Глава 8—Зріст в Христї.

Біблія називає обновленє серця відродженєм, бо ми стаємо дїтьми Божими. Знов на иньшім місци порівнує вона єго з добрим насїнєм, що сходить посїяне Отцем. Так само називає вона новонавернених “тепер народженими немовлятами ” (1. Петр. 2, 2.), котрі мусять “рости’” (Єф. 4, 15.) щоби дійти до повного мужеского віку в Ісусї Христї, або, що виро-стають як добре насїнє і мусять принести плоди. Пророк Ісаія каже про них, “що вони назвуть ся деревами праведности, насадженими Господом на хвалу. (Іс. 61, 3.) Тут можна навести богато примірів з природного житя, щоби дати більше зрозуміле тайн духовного житя.DDX 83.1

Вся людска мудрість і звінність не може і найменьшій річи в природї дати житя. Ростини і звірята можуть жити лише житєм даним від Бога. Так само в серцї чоловіка може повстати житє духовне лише від Бога дане. Най буде, що чоловік “родить ся на ново” (Йоан 3, 3.), то не може бути участником житя в Христї.DDX 84.1

Як із житєм, так само і з ростом. Лише Бог так робить, що пупінок розцвитає ся, а з цвітів дозрівають овочі. Через єго силу росте з насїня, “насамперед трава, потім колосє, а при кінци пше-ниця в колосю.” (Марко 4, 28.) В пророка Осїї читаємо, щоби Ізраіль процвитав як рожа. “Заба-гатїють хлїбом, а зацвитуть наче лоза виноградна.” (Оссія 14, 6. 8.) Ісус напоминає нас словами; “Погляньте на лїлїї на полї, як вони цвитуть.” (Лука 12, 27.) Ростини і квітки не ростуть з власної сили або натуги, але через принятє того, що дав їм Бог для житя. Як дитя не може придбати з власної волї і сили своїй величішї анї одного цаля, так само не можемо й ми своїми старанями забеспечити собі духовний зріст. Як дитина так і ростина ростуть тільки під впливом житєвих сил з повітря, світла і корму. Такі дари природи є для ростин і звірят то саме, що Христос для тих, що вірують в него. Він є для них “вічним світлом”, (Іс. 60, 19.) “сонцем і щитом.” (Пс. 84, 12.) Він є для народів, як та “роса”. (Осія 14. 6.) Він “спаде як дощ”, “як краплї, що зрошують землю.” (Псал. 72, 6.) Він є “водою житя”, “хлїбом, що приходить з неба і дає світови житє.” (Йоан. 6, 33.)DDX 84.2

В незрівнанім дарі свого сина обсипає Господь цїлу землю ласкавою благодатною атмо-сферою, як повітрє окружае земский круг. Всї, що се повітрє задихають, будуть жити, виростуть до мужеского віку в Ісусї Христї. DDX 85.1

Як ті квітки, що звертають ся до сонця, щоби лучі єго удосконалили їх красу і рівномірність, так і ми мусимо звернути ся до сонця справедливости, щоби нас осьвітило небесне світло і щоби ми чим раз все більше ставали подібними до Христа.DDX 85.2

Ісус учить то саме, коли каже: “Пробувайте в менї, а я в вас. Як квітка, що не може родити овочів від себе, коли не пробувати ме на виноградинї, так і ви, коли в мені не будете пробувати ... бо без мене не можете робити нїчого.” (Йоан 15, 4. 5.) Щоби ви могли вести святе і богоугодне житє, то будьте так само зависимі від Христа, як галузь від дерева, що має рости і приносити овочі. Окроме від него не маєте житя, анї сили, опиратися спокусам, анї зростати в ласцї і святості. А коли оста- нете в нїм, то станете зрілими і коли ваше житє виросте з єго житя, то не висохнете і не станете безплідними. Будете подібні дереву, що насаджене над потоком.DDX 85.3

Богато думають, шо якусь часть дїла мусять вони самі робити. Вони надїють ся що до відпущеня гріхів на Христа, але потому старають ся з власної сили жити праведно. Всяке таке старанє не вдасть ся. Ісус висказує се словами: “Без мене не можете робити нїчого.” Наш зріст в ласцї, наша втїха, наша користь залежать цїлком від нашої єдности з Христом. Коли ми що днини і що години з ним жиємо і пробуваємо, тодї ми і зростаємо в ласцї. Він не лише пробуджує, але й виповиює в нас віру. Христос є алфа і омеґа, первий і послїдний. Не лише при початку повинен він бути в нашім житю, не лише при кінци нашого житя, але при кождім кроцї нашім. Давид виражає се в чудових словах: “По всяк час сіяє Господь передо мною; як що він по правій руцї в мене, то не захитаюсь.” (Псал. 16, 8.)DDX 86.1

