї стежнї. Тут она засумована стала і почала нарікати. Не йшла за своїм провідником доброю стежкою, але ходила кругом поміж тернє і бодяче. “О”, нарікала она, “чи-ж не сумно се, що сей розкішний огород заріс такими буранами?” Єї провідник відповів їй на се: “Не жури ся тернєм, оно тебе тілько клео і ранить. Рви рожі, лелїї і гвоздички.”DDX 141.1

Чи-ж не назбирали і ви в житю таких досвідів ? Чи-ж не прожили і ви так розкішних хвиль, в яких серця ваші били ся радісно на встрічу Духови Божому? Хиба не найдете і ви чудові і прекрасні спомини і досьвіди, коли поглянете на то все, що вам трапляло ся в житю? Чи не находять ся Божі обітницї всюди на вашій житєвій стежцї, немовби цвитучі квіти? Не хочете, щоб ваші серця наповнили ся утїхою, з причини їх красоти і величности?DDX 142.1

Тернє і колючки будуть вас тільки ранити і справляти болї; коли ви їх збираєте і другим даєте, то зневажаєте не лише доброту Божу, але держите також і других далеко від житєвої дороги.DDX 142.2

Не добре, згадувати лиш смутні і гіркі спо-мини минувшости, думати лиш о кривдах і роз-чарованих в житю, говорити і нарікати, аж доки нас знеохота не переможе. Зневірена душа наповняє ся тьмою; она викидає сьвітло Боже з свого серця і кидає тїнь на житєву дорогу дру-гих людий.DDX 142.3

Дякуймо і хвалїм Господа за ласкаві, ясні образи, які поставив нам перед очи. Зіставмо благодатні обіти єго так, щоб ми завсїгди мали їх перед очами. Син Божий, що лишає престол Отця і бере на себе чоловічество, щоби виратувати людий від власти Сатани; єго слава, котру виборов для нас відтворяючи людям небо і даючи нам глянути в царство божої величности; під’упавший людский рід, виратований від погуби, в котру нас вкинув гріх; ся хвиля, коли рід людский стане знов в злуцї з Богом, коли очищений через віру в нашого Христа і Спа-сителя, пристроєний в праведність Христа і піднятий до єго престола, стане знов коло Бога, — се все каже нам Бог передумати.DDX 143.1

Коли не віримо в Божу любов і обітницї, тодї зневажуємо єго Святого Духа. Яке було-би почуванє матери, яка старає ся цїлий вік помагати справам своїх дїтий, яка їм всїма способами догоджує, — якби дїти нарікали на ню, що она не обходить ся з ними добре. Чи жаль не стисне єї серце, коли б дїти сумнївали ся про єї материньску любов. Якби батькови було на серцю, коли-би єго власні дїти зле про него думали? Що би думав наш небесний Отець про нас, якби ми не довірювала єго любві, яка спонукала єго дати на смерть свого єдинородного Сина, щоби ми могли одержати вічне житє. Апостол говорить о нїм: “Що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав єго, хиба-ж з ним і всего нам не подарує?” (Рим. 8, 32.) А всеж таки, кілько то богато говорять, коли вже не словами, то певно своїми думками: “Для мене Бог сего не зробив. Він може любить других, але не мене.”DDX 143.2

Такі думки є шкодою для наших душ, бо кожде висказане слово сумнїву є запросинами для спокус сатани; воно скріпляє у вас нахил до сумнїву і услужних ангелів відгонить від нас. Коли сатана вас спокушує, то не висказуйте анї одного слова сумнїву або недовіря. Коли ви єго нашептів будете слухати, тодї закрадуть ся до ваших сердець недовіря і бунтівничі думки. Коли дасте вираз своїм почуванням, тодї всякий сумнїв, що вискажете, подїляє не тільки на вас самих, але зернятка єго пустять корінє в иньших серцях і принесуть шкідливі плоди і не можна буде ставити опір впливови ваших слів. Може і вдасть ся вам виратувати ся від спокус і вирвати ся з пут сатани але другі, котрі вашим лихим впливом заразили ся, може бути не зможуть позбути ся невірства, яке ви вляли їм своїми словами. Якої-ж великої ваги є се, щоби ми говорили лише о тім, що надає духовну силу і житє!DDX 144.1

Ангели спостерігають і чують, що ви говорите світови про свого небесного Отця. Най лише той проводить вашими розмовами, хто заступає вас пред Отцем! Коли ви поздоровляючи подаєте кому-сь руку, то на устах ваших і в серцях ваших най буде хвала Богови; а се зверне і єго думки на Ісуса.DDX 145.1

