Глава 11—Високе право першеньства молитви.

Бог говорить до нас через природу, через об’явленє свого слова, через провидїнє, як і через дїяльність свого Духа. Але сего не досить; ми мусимо ему роскрити свої серця. ІЦоби мати справедливе духовне житє, треба нам жити в справдїшній злуцї з нашим небесним Отцем. Хоч би наші серця й чули ся до него притягненими, хоч би єго милосерде і благодати стояли перед нашими очима і хоч би ми їх подивляли, то се ще це значить в повнім значіню слова, що ми стоїмо з ним в тїсній сполуцї. Щоби бути з Богом в єдности, мусимо в орудках нашого щоденного житя з ним радити ся.DDX 114.1

В молитві ми видкриваємо Богови свої серця, як приятелеви, не тому, що Богови треба конечно сказати, що ми є і чого нам треба, але на те, щоби нам було можливо приняти єго в свої серця. Молитва не приносить Бога до нас, але нас до него.DDX 114.2

Коли Христос ходив ще по землї, учив він учеників своїх, як треба їм молити ся. Він навчав їх, щоденні свої потреби предложувати Богови і всї свої журби скласти на него. Обіцянка, що він їх просьби і молитви вислухає, є також певного обітницею і для нас,DDX 114.3

Ісус сам молив ся дуже часто за часу свого побуту між людьми. Наш Спаситель взяв наші злиднї і наші немочі на себе і щоби для свого житєвого завданя одержати потрібної сили, молив ся він щиро до свого небесного Отця о підпору і поміч. У всїх справах є він для нас взірцем, він став ся братом в наших немочах, “спокушуваний всюди, як і ми”, але безгрішний і тому не лякав ся лихого, терпів муку і болї серця в грішному світї. Єго чоловічество застерегло собі потребу і високе право першеньства молитви. В зносинах із своїм Отцем відчував він відраду і потїху. Коли Спаситель людского роду, Син Божий, відчув по-требу молитви, о скілько більше повинні відчути єї ми, немічні і грішні люди, о скілько щирійше і постійнїйше мусимо ми молити ся до Бога!DDX 115.1

Небесний наш Отець чекає, щоби на нас роз-лити повноту своїх благодатий. Ми маємо перше право черпати і пити безпереривно з керницї без-межної любови. Чи-ж се не дивно, що ми так мало молимо ся ? Бог завсїгди радий і готовий вислу-хати щиру молитву своїх найменьших дїтий, а все-ж ми виявляємо тілько неохоти, висказати перед Богом свої потреби. Що-ж би собі могли подумати ангели небесні побачивши бідне, безпомічне, під- чинене спокусї людство, котре, помимо того, що серце Боже в своїй безконечній любві шукає єго і завсїгди готове вислухати єго просьби, так мало молиться, і мимо того так мало має віри? Утїхою ангелів є служити Богови, а роскошию, перебувати близко него. Найбільшою їх радостию є, бути з ним в тїсній звязи; — але дїти сего світа, які так дуже потребують помочи, яку їм може дати оден лише Бог, здаєть ся, є вдоволені і без світла єго Духа і без спільного пробуваня з ним.DDX 115.2

Тих, що занедбують молитву, окружає темрява лихого. Спокуса, яку шепче їм Сатана до ух, намовляє їх до гріха; причини треба шукати в тім, що вони з права першеньства молитви не робили жадного ужитку. Чому-ж дїти Божі мають бути так повздержливими з своїми молитвами, коли молитва є ключем у віруючій руцї, який може одімкнути скарбницї неба, де заховані безчисленні скарби і богацтва незлїчимі Всемогучого? Без не-перестанних молитв і пильних старань виставляємо себе на небеспеку — стати недбалими і збочити з правої дороги. Наш противник старає ся нам ставити все перепони на дорозї до престолу ласки, щоби ми через щиру молитву і віру не стали участниками ласки і могутности і не ставили опору спокусї.DDX 116.1

Під певними услівями можемо сподївати ся, що Бог вислухає наші молитви. Одна з перших условин є, щоби ми почували і пізнавали конеч- ність єго помочі. Та-ж він приобіцяв: “Я бо вилию води на жадібне і пущу потоки на то, що висхло.” (Іс. 44, 3.) Ті, що голодують і бажають справедливости, що мають сердечне бажанє до Бога, повинні бути о тім переконані, що Бог заспокоїть їх бажане. Але серце мусить бути насамперед відкрите впливови Божого Духа, нїм воно прийме Божі благодати.DDX 116.2