Питаєш ся: “Як можу я пробувати в Христї?” В той сам спосіб, як ти єго перед тим приняв. “Як ви вже приняли Господа Ісуса Христа, так і ходїть в нїм.” (Кол. 2, 6.) “А праведний жити буде з вірою.” (Євр. 10, 38.) Ви віддали ся Богови, щоби стати цїлком єго власностию, служити і корити ся єму, ви приняли Христа за свого Спасителя. Ви не могли самі очистити ся від ваших гріхів, ви не могли відновити своїх сердець, але тому, що ви віддали себе Богови, мали ви певне переконанє, що він се все через Христа для вас зробить. Через віру стали ви власностию Христа і мусите в нїм зростати, тим, що даєте і берете. Ви мусите віддавати все: ваші серця, вашу волю, ваші прислуги, ваше власне “я”, щоби сповнити ваші заповіди; ви мусите брати все — Христа, як скарб усїх благодатний, щоби він пробував у ваших серцях, щоби він був вічною підпорою вашій волї, вашій праведности і дав вам силу до покори. Ваше посьвяченє задля Бога най буде вашим щоденним обовязком. Ваша молитва най буде: “Прийми мене, Господи, за свою цїлковиту власність! Всї свої задуми складаю в ногах твоїх. Візьми мене до своєї у слуги. Пробувай у менї і най моє дїло сповнить ся в тобі.” Се нехай буде вашою щоденною задачою! Кождого ранку посьвячуйте ся наново Христови. Віддайте єму всї ваші заміри, щоби вони сповнились, або залишились після єго мудрости. Посьвячуйте і віддавайте Богови своє житє, а воно буде ставати чимраз більше подібним до Христового.DDX 86.2

Житє в Христї є житєм блаженного супочинку. Воно може бути й не завсїгди повним солодкого чутя, але сильної віри. Надїя ваша не у вас, а в Христї. Ваша неміч злучить ся з єго силою, ваше невіжество з єго мудростию, ваша недолужність з єго витревалостию і могучностию. Ви не повинні дивитись самі на себе, але на Христа. Думайте о єго любві, непохитности і совершенности. Христос повинен наповняти ваші душі поважною розвагою в своїм самовідреченю, упокореню, чистотї, святости і в неописаній любві. Лише, коли єго полюбимо, коли будем слїдувати за єго приміром, коли цїлком здамо ся на него, тодї аж перемінимо ся в єго образ.DDX 87.1

Словами: “Пробувайте в мені” висказує Хри-стос думку душевного миру і супокою ожидуваня і довіря. Він висказує запросини: “Прийдіть до мене .... я хочу вас упокоїти” (Мат. 11, 28.) Слова псальмиста виражають ту саму думку: “Вповай тихим серцем на Господа і дожидай його!” (Псал. 37, 7.) Пророк Ісаія дає нам слїдуюче запевненє: “Сидячи тихо на місцї були-б ви спасли ся.” (Іс. 30, 15.) Сей супокій не в бездїльности, бо в запрошеню Господа до сего супокою вимагає ся також працї: “Беріть на себе мій тягар і ярмо, то найдете супокій.” Серце, що цїлком спочиває в Христї, буде найбільше старанне в єго дїлі.DDX 88.1

Коли наша думка кружляє лишень коло власного Я, то вона відвертає ся від Христа, жерела і сили житя. Тому то Сатана завсїгди старає ся відвернути нашу увагу від Христа, щоби перешкодити душі в єї єдности з ним. Нашу увагу хоче він звернути на світскі роскоші, на журби житя з єго труднощами і злиднями. Не дайте ся обманити єго хитрощам. Навіть сумлінні душі, що бажають жити спільно з Богом, зводить він на то, аби звертали свою увагу на свої немочі і гріхи, і тим розлучає їх від Христа тай думає, що побідить. Ми не повинні робити себе осередком своїх гадок, або жити в страху о своє спасене. Се все на те, щоби відвернути душі від жерела сили. Здайте на Бога спасене своїх душ і уповайте на него. Говоріть о Ісусї і думайте об нїм. Власне я най зникне в Ісусї. Най щезне всякий сумнїв і страх. Говоріть разом з апостолом Павлом: “Жию-ж уже не я, а жиє Христос у менї; а що живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене і віддав себе за мене.” (Гал. 2, 20.) Спочи-вайте в Бозї. Він охоронить те, що ви єму передали. Коли ви віддасте ся в єго руки, тодї покопаєте все через того, котрий вас любить.DDX 88.2

Коли Христос приняв людську природу, злучив він людство так сильно союзом любови з собою, що нїяка иньша сила крім власної чоловчої волї не годна сей союз розірвати. Сатана хоче нас завсїгди всїма можливими обіцянками спонукати до зірваня того союза, щоби тим самим роз’єднати нас з Христом. Сеї справи мусимо ми завсїгди боронити, за ню молити ся і бороти ся, щоби не піддати ся спокусї — вибрати собі инь-шого Господа; хотяй все таки маємо свобідну волю робити, як ми бажаємо. Звертаймо лїпше очі на Христа, а він охоронить нас. Коли дивимо ся на Христа, тодї ми беспечні. Нїчо не зможе нас вир-вати з єго руки. Тим, що будете дивити ся на него, “преобразуємо ся у той сам образ від слави в славу, як від Господа, що є Духом. ” (2. Кор. 3’18.)DDX 89.1