Всї мають смуток, болї і горе, які тяжко зносити, на всїх приходять спокуси, яким трудно оперти ся. Не нарікайте, не скаржте ся на свої злиднї перед своїми ближними. Поставте собі закон — не говорити нїколи нї слів сумнїву нї пригнобленя. Ви можете богато прислужитись до розвеселеня житя других і до скріпленя їх в своїх змаганях словами надії і святої заохоти.DDX 145.2

Богато бодрих душ мучать ся і гірко споку-тують свої спокуси і їм недалеко до того — по-лягти в борбі із самими собою і з силою Сатани. Не знеохочуйте їх в їх тяжких боротьбах. Під бадьорюйте їх словами надії і потуги, які би їх на їх дорозі піддержували. А коли будете так посту-пати, тодї і від вас буде сияти Христове світло; “ніхто бо з нас собі не живе.” (Рим. 14, 7.) Наш вплив, який випливає від нас несвідомо, заохотить і скріпить і других, або знеохотить і віджене від Христа і Єго правди.DDX 146.1

Богато людий мають блудне понятє о житю і прикметах Христа. Вони гадають, що єму браку-вало теплоти і сонїчного світла і що Ісус був за-надто поважний, строгий і не мав утїх. В богатьох случаях прибирає весь християньский досвід через такі темні образки мутний вигляд.DDX 146.2

Часто говорють, що Ісус плакав, але не зна-ємо, щоби він колись сміяв ся. Наш Спаситель був терплячим чоловіком. Смуток і журба були єму добре звісними, бо єго серце стояло отвором болям і журбам всїх. Але помимо того, що єго житє було житєм самовідреченя і отїнене терпінями і журбами, то все-ж таки не могли вони єго придусити. На єго обличу не було жадного виразу горя і зневіри, анї одчаю, воно було завсїгди веселе і зовсїм супокійне. Єго серце було глубоким жерелом житя, а куди би він й не пішов, всюди приносив мир, супокій і радість з собою.DDX 146.3

Житє нашого Спасителя дихало завше найглибшою і найсвятїйшою повагою, але нїколи мрачною задумою і злим настроєм. Житє тих, котрі беруть собі єго за примір, наповнить ся святими і поважними думками; вони будуть мати повне зрозумінє особистої одвічальности. Легкодушність зникне; о голосних забавах і роскошах не буде й бесїди, уста їх не вимовлять анї одного простацкого, неприличного жарту. Релїґїя Ісуса Христа додасть житю супокою, подібного до тихих струй води. Вона не згасить світла утїх, не відбере веселої вдачі, не затемнить сонїчного усьмішку на устах. Ісус не на те прийшов у світ, щоби єму служили, а радше служити; а коли любов єго панує в наших серцях, то підемо за єго приміром.DDX 147.1

Як довго думаємо о немилостивім і неправеднім поступованю своїх ближних супроти нас, будемо видїти, що так їх любити не можливо. Але коли в наших серцях чудова любов і милосердє Христа, то той сам дух розіллєть ся і на иньших. Ми повинні любити і поважати один одного, не зважаючи на блуди і хиби, яких не можемо перевидїти. Треба плекати покору і зневіру в свої власні сили а також терпеливе зношуванє болю. Се убє все наше вузке самолюбство, а нас зробить благородними і великодушними.DDX 147.2

Псальмист співає: “Уповай на Господа і чини добро; то будеш в країнї жити і справдї кормити ся.” (Пс. 37, 3.) (Анґл. перекл.) Вповайте на Бога!. Кождий день має свої тягарі, турботи і трудности; як легко повинні відтак ми про них говорити! Кілько так званих скритих турбот вдирає ся до нас; як богато непотрібних страхів обхопляє нас, як часто давить нас вага і тягар наших журбот, що можна би думати, що ми не мали милостивого і любезного Спасителя, котрий завсїгди слухає радо наших просьб і щиро помогає у всякій нуждї кождого часу.DDX 147.3

Є люди, що завсїгди жиють у страху і журбі. Що дня мають вони під руками докази Божої лю-бови, тїшуть ся ласкавими подарунками єго бать-ківскої опіки, але вони не добачують усїх сих бла-годатний. Думки їх спочивають завсїгди на неприємних річах, котрих приходу вони завсїгди побоюють ся. А най би й справдї були труднощі, хоч малі і незначні, то роблять їх слїпими на богато річий, за котрі повинні вони бути вдячними, замість, щоби такі труднощі в житю звертали їх до Бога, одинокого жерела їх помочи, відлучають ся через то від Бога, що відкликують в своїх серцях несупокій і доріканя.DDX 148.1

