Розділ 21. Велика безодня

Луки 16:19—31

У притчі про багача і Лазаря Христос показав, що свою вічну долю люди вирішують ще у цьому житті. Упродовж випробувального терміну Божа благодать пропонується кожній душі. Але якщо люди витрачають свої можливості для самозадоволення, вони відокремлють себе від вічного життя. Їм уже не буде дароване повторне випробування. Зробивши свій вибір, вони утворили нездоланну безодню між собою та їхнім Богом.НУХ 177.1

Ця притча зображає контраст між багатими, котрі не відчувають своєї залежності від Бога, та бідними, що покладають свої надії лише на Нього. Христос попереджає, що надходить час, коли ці два класи поміняються місцями. Люди, котрі були убогі на земні блага, однак довіряли Богові і терпляче зносили страждання, будуть колись піднесені над тими, котрі займали найвище становище у світі, але не підпорядкували свого життя Богові.НУХ 177.2

“Один чоловік був багатий, — сказав Христос, — зодягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня. А другий — бідний, на ім'я Лазар, лежав перед його ворітьми у струпах і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого”.НУХ 177.3

Цей багач не належав до класу, представленого неправедним суддею, котрий відкрито заявив про свою зневагу до Бога та людей. Він уважав себе сином Авраама. Він не поводився з бідним жорстоко, не проганяв його через те, що в нього була неприємна зовнішність. Якщо цей нужденний, огидний на вигляд представник людського роду міг мати втіху, споглядаючи його, коли він входить ворітьми, то нехай собі там і залишається, — вирішив багач. Але він був егоїстично байдужий до потреб свого страждаючого брата.НУХ 177.4

У той час не було лікарень, де доглядали б за хворими. Страждальці й нужденні були полишені на милість тих, кому Господь довірив багатство, аби вони допомагали та співчували їм. Саме в такій ситуації опинилися багач і вбогий. Лазар мав велику потребу в допомозі, адже не мав ані друзів, ані оселі, ні грошей чи їжі. Однак він був змушений день у день залишатися в такому стані, у той час як багатий вельможа задовольняв будь-яке своє бажання. Той, хто мав наддостаток і міг полегшити страждання свого ближнього, жив винятково для себе, подібно до багатьох людей теперішнього часу.НУХ 178.1

Сьогодні також поруч із нами є багато голодних, нагих, безпритульних. Нехтування можливістю поділитися нашими коштами з цими нужденними і страждальцями накладає на нас тягар провини, з котрим ми певного дня будемо боятися зустрітися. Жадібність засуджується як ідолопоклонство. Потурання своїм егоїстичним бажанням — це образа в очах Божих.НУХ 178.2

Бог поставив багача управителем Своїх благ; його обов'язком було дбати саме про таких людей, як Лазар. Були дані повеління: “Люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!” (П.Зак.6:5); і “будеш любити ближнього свого, як самого себе!” (Левит 19:18). Багач був юдей, йому були відомі ці повеління. Проте забув, що він відповідальний за використання довірених йому коштів та здібностей. Божі благословення рясно зливалися на нього, однак він скористався ними егоїстично, бажаючи прославити себе, а не свого Творця. Його обов'язок використовувати свої дари для добра людства був пропорційний його достаткові. Це було Боже повеління, та багач і не думав про свій обов'язок перед Богом. Він давав гроші в борг під проценти, але сам не повертав жодного проценту за те, що йому позичив Бог. Він мав знання і таланти, однак не намагався примножити їх. Забувши про свою відповідальність перед Богом, він присвятив усі свої сили задоволенням. Усе, що його оточувало — розваги, похвала, лестощі друзів, — служило втіхою для власного самолюбства. Його увага настільки була поглинута товариством друзів, що він втратив будь-яке відчуття обов'язку співпрацювати з Богом у Його служінні милосердя. Він мав можливість розуміти Слово Боже і жити згідно з його вченням, натомість обрав товариство, що полюбляло задоволення; воно настільки займало його час, що він забув про вічного Бога.НУХ 178.3

Настав час, коли становище цих двох людей змінилося. Бідний день у день страждав, але терпляче й мовчазно зносив муки. Через деякий час він помер і його поховали. Не було нікого, хто б за ним заплакав; та своїм терпінням у стражданнях він засвідчив про Христа, витримав випробування віри, і після смерті зображений як той, що був віднесений ангелами на лоно Авраамове.НУХ 179.1

