Дисципліна

“Докоряй, потішай, закликай — з усякою терпеливістю і повчанням” (2 Тим. 4:2).ВО 296.1

Одним із перших уроків, який має засвоїти дитина, є урок послуху. Перш ніж вона навчиться мислити, її вже можна навчати слухатися. Цю звичку потрібно прищепляти з допомогою лагідних наполегливих зусиль. Таким чином великою мірою можна буде запобігти майбутнім конфліктам між волею й авторитетом, які так часто викликають відчуження й озлобленість щодо батьків і вчителів та опір будь-якій владі — людській чи Божественній.ВО 296.2

Мета дисципліни полягає в тому, щоб навчити дитину управляти собою. Її необхідно навчити впевненості у власних силах та самовладання. Тому як тільки вона починає розуміти, її свідомість потрібно схиляти до послуху. Усім своїм поводженням з дитиною покажіть їй, що послух — справедлива розумна вимога. Допоможіть дитині побачити, що все підпорядковується закону і що непослух у кінцевому результаті призводить до нещастя та страждання. Коли Бог каже: “Не чинитимеш”, Він з любов'ю попереджає нас про наслідки непослуху, щоб уберегти нас від зла і втрати.ВО 296.3

Допоможіть дитині зрозуміти, що батьки й учителі — це представники Бога і, коли вони діють у гармонії з Ним, їхні закони в сім'ї та школі є також Його законами. Як дитина повинна бути слухняною батькам і вчителям, так і вони, у свою чергу, мають бути слухняними Богові.ВО 296.4

Як батьки, так і вчителі повинні вивчати, як скеровувати розвиток дитини, не перешкоджаючи йому надмірним контролем. Забагато керівництва так само недобре, як і замало. Спроба “зламати волю” дитини — це жахлива помилка. Склад розуму буває різним; застосування сили може призвести до зовнішнього підкорення, однак у багатьох дітей це викликає ще рішучіший опір серця. Навіть якщо батькам або вчителям вдасться здобути бажану владу, результат для дитини може бути не менш шкідливим. Застосування дисципліни щодо людини з уже розвинутим інтелектом має відрізнятися від виховання безсловесної тварини. Тварину навчають лише підпорядковуватися своєму господареві. Для тварини господар — це розум, судження і воля. Такий метод, застосовуваний часом у вихованні дітей, робить їх чимось трохи більшим за якийсь прилад. Розум, воля, совість перебувають під контролем іншої людини. Таке панування над розумом не є Божим наміром. Хто послаблює або руйнує індивідуальність, той бере на себе відповідальність, результатом якої може бути тільки зло. Доки діти відчувають над собою владу, вони можуть здаватися добре вимуштруваними солдатами, але коли контроль припиниться, тоді виявиться, що характерові бракує сили та стійкості. Ніколи не навчаючись управляти собою, юнак не визнає жодних інших обмежень, окрім вимоги батьків або вчителів. Якщо ж вимоги не буде, він не знатиме, як користуватися своєю свободою, і часто вдаватиметься до потурання власним бажанням, що призводить до загибелі.ВО 297.1

Оскільки для одних учнів підкорити волю значно важче, ніж для інших, учитель має зробити для дитини послух його вимогам якомога легшим. Волю необхідно скеровувати і формувати, проте не ігнорувати і не придушувати. Бережіть силу волі, вона знадобиться в життєвій боротьбі.ВО 298.1

Кожна дитина повинна розуміти, що таке справжня сила волі. Їй потрібно допомогти усвідомити, яка велика відповідальність зумовлена цим даром. Воля — це керівна сила в природі людини, сила рішення та вибору. Кожна людська істота, яка володіє розумом, має силу робити правильний вибір. У кожному життєвому досвіді Слово Боже пропонує нам: “Виберіть собі сьогодні, кому будете служити” (І. Нав. 24:15). Кожен може свою волю підкорити волі Бога, зробити вибір бути слухняним Йому та, з'єднавшись таким чином з Божественною силою, стояти так, що ніхто й ніщо не змусить його чинити зло. У кожній молодій людині, кожній дитині міститься сила для формування з Божою допомогою цілісного характеру і життя, яке приносить користь іншим.ВО 298.2

Батьки й учителі, котрі з допомогою такого навчання виховують у дитині самовладання, приноситимуть найбільшу користь і постійно матимуть успіх. Для поверхового спостерігача їхня праця може не видаватися успішною; її можуть не цінувати так високо, як роботу того, хто утримує розум і волю дитини під абсолютною владою, однак подальші роки покажуть результат кращого методу виховання.ВО 298.3