Чи-ж ми тим робимо добре, що жиємо в такім недовірю? Чому маємо ми бути такими не-вдячними і недовірчивими ? Ісус Христос є нашим приятелем, цїлє небо цїкавить ся нашим гараздом. Ми не повинні допустити до того, щоби тягарі і клопоти щоденного житя непокоїли наші серця і запаморочували наш ум. А коли допустимо до того, то завсїгди щось таке знайдемо, що нас катує і мучить. Ми не повинні пробувати в самотї, яка нас нищить і з’їдає наше житє, але не помогає нам зносити наші тягарі.DDX 148.2

Най прийде на вас тяжка робота, най ляже перед вами сумна і темна будучність, най грозять вам утрати, — то не зневірюйтесь тим; складїть ваші турботи на Бога і майте тихе і смирне серце. Молїть ся о розум і мудрість, щоби ви з’орудували ваші справи в добрий спосіб, щоби тим оминути утрату і шкоду. Робіть, що в вашій силї, щоби, дійти до користних вислїдів. Ісус обіцяв вам свою поміч, але лиш тодї, коли ви самі сповните свої обовязки. Коли ви спускаючи ся на небесного помічника, зробите все, що могли, тодї можете глянути сміло в очи будучности.DDX 149.1

Не є се наміром і волею Бога, щоби єго дїти ходили під тягаром журби. Але Господь наш нас не обманює. Він не каже нам: “Не бійте ся, на дорозї вашого житя нема небеспек.” Він знає, що є на нїй богато спокус і небезпек і після того об-ходить ся з нами. Він не має заміру, вирвати нас зі світа гріха и лиха, але він вказує на поміч, яка нас не опускає нїколи. Він молить ся за своїх учеників: “Не молю, щоб узяв їх із світа, а щоб зберіг їх від зла.” (Йоан 17, 15.) “У світї горе мете мати, тільки-ж бодріть ся, я побідив світ”, — говорить він. (Йоан 16, 33.)DDX 149.2

В своїй проповіди на горі навчав Христос своїх учеників дуже принадними науками про ко-нечність, уповати лиш на Бога. Сї науки були призначені на те, щоби осмілити дїтий Божих всїх часів і вони дані нам на науку і розраду. Спаситель вказує своїм наслїдникам на небесних птахів, що безжурно співають свої піснї, бо “вони не сїють і не жнуть”, а все таки журить ся Отець небесний всїма їх потребами. Спаситель питає нас: “Чи-ж ви не лучші хиба від них?” (Мат. 6, 26.) Всемогучий опікун людий і звірят отворяє свою руку і накормляє всї свої сотворіня. Він не забуває за птицї небесні; він не вкладає їм поживу в дзюби, але клопоче ся їх потребами. Вони самі собі мусять збирати зернятка, котрі він для них розсїяв, вони мусять шукати материялу на будову гнїзд, вони мусять самі годувати свої писклята. Boни забирають ся до роботи з похвальним співом, бо “ваш небесний Отець кормить їх. ” “Хиба-ж ви не лучші від нпх?” Чи-ж ви, розумні істоти, не варті більше, як птахи небесні? Чи-ж Сотворитель і Содержитель нашого житя, що сотворив нас по образу і подобію своєму, не буде клопотати ся і нашими потребами, коли ми вповаємо на него ?DDX 150.1

Христос вказував своїм ученикам на польові квіти, що в ріжних барвах ростуть в своїй по-єдинчій красї і розцвитають, котру дав їм небесний Отець на ознаку своєї любви до нас людий. Він сказав: “Погляньте на польові лелїї, як вони рос- туть.” (Мат. 6, 28.) Краса і простота сих природ-них квіток о много перевисшають пишноту і світ-лість Соломонової одежі. Чудова, роскішна одежа, яку може сотворити людска штука і зручність, не може рівнати ся з принадою і сіяючою красою квіток сотворених Богом Ісус питає: “Коли-ж Бог так з’одягає польове зїлє, що сегодня воно є, а завтра кинуть єго в ніч, то чи-ж не красше ме з’одягати вас, маловіри ?” (Мат. 6, 30.) Коли Бог, небесний мистець, дав звичайним квіткам, що вянуть в однім дни, нїжні і ріжнородні барви, о скілько більніе буде він старати ся для тих, яких сотворив по своїм образу? Отся наука Христа є наганою для боязливих думок, журбам і сумнївам невіруючих сердець.DDX 150.2