Наша велика потреба є вже сама доказом, що говорить за нас промовистим способом. Ми мусимо вперед шукати Господа, нїм ще він зможе для нас се зробити. Але він каже: “Просїть, то й дасть ся вам. ” (Мат. 7, 7.) А він “що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав єго, хиба-ж з ним і всего нам не подарує?” (Римл. 8, 32.)DDX 117.1

Коли ми маємо зло в серцю і служимо якомусь певному гріхови, то Господь не вислухає нас; лише молитву каючого ся і пригнїтеного серця завсїгди вислухає він. Коли все свідоме зло направить ся, можемо ми й о тім бути пересвідчені, що він вислухає наші просьби. Наша власна заслуга нїколи не припоручить нас ласцї Божій; лише гідність і праведність Христа спасе нас; кров єго очистить нас. Але ми мусимо сповнити услівя принятя за Божих дїтий.DDX 117.2

Иньша прикмета молитви є віра. “Бо хто при-ходить до Бога, мусить вірувати, що він єсть, а хто єго шукає, тих вій нагороджує.” (Євр. 11, 6.) Ісус сказав до своїх учеників: ’’Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, і буде вам.” (Марк. 11, 24.) Чи-ж ми памятаємо слова єго?DDX 117.3

Обезпека єго безгранична; а той, що дав обіт-ницю, є щирий і вірний. А коли ми й не одержимо зараз того, о що просимо, то все таки віруймо, що Господь чує нас і наші просьби вислухає. Ми часто попадаємо в блуд і короткозорість, що про-симо часто таких річий, що нам не принесли би жадної користи. Отець наш небесний в своїй любві вислухає наші молитви і дає нам якраз те, що нам конечно потрібне, те, чого би ми самі сердечно бажали, як би ми освітлені Духом Святим могли пізнати правдивий стан кождої річи. Коли-ж би наші молитви були на око й не вислухані, то все таки повинні ми сильно держати ся обітницї. Час вислуханя прийде напевно і ми получимо благодати, які нам найбільше потрібні. Але-ж се є нахабність, коли ми числимо на вислуханє молитов, так, як би ми собі бажали. Бог є надто мудрий, щоби міг зробити помилку; він занадто добрий, щоби не дати щирим і отвертим душам того, чого вони потребують. Тому уповайте спокійно з легким серцем на Бога, навіть і тодї, як би ваші молитви не вислухало сейчас. Станьте твердо на обітницї: “Просїть, то й дасть ся вам” і уповайте на ню.DDX 118.1

Коли ми радимо ся страхів і сумнївів, або хочемо пізнати всї тайни, нїм ще маємо правдиву віру, тодї наші труднощі будуть все більшими. А коли відчуємо нашу безпомічність і неміч, і саме такими, якими ми є, прийдемо до Бога і повіримо єму все, котрий всї річи знає найлїпше, що знає всї свої сотворіня і всїми рядить після свого ро-зуму і волї, тодї він певно почує наш крик болю і освітить наші серця. Щира і сердечна молитва приверне нас до сполуки з серцем Вічного і Без-конечного. Коли ми на хвильку не можемо мати явного доказу на те, що Спаситель в любві і спів-чутю прихиляє ся до нас, то се так і є. Ми може й не моглиб почути єго явної близькости сейчас, то все таки спочиває єго рука в любві і сердечній милости на нас.DDX 118.2

А коли виблагаємо від Бога ласку і благодать, то наші серця мусять бути пересяклими також духом любови і прощеня. Як-же-ж можемо молити ся: “і остав нам довги наші, як і ми відпускаємо довжникам нашим” (Мат. 6, 12.) а все таки в серцях наших держати ворожнечу? Коли-ж ми очікуємо вислуханя своїх молитов, то мусимо прощати так само і иньшим, як ми сподїємо ся відпущеня своїх гріхів.DDX 119.1