Отак стали перші ученики подібними Спасителеви; коли почули єго слова, пізнали потребу єго помочі. Вони шукали єго, знайшли єго і пішли за ним. Вони були з ним в дому при столї і на полї. Вони були з ним, як ученики з учителем і приймали від него що дня науки о святих правдах. Вони дивили ся на него, як слуги на пана, щоби навчити ся від него своїх обовязків. Отті ученики були люди “подібні нам”. (Як. 5, 17.) Вони вели ту саму боротьбу з гріхом, що й ми; вони потребували тої самої ласки, що ми, щоби вести святе житє. Навіть улюблений ученик Христа, Йоан, що стояв до Господа найблизше, не мав з власного успособленя сих любязних прикмет. Він був не лише бутний (здуфалий) і жадний чести, але також напрасний (загонистий) і мстивий за обиду. Але коли він пізнав докладно божескі при-кмети Христа, тодї пізнав і свої хиби і упокорив ся. Сила і терпеливість, могутність і витревалість, величність і смирність, які добачував в щоденнім житю Спасителя, наповняли єго душу подивом і любвою. З дня на день чуло ся сго серце близшим до Христа, аж доки він вкінци не віддав цїлого свого єства свому Спасителеви, з любови до него. Єго бута і жадоба почестий зникли, а відновляючий вплив Святого Духа дав єму нове серце. Сила Христової любови перемінила цїлком єго характер.Отеє є вислїд спільності з Христом. Коли Христос буде пробувати в нашім серцю, тодї наступить цїлковита переміна нашого успособленя. Дух Христа і любов єго змягчують серце, упокоряють душу і підносять наші думки і бажаня до неба, до Бога. DDX 90.1

Коли Христос вознїс ся на небо, чули єго наслїдники єго присутність між собою; він був особисто присутний, повний сяйва любви. Спаситель Ісус, що з ними ходив, з ними молив ся, давав їх серцям надїю і потїху, був піднятий на небо, підчас коли пророцтво о мирі дрожало на його устах і коли витали єго небесні сили, почули єго голос: “Я з вами по всї днї, до кінця світу.” (Мат. 28, 20.) Він піднїс ся на небо в людскій постатї. Вони знали, що він перед престолом Бога остане й дальше їх приятелем і Спасителем, що любов єго не змінить ся, що він остане в тїсній звязи з страждаючим людством. Він принїс перед Бога заслуги власної крови і показав єму свої пробиті руки і ноги на спомин відкуплюючої цїни, яку заплатив за спасених. Вони знали, що він піднїс ся на небо, щоби приготовити для них оселї, і що він прийде знову, щоби взяти їх до себе.DDX 91.1

Коли ученики по вознесеню свого Господа тільки зійшли ся, приносили вони свої молитви до Бога в імя Христа. З покорою клонили ся вони в молитвах і повторяли слова обітницї: “Чго не попросите в Отця в імя моє, дасть ся вам. Доси не просили ви нїчого в моє імя. Просїть, то й одержите, щоб радість ваша була повна.” (Йоан 16, 23. 24.) В щирій молитві підносили вони свої руки все висше і висше з свідкуванєм: “Христос, що вмер, а більше ще, що воскрес, котрий сидить по правій руці Отця, котрий заступаєть ся за нас.” (Рим. 8, 34.) На зелені свята дістали вони потїшителя, про котрого Христос казав, що він має пробувати в них. Дальше казав він їм: “Лучше вам, щоб я пішов: як бо не піду, утїшитель не прийде до вас; як же піду, пришлю єго до вас.” (Йоан. 16, 7.) Від тогди мусїв Христос через свого Духа безперестанно перебувати в серцях своїх учеників. Їх дальша спільність з Христом стала сильнїйшою, як перед тим, коли Хри- стос був особисто. Світло, любов і сила перебуваючого в них Христа відбили ся на їх обличу так, що люди побачивши їх дивували ся “і пізнавали їх, що вони були з Ісусом.” (Дїян. ап. 4, 13.)DDX 92.1

Чим був Христос для своїх перших учеників, тим хоче він бути й сегодня для своїх дутий, бо коли він зібрав своїх учеників до дослідної молитви, то молив ся: “Не про сих же тільки молю, але також і про тих, що задля слова їх увірють у мене.” (Йоан. 17, 20.) Ісус молив ся за нас, щоби ми з ним одно були, як він з Отцем одно. Що-ж се за сполука! О собі самім свідчив Спаситель так: “Не може Син нїчого робити від себе;” (Йоан 5, 19.); Отець, що в менї пробував, той робить дїла.” (Йоан 14, 10.) Коли буде пробувати Христос в наших серцях, тодї він буде в нас і дїлати, “щоб ви робили і хотїли по єго вподобі.” (Фил. 2, 13.) Ми будемо дїлати, як се він дїлав; ми покажем того-ж Духа, що й він. І коли будемо єго любити і в нїм перебувати, “то піднїмемо ся через того, котрий є голова, Христос. ” (Єфес. 4, 15.)DDX 95.1