Повернені таланти

“Через тривалий час приходить пан тих рабів і розраховується з ними”. Коли Господь прийматиме звіт від Своїх слуг, приріст від кожного таланту буде ретельно перевірений. Виконана робота відкриває характер працівника.НУХ 255