Витревалість в молитві є услівєм вислуханя. Ми мусимо що дня молити ся, зростати у вірі і набирати більше досвіду. Ми мусимо придержувати ся молитви (Римл. 12, 12.) і з висказами подяки чувати в нїй. (Кол. 4, 2.) Петро упоминає вірних: “Будьте отсе мудрі і тверезі до молитв.” (1. Пет. 4, 8.) Апостол Павло упоминає: “У всїм най будуть ваші просьби в молитві з подякою звісні Богови.” (Фил. 4, 6.) В посланію Юди стоїть: “Але ви, мої любі, зростайте вашою вірою найсвя-тійшою і в Духови Святому молїть ся, і хоронїть себе в любові Божій. (Юда 20, 21.) Безнастанна молитва є безпереривною злукою душі з Богом, так, що житє походяче від Бога розливає ся в на-шім житю, а знов з нашого житя чистота і святість відпливає назад до Бога.DDX 119.2

Пильність і витревалість в молитві конче по-трібні; най вас нїхто в тім не спиняє. Зі всїх своїх сил держіть ся злуки з Христом Ісусом в своїм серцю. Користайте з кождої нагоди до молитви, де би вона й не оказалась. Такі, що справдї бажають злуки з Богом, будуть точно відвідувати зібраня до молитви, будуть вірно сповняти свої обовязки і пильно і ревно збирати всї можливі благодати. Вони вихісиують кожду нагоду, щоби лучі небесного світла їх освічували.DDX 120.1

Ми повинні молити ся також в крузї родиннім, а передовсїм не занедбувати молитви в комірцї; се особливо дає житє нашій душі. Наші душі нїяк не можуть зростати і дозрівати, коли ми занедбуємо молитву. Молитва в кружку родиннім і на зборах ще не вистарчає. Примісти серце своє в самотї і тишинї перед всевидюче і все переглядаюче око Бога. Молитва в комірцї дійде лише до ух того, що вислухає молитви. Жадне иньше цїкаве ухо не сміє почути сих просьб. В тихій молитві чує ся душа вільною від всїх єї окружаючих вили- вів, вільною від роздратована і зворушеня. Тихо і спокійно, але й горячо і щиро повинна твоя мо-литва взносити ся до Бога. Цїлющо і тривало буде дїлати вилив, що походить від того, котрий бачить затаєне, котрого ухо для молитов завсїгди отверте тим, що молять ся з глибини свого серця. В поєдинчій, дїточій вірі держить ся душа сполуки з Богом і одержує лучі божеского світла, що дає силу і витревалість в боротьбі проти Сатани. Бог є нашою силою на все а все.DDX 120.2

Молїть ся в комірцї; при вашій щоденній роботї і занятю підносїть часто свої серця до Бога. Так поступав з Богом Енох. Неначе дорогоцїнне кадило підносять ся сї молитви до престола ласки. Сатана не зможе побороти того, котрого серце основане на Бозї.DDX 121.1

Нема недогідного часу анї місця, щоби не можливо молтит ся до Бога. Нїчого не може нас від того здержати, щоби ми звертали свої серця в дусї молитви до Бога. В гаморі і галасї уличнім, серед наших щоденних занять і орудок можемо до него молити ся і просити о єго Божу поміч, як се робив Неємія, коли прийшов з просьбою до царя Артаксеркса. Сердечну сполуку з Богом ми можемо плекати всюди. Двері нашого серця по-винні бути завсїгди отворені і завсїгди повинні ми запрошувати Спасителя: Прийди і пробувай небесним гостем в моїм серцю!DDX 121.2

Най би нас окружало зіпсоване повітрє, то ми не мусимо вдихати єго тріло, ми можемо жити в чистім небеснім повітрю. Ми можемо перед нечистими жадобами і грішними думками заперти щільно двері нашого серця, коли хочемо єго взне-сти в щирій молитві до Бога. Ті, що держать свої серця на роствір помочи і благодати Божій, будуть находитися в святїйшім повітрю, нїж то, що окружає нас на земли; вони будуть завсїгди в тїсній злуцї з небом.DDX 122.1

Ми мусимо мати яснїйше понятє о Ісусї і повнїйше зрозумінє для вартости вічних правд. Велич і красота єго святости мусить наповнити серця Божих дїтий, а до сего мусимо молити ся о освітленє від Бога небесних річий.DDX 122.2

Звернїм свої душі в гору, щоби Бог надїлив нас подувом свого Божого житя. Ми можемо дер-жати ся близко коло Бога, так що в кождім нена- дїйнім покушуваню наші серця будуть до него так природно звертати ся, як квітка до світла сонця.DDX 122.3

Принесїть перед Бога свої журби, радости, потреби, побоюваня, все, що вас пригнїчує і му-чить. Вашими тягарами він нїколи не буде обтя-жений; ви нїколи не змучите єго. Він, що й волосє на ваших головах перелїчив, не є рівнодушним на потреби своїх дїтий. “Господь милосердний і благий. ” (Як. 5, 11.) Серце єго зворушує ся на-шим горем і риданєм. Все, що тисне ваші серця, принесїть перед него. Нема нїчого так тяжкого, чого би він не міг нести, бо він держить весь світ і панує над усїма. Нема нїчого так маловажного, що для нашого спокою є потрібним, щоби він на то не зважав. Жадний уступ в житєвім досвідї не є таким темним, щоби єго не можна роз’яснити. Нїяке положенє, в якім ми находимо ся, не є так трудним, щоби він не міг єго залагодити. Нїяке нещастє не спаде на найнезначнїйшого з єго учеників, нїяка журба не буде мучити серця, нїяка радість не буде веселити нас, нїяка щира молитва не вийде з наших уст, щоби наш небесний Отець не завважав і не мав на тім жадного зацїкавленя. “Він сцїляє розбитих серцем і завязує рани їм.” (Пс. 147, 3.) Відношенє між Богом а кождою душою є таке любязне і щире, неначе би вже не було другої душі, за котру-б віддав свого улюбленого Сина.DDX 123.1

Ісус казяв: “Просити-мете в імя моє і я кажу вам, що я просити-му Отця за вас; сам бо Отець любить вас, бо ви мене полюбили.” (Йоан 16, 26. 27.) А перед сим говорить він: “Я вибрав вас . . . щоб чого просити-мете в Отця імям моїм, дав вам.” (Йоан 15, 16.) Молити ся в імя Ісуса значить більше, як на початку або при кінци молитви згадувати імя єго. Ми мусимо молити ся в розуміню і в дусї Ісуса, вірити в обітницї єго, довіряти єго ласцї і сповняти волю єго.DDX 123.2

Бог не жадає від нас, щоби ми були пустель-никами, або черцями і щоби ми зрекли ся і від-тягнули ся від світа, щоби присвятити себе єго услугам, — нї! Наше житє повинно бути подібним до житя Христа. Хто лиш молить ся, а більше не робить нїчого, той скоро перестане молити ся, або єго молитви будуть лише на око молитвами. Коли люди відорвуть ся від суспільного житя, скоро відрубають ся від світа і перестануть на собі нести хрест житя, скоро залишуть працювати поважно для Бога і Содержителя, що з такою вірностию працював для нас, тодї й не мають вже за що молити ся і тратять охоту до побожности. Молитви їх стають особистими, вони тягнуть з них користь. Вони не можуть молити ся за потреби людства, за збудованє царства Христового, за свої сили до дїла.DDX 124.1

Ми потерпіли би велику і тяжку втрату, як би в службі для Бога занехали право скріпляти ся разом з другими в молитві і заохочувати ся. Слова єго утратили би на правдї і силї, на вазї і значіню для нас. Дух Божий перестав би осьвічу- вати наші серця, розбуджувати їх своїм освячую-чим впливом і ми втратили би на силї духа. В зносинах між собою як християни втратили би ми богато на християньскім співчутю до других. Хто лише для себе жиє, той не сповняє задачі, яку єму Бог порув. Правдиве і добре плеканє наших природних успособлень до товариского житя при-водить нас до тїснїйшої злуки і сприяє розвиткови сили нашої до служеня Богови.DDX 124.2

Як би християни говорили між собою в своїх щоденних зносинах о любві Божій і о принадних правдах спасеня, тодї відсвіжили би ся їх серця і вони підкріпляли би ся більше між собою і потї-шали би ся. Коли ми що дня більше навчимо ся про нашого небесного Отця і що дня зробимо більше досвідів в єго ласцї, тодї буде в нас живе бажанє, говориш все більше о єго любві, а коли так будемо робити, то наші серця будуть огріті і осьмілені. Як би ми більше думали о Ісусї і о нїм більше говорили, тодї би ми лїпше почули єго присутність.DDX 125.1

Коли би ми о Бозї думали так часто, кілько маємо на собі доказів єго ласки, тодї наші думки повинні би були пробувати завсїгди в нїм; гово-рити про него і прославляти єго було би нашою втїхою. Ми радо говоримо о тимчасових річах, бо нас вони більше обходять; говоримо про наших приятелїв тому, що їх любимо, бо ми разом з ними дїлимо ся як радощами так і журбою. Та ми маємо безконечно більшу причину любити Бога, нїж наших земских другів, а се повинно для нас бути цїлком природною річию, занимати ся в своїх думках най-більше ним, говорити о єго добротї і милосердю і прославляти єго чудну силу. Єго дорогих, ласка-вих дарунків, якими він нас обдарував, наша лю-бов і наші думкп не повинні так домагати ся, щоби вже ми нїчого не мали для Бога; вони повинні радше що дня вказувати на него і привязувати нас до нашого небесного Отця і Добродїя путами лю-бови і подяки. Ми занадто богато занимаємо ся нашим нужденним земским житєм. Піднесїм свої очі до отвертих дверий небесної святинї, де поба-чимо в обличу Христа світло і велич Бога, котрий “може і спасти до кінця приходячих через негодо Бога.” (Євр. 7, 25.)DDX 125.2

Прославляймо більше Бога “за милість його і чудеса його над синами людскими.” (Псал. 107, 8.) Наші молитви не повинні складати ся лише із просьб і принять, наші думки не повинні зверта-тись тільки на наші потреби, але ми повинні па-мятати також про ті добродїйства, які ми одержали. Ми нїколи не молимо ся за богато, але ми занадто скупі з нашими подяками. Що дня дістаємо ласкаві Божі дари, а як мало показуємо вдячности, як мало славимо єго за те, що він нам зробив!DDX 126.1

За старих часїв заповів Господь синам Ізраіля, коли вони збирали ся до служби Божої: “І будете там їсти перед Господом Богом вашим і радїти у всїм, що робити будете руками вашими, ви самі і роди ваші, чим Господь Бог ваш побла-гословить вас.” (5. Moйc. 12, 7.) З радїстними, серцями, похвальними піснями і подяками повинні ми все робити для слави і хвали Бога, а не з смутком і журбою.DDX 126.2

Бог наш є любим і милосердним Отцем. Ми не повинні службу для него уважати тяжкою і трудною. Служити Богу і брати участь в єго дїлї, се повинно бути нашою радостию і охотою. Бог не хоче, щоби єго дїти, для котрих він приготовив спасенє, поступали собі так, як коли-би він був острим і жорстоким майстром. Він є найлїпшим приятелем їх і коли вони будуть єму служити, то можуть сподївати ся від него потїхи і благословеня, які наповнять їх серця щастєм і любовю. Бог хоче, щоби єго дїти мали розраду в службі для него і щоби бачили в нїй не тягар, а втїху. Єго сердечним бажанєм є, аби всї, що єму служать і почитають єго, мали з того як найкрасші думки о єго провидїню і любови, щоби укріпили ся в своїй щоденній працї, щоби потім одержали ласку, чесно і вірно поступати у всїх річах.DDX 127.1

Ми мусимо прийти під хрест Ісуса. Роспятий Христос повинен бути предметом нашого роздумували, нашої бесїди, нашої найсвятїйшої втїхи. Ми мусимо завсїгди памятати на Божі благодати і коли ми вже раз пізнали єго безмежну любов, тодї повинні радо доручати все тій руцї, яку колись задля нас прибито на хрест.DDX 127.2

Наше серце зближає ся на крилах молитви до неба. В небі служить ся нашому Богови хвалою, звеличуванєм і любими похвальними піснями і коли ми приносимо єму свою сердечну подяку, то наша служба Богови стає чимраз подібнїйшою до служби небесних сил. “Хто з подякою жертвує, славить мене” (Псал. 50, 23.) — говорить Господь. Ото-ж, приступім всї з пошаною і радостию, з “подякою і похвальним співом” (Іс. 51. 3.) до нашого Сотворителя!DDX 128.1