Мудрий вихователь у своїх відносинах з учнями намагатиметься викликати в них довір'я та зміцнити почуття честі. Вияв довіри до дітей і молоді служить їм на добро. Багато дітей, навіть малих, мають високорозвинуте почуття честі. Усі бажають, щоб до них ставилися з довірою та повагою, і мають на це право. Не слід створювати в них враження, що вони не можуть ані вийти, ані увійти без нагляду. Підозра деморалізує, породжуючи саме те зло, котрому вона намагається запобігти. Замість того щоб постійно слідкувати, неначе підозрюючи щось лихе, учителі, котрі по-дружньому спілкуються зі своїми учнями, зауважать прояви неспокійного розуму і приведуть в дію чинники, що протидіятимуть злу. Допоможіть молодим людям відчути, що їм довіряють, — і знайдеться мало таких, котрі не намагатимуться довести, що вони заслуговують цього довір'я.ВО 299.1

Згідно з цим же принципом, краще просити, ніж наказувати; той, до кого так звертаються, має можливість засвідчити про свою вірність принципам правди. Його послух є результатом радше вибору, ніж примусу.ВО 299.2

Правила, котрими керуються в школі, повинні, наскільки це можливо, представляти голос школи. Кожний задіяний у них принцип має бути так представлений учневі, щоб він міг переконатися в його справедливості. Таким чином він відчуватиме відповідальність за дотримання тих правил, які сам допоміг створити.ВО 299.3

Правил має бути небагато, але добре продуманих; прийняті одного разу, вони повинні запроваджуватися в життя. Розум навчається визнавати те і пристосовуватися до того, що неможливо змінити, а можливість потурати недобрим нахилам викликає бажання, сподівання та невизначеність, результатом чого є неспокій, дратівливість і непокора.ВО 300.1

Необхідно дати зрозуміти, що правління Боже не знає компромісу зі злом. Непослух не потрібно терпіти ні вдома, ні в школі. Ані батьки, ані вчителі, котрі глибоко зацікавлені в благополуччі тих, хто перебуває під їхньою опікою, не підуть на компроміс із упертим свавіллям, що нехтує авторитетом або вдається до вивертів чи відмовок з метою уникнути послуху. Не любов, а сентиментальність покриває недобрі вчинки, намагаючись задобрюванням або підкупом домогтися поступливості, і врешті отримує удаване замість справжнього.ВО 300.2

“Нерозумні сміються з гріха” (Прип. 14:9). Ми повинні остерігатися ставитися до гріха, як до чогось несерйозного. Він має жахливу владу над грішником. “Власні провини безбожного схоплять його, і повороззям свого гріха буде зв'язаний він” (Прип. 5:22). Найбільше зло, заподіяне дитині чи молодій людині, — дозволити їй закостеніти в рабстві лихої звички.ВО 300.3

Молодь має вроджену любов до свободи, вона прагне волі, і їй необхідно розуміти, що цими дорогоцінними благословеннями можна насолоджуватися лише на умові послуху Законові Божому. Цей Закон — охоронець істинної свободи і волі. Він називає і забороняє те, що поневолює та призводить до деградації, і таким чином захищає слухняних від сили зла.ВО 301.1

Псалмист каже: “І буду ходити в широкості, бо наказів Твоїх я шукаю”. “Свідоцтва Твої — то потіха моя, то для мене дорадники!” (Псал. 118:45, 24).ВО 301.2

У наших спробах виправити зло ми повинні остерігатися схильності вишукувати помилки й осуджувати. Постійний осуд не виправляє, натомість призводить до збентеження. Для багатьох людей і часто для найбільш уразливих атмосфера нещадної критики є згубною. Квіти не розпускаються під подувом руйнівного вітру.ВО 301.3

Дитина, котру часто засуджують за якусь конкретну помилку, починає вважати цю помилку своєю характерною рисою, з котрою марно боротися. Так з'являється почуття зневіри та безнадійності, яке часто приховується під виглядом байдужості чи бравади.ВО 301.4

Докір досягає мети тільки тоді, коли порушникові допомагають побачити його помилку і коли його воля схильна її виправити. Коли цього досягнуто, укажіть йому на джерело прощення і сили. Намагайтеся зберегти його почуття власної гідності та надихніть його мужністю і надією.ВО 301.5

Ця праця найделікатніша і найважча з тих, які будь-коли були доручені людям. Вона вимагає надзвичайної тактовності, тонкої чутливості, знання людської природи, віри й терпіння небесного походження, бажання працювати, пильнувати і чекати. Важливішої за таку працю не буває.ВО 302.1

Люди, котрі бажають керувати іншими, повинні спочатку керувати собою. Запальність у поводженні з дитиною чи молодою людиною тільки викличе в них обурення. Коли батьки або вчителі втрачають терпіння і їм загрожує небезпека говорити нерозсудливо, нехай вони помовчать. У мовчанні є дивовижна сила.ВО 302.2