Сотворитель хотїв би радо бачити своїх синів і доньок щасливими, миролюбивими і послушними. Ісус каже: “Упокій оставляю вам, мій упокій даю вам . . . Нехай не трівожить ся серце ваше і не лякаєть ся.” (Йоан 14, 27.) А знов на иньшім місци говорить: “Се говорю вам, щоб радощі мої пробували у вас, тай щоб радощі ваші були совершенними.” (Йоан 15, 11.)DDX 153.1

Щастє, якого ми можемо добити ся з самолюбних принук, що не стоїть на дорозї обовязку, є непостійним, повне пригод і марне, воно щезає скоро і наповняє душу самотою і болем. А в службі Богови утїха і цїлковите вдоволенє; християнин не ходить хисткими дорогами, не піддає ся марній гризотї, горю і розчарованим. Коли-ж ми і не зазнаємо в сїм житю утїх і радощів, то можемо радістно і певно глядїти в тамто вічне житє.DDX 153.2

Але вже й тут на земли може християнин тї-шити ся сполукою з Христом; він сміє глянути на сяйво єго любови і тїшити ся безустанною ра-достию і потїхою єго присутности. Кождий крок у житю провадить нас до тїснїйшої злуки з Христом, дає нам глибше пересвідченє о єго любови і провадить нас все близше до роскішної вітчини мира. Тому не відкидаймо свою надїю на Бога, але радше маймо сильнїйше довірє до него, як передше. “Аж доси помогав нам Господь.” (1. Самуіл 7, 12.) — і він буде нам помагати й до кінця. Погляньмо на пропамятні стовпи, як на доказ того, що Господь зробив для нас на нашу втїху і роз-раду і увільненя з руки ворога. Памятаймо на многі докази єго ласки, якими обсипав нас; на сльози, які він обсушив, на болї, що він їх усми-рив; на труди, які він усунув; на страх, що він розігнав; на потреби, про які він старав ся; на благодати, якими нас обсипав. Збираймо тому усю свою силу на прощі, які ще перед нами стоять.DDX 154.1

В боротьбі, що ще перед нами, мусимо очіку-вати нових, несподїваних трудів, але ми можемо дивити ся як на то, що за нами, так і на те, що ще прийде, і скрикнути: “Аж доси допомогав нам Господь.” — “І поки житя твого, поти буде сила твоя.” (5. Мойс. 33, 25. рівнолежна біблія.) Нало-жені на нас проби не перевисшать нашої сили. Ото-ж робім, де маємо роботу, і вірмо, що й для сеї роботи дасть ся нам потрібну силу.DDX 154.2

Відтак в свій час брама неба отворить ся, щоби позволити Божим дїтям вступ, і з уст велич-ного Царя до їх ух донесеть ся голос, як най-красша музика: “Прийдїть до мене, благословенні Отця мого і наслїдуйте царство приготоване вам перед початком світа.” (Мат. 25, 34.)DDX 155.1

Тодї привитаєть ся спасених в царстві, яке їм приготовив Ісус. Товаришами будуть їм иньші, як на грішній землі; вони не будуть сходити ся з брехунами і почитателями божків, з нечистими і невірами, а будуть товаришувати з тими, котрі побідили Сатану і гріх і дійшли з Божої ласки до совершенности. Кождий наклін до гріха, всяка не-доскональність, яка липнула до них на земли, стала змитою Христовою кров’ю, а сяйво его величности, що о много більше перевисшає світло сонця, дасть ся їм тодї. Краса і досконалі прикмети Христа будуть яснїти від них з богато більшою силою і вагою, нїж уся зверхна пишнота. Як безгрішні істоти стануть вони довкола великого, ясного престола і мати муть участь в правах і величности з ангелами.DDX 155.2

Маючи на увазї сей преславний спадковий удїл, що єго очікує, “що дасть чоловік в заміну за душу свою?” (Матей 16, 26.) Хоч би він був і бідним, все-ж таки має він скарб і почесть, чого не може єму дати світ. Спасена і очищена від гріхів душа, власними силами, має неперевисшиму вартість, зі всїма своїми благородними силами присвячена на службу для Бога. Радість і утїха па-нує в небі в присутности Бога і єго святих ангелів над спасенєм одної душі, — втїха, що лунає відгомоном в співанках і любих побідних піснях.DDX 155.3