Лазар представляє убогих страждальців, котрі вірять у Христа. Коли пролунає звук труби і всі померлі почують голос Христа та підведуться, вони одержать свою нагороду, бо їхня віра в Бога була не просто теорією, а реальністю.НУХ 179.2

“Помер же й багатий, і його поховали. І терплячи муки аду, він звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні. І закричав, гукаючи: Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоб змочив кінчик пальця свого у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум'ї!”НУХ 179.3

У цій притчі Христос говорить до людей їхньою власною мовою. Багато слухачів Христа поділяли вчення про свідоме існування між смертю та воскресінням. Спаситель знав їхні ідеї, тому побудував Свою притчу так, аби за допомогою цих упереджених поглядів викласти важливі істини. Він ніби поставив перед Своїми слухачами дзеркало, у якому вони могли побачити себе та свої справжні відносини з Богом. Він використав поширене вчення, аби передати ідею, до котрої бажав привернути особливу увагу: гідність людини не визначається її маєтком, бо все, чим вона володіє, належить їй лише як позичене Господом. Неправильне використання цих дарів поставить їх власника нижче за найубогішу, найнещаснішу людину, котра, однак, любить Бога і довіряє Йому.НУХ 179.4

Христос бажав, аби Його слухачі зрозуміли, що після смерті вже неможливо одержати спасіння душі. “Сину, — Авраам зображений тут відповідачем, — згадай, як ти одержував своє добро за свого життя, а Лазар — одне лихо. А тепер він тут утішається, ти ж мучишся. І крім усього цього, між нами й вами лежить велика безодня, щоб ті, що бажають перейти звідси до вас, не змогли, ані звідти до нас не переходили!” Таким чином Христос показав безпідставність надій на повторне випробування. Земне життя — це єдиний даний людині термін, аби приготуватися для вічності.НУХ 180.1

Багача не полишає думка, що він — син Авраама, тому в притчі він зображений як прохач, що кличе до нього про допомогу в біді. “Батьку, Аврааме, — благав він, — змилосердься наді мною”. Він молився не до Бога, а до Авраама. Таким чином, він поставив Авраама вище від Бога і в питанні спасіння покладався на свої родинні зв'язки з Авраамом. Розбійник на хресті звернувся в молитві до Христа. “Згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє!” — сказав він (Луки 23:42). Відразу ж надійшла відповідь: “Запевняю тебе: сьогодні [коли Я розп'ятий на хресті і терплю страждання і пониження] ти будеш зі Мною в раю!” Багач же молився до Авраама, і його прохання не було задовільнене. Бог підніс лише Христа “як Князя і Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів” (Дії 5:31). “І в нікому іншому немає спасіння” (Дії 4:12).НУХ 180.2

Багач провів своє життя в самодогоджанні і надто пізно зрозумів, що зовсім не приготувався до вічності. Він усвідомив власну нерозважливість і подумав про своїх братів, котрі підуть його слідами, живучи лише для задоволення. Тому він попросив: “Благаю тебе, батьку, пошли його [Лазаря] до дому мого батька, бо маю п'ять братів, хай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли на це місце страждання!” Але “Авраам відповів: Вони мають Мойсея та пророків; нехай їх слухають! А той вів далі: Ні, батьку Аврааме, коли ж хто з мертвих прийде до них, то покаються. Він же сказав йому: Якщо Мойсея і пророків не слухають, не повірять і тому, хто з мертвих воскресне”.НУХ 180.3

Коли багач благав дати додаткове свідчення братам, йому було ясно сказано: навіть якщо таке свідчення буде дано, воно не переконає їх. Його прохання кидає тінь на Бога. Адже багач ніби говорить: Якби ти попередив мене більш серйозно, я не опинився б тут. Авраам у притчі відповідає: Твої брати були достатньо попереджені. Їм було дане світло, та вони не хочуть бачити його; їм була дана Істина, однак вони не бажають чути її.НУХ 181.1

“Якщо Мойсея і пророків не слухають, не повірять і тому, хто з мертвих воскресне”. Істинність цих слів підтвердила історія юдейського народу. Останнім і особливо видатним чудом Христа було воскресіння Лазаря з Витанії через чотири дні після його смерті. Юдеям був даний цей чудовий доказ Божественності Спасителя, але вони відкинули його. Лазар воскрес із мертвих і свідчив їм про це, проте вони зробили закам'янілими свої серця для всіх свідчень і навіть хотіли вбити Лазаря (Івана 12:9—11).НУХ 181.2