Учитель має очікувати зустріти зіпсовані характери і вперті серця. Але в поводженні з ними він ніколи не повинен забувати, що й він колись був дитиною, яка потребувала дисципліни. Навіть зараз з усіма своїми перевагами у віці, освіті й досвіді він часто помиляється, потребуючи милості й поблажливості. У вихованні молоді він повинен пам'ятати, що має справу з тими, у кого є схильності до зла, подібні до його власних. Їм потрібно майже всього навчитися, і для одних навчатися значно важче, ніж для інших. З нетямущим учнем він повинен поводитися терпляче, не осуджуючи його неуцтво, а використовуючи кожну можливість для його підбадьорення. З чутливими, нервовими учнями він має бути дуже делікатним. Усвідомлення власних недосконалостей повинно постійно спонукувати його виявляти співчуття й терпіння до тих, хто також бореться з труднощами.ВО 302.3

Правило Спасителя: “Як хочете, щоб чинили вам люди, — чиніть і ви їм так само” (Луки 6:31) має бути правилом для всіх, хто береться за виховання дітей і молоді. Вони є молодшими членами Господньої сім'ї, співспадкоємцями благодаті життя. У поводженні з найменш тямущими, найменш умілими, наймолодшими і навіть заблудлими й бунтівними необхідно свято дотримуватися Христового правила.ВО 303.1

Це правило допоможе вчителеві уникати, наскільки це можливо, розголошення провин або помилок учня. Він уникатиме виносити йому догану чи карати його в присутності інших. Учитель не виключатиме учня, доки не докладе всіх зусиль для його виправлення. Але коли стає очевидним, що сам учень не одержує від цього жодної користі, що його демонстративний непослух та неповага до авторитету спрямовані на підрив шкільного управління і своїм впливом він заражає інших, тоді його виключення стає необхідністю. Проте для багатьох ганьба привселюдного виключення призведе до повного відчаю та загибелі. У більшості випадків, коли виключення неминуче, це не потрібно робити привселюдно. Радячись та співпрацюючи з батьками, нехай учитель організує виключення учня приватним чином.ВО 303.2

У цей час особливої небезпеки для молоді, коли спокуси оточують їх на кожному кроці і можна легко бути віднесеним течією, необхідно докладати найбільших зусиль, аби плисти проти течії. Кожна школа повинна стати для спокушуваної молоді “містом сховища”, місцем, де з терпінням і мудрістю будуть ставитися до їхніх нерозсудливих учинків. Учителі, котрі усвідомлюють свою відповідальність, усунуть зі своїх сердець і життя все, що перешкоджатиме їхній успішній праці зі свавільними та неслухняними. Любов і м'якість, терпіння й самовладання мають бути законом їхньої мови за будь-якого часу. Милість і співчуття поєднуватимуться зі справедливістю. Якщо потрібно докорити, вони не вдаватимуться до перебільшень, їхня мова буде смиренною. Вони лагідно вкажуть учневі, котрий схибив, на його помилки і допоможуть виправитися. Кожний справжній учитель розумітиме: якщо вже помилитися, то краще в бік милості, ніж суворості.ВО 303.3

Серця багатьох молодих людей, яких вважають невиправними, насправді не настільки закам'яніли, як видається. Багатьох, кого зараховують до безнадійних, можна виправити з допомогою мудро застосованої дисципліни. Часто вони є такими людьми, чиє серце легко тане під впливом доброти. Нехай учитель завоює довір'я спокушуваного і, помічаючи та розвиваючи добрі риси його характеру, він у багатьох випадках зможе виправити зло, не привертаючи до нього уваги.ВО 304.1

До тих, хто помиляється, Божественний Учитель терпляче ставиться упродовж усього їхнього порочного життя. Його любов не холоне, Його спроби навернути їх не припиняються. З розпростертими руками Він чекає, готовий знову і знову прийняти заблудлих, бунтівних і навіть відступників. Його серце зворушене безпорадністю малої дитини, з якою брутально поводяться. Зойк людського страждання ніколи не досягає Його вуха марно. Хоч у Його очах усі дорогоцінні, однак грубуваті, замкнуті, уперті характери викликають Його особливе співчуття і любов, бо Він бачить причину, що призвела до такого наслідку. Людина, котра найлегше піддається спокусі і найбільш схильна до помилок, є особливим об'єктом Його турботи.ВО 304.2

Усі батьки й учителі повинні плекати в собі характерні риси Того, Хто робить справу нещасних, страждальців та спокушуваних Своєю власною. Вони мають бути тими, котрі можуть “співчувати необізнаним і тим, що заблудилися, адже й самі оточені неміччю” (Євр. 5:2). Ісус поводиться з нами значно краще, ніж ми заслуговуємо, і ми повинні поводитися з іншими так, як Він поводиться з нами. Якщо батьки або вчителі у своїх діях не наслідують прикладу Спасителя в подібних обставинах, їм немає виправдання.ВО 305.1