Закон і Пророки — це призначені Богом засоби для спасіння людей. Христос сказав: Нехай вони приймуть до уваги ці свідчення. Якщо ж вони не слухають голосу Божого в Його Слові, то не звернуть уваги і на свідчення воскреслого з мертвих.НУХ 181.3

Хто слухається Мойсея та пророків, ті не вимагатимуть більшого за вже дане їм Богом світло; однак якщо люди відкидають це світло і не цінують дарованих їм можливостей, то не послухаються і коли хто з мертвих прийде до них із вісткою. їх не переконає навіть таке свідчення, бо, відкидаючи Закон і Пророків, вони зробили своє серце настільки запеклим, що відкинуть будь-яке світло.НУХ 181.4

Розмова між Авраамом та колишнім багачем подається в образній формі. З неї потрібно почерпнути урок: кожній людині дається достатньо світла для виконання покладених на неї обов'язків. Відповідальність людини пропорційна її можливостям та перевагам. Бог дає достатньо світла і благодаті кожному, аби виконувати доручену Богом роботу. Якщо людина не виконує того обов'язку, на який їй указує менше світло, то більше світло лише виявить її невірність та недбалість у використанні дарованих благословень. “Вірний у найменшому — і у великому вірний; несправедливий у найменшому — і у великому несправедливий” (Луки 16:10). Хто відмовляється від світла, даного Мойсеєм та пророками, і просить здійснити чудо, той не буде переконаний навіть за виконання такого прохання.НУХ 181.5

Притча про багача і Лазаря показує, як оцінюються у невидимому світі два класи, представлені цими людьми. Якщо багатство не набуте нечесним шляхом, то нема жодного гріха в тому, аби бути багатим. Багата людина не звинувачується в тому, що багата, натомість на ній залишається вина, якщо довірені їй кошти вона витрачає для власних егоїстичних бажань. Для неї було б краще складати ці гроші біля Божого престолу, використовуючи їх на добрі діла. Смерть не може зробити бідною людину, яка таким чином присвячує себе пошукам вічних багатств. Але той, хто накопичує багатства для себе, не зможе взяти їх на Небеса. Він виявив себе невірним управителем. Упродовж життя він мав достаток, однак забув про свій обов'язок перед Богом. Він не намагався придбати небесні скарби.НУХ 182.1

Багач, котрий мав стільки переваг, представляє людину, якій слід було розвивати свої дари, щоб її справа досягла великих успіхів, водночас приносячи і більші духовні благословення. Мета Викуплення — не тільки знищення гріха, але й повернення людині тих духовних дарів, які вона втратила внаслідок згубної сили гріха. Гроші не можна взяти зі собою в майбутнє життя, вони там не потрібні, однак у небесні двори потрапляють добрі діла, здійснені з метою навернення душ до Христа. Але ті, що егоїстично витрачають Господні дари лише на себе, залишаючи без допомоги нужденних братів і нічого не роблячи для розвитку Божої справи у світі, безчестять свого Творця. У небесних книгах напроти їхніх імен записано: обкрадання Бога.НУХ 182.2

Багач мав усе, що тільки можна одержати за гроші, однак не дбав про те, щоб його витрати узгоджувалися з Божою волею. Він жив так, ніби все, чим володів, було його власним. Він знехтував Божим закликом і потребами бідного страждальця. Але, врешті-решт, пролунав заклик, яким він не зміг знехтувати. Сила, якій він не міг протистати й опиратися, наказує йому залишити власність, над котрою він уже не буде управителем. Колись багата людина тепер стала безнадійно убогою. Одяг Христової праведності, зітканий на небесному верстаті, ніколи не зможе вкрити його. Хто колись одягався в найбагатшу багряницю та найкращий вісон, тепер став нагим. Його випробування закінчилося. Він нічого не приніс у цей світ і нічого не може винести з нього.НУХ 182.3

Христос відхилив завісу, змалювавши цю картину перед священиками, правителями, книжниками і фарисеями. Подивіться на неї ви, котрі збагачуєтеся земними скарбами, але не багатієте для Бога. Чи не замислитеся ви над цією сценою? Те, що серед людей високе, — огидне перед Богом. Христос запитує: “Бо яка користь людині, якщо придбає увесь світ, але занапастить душу свою? Або що дасть людина взамін за душу свою?” (Марк.8:36—37).НУХ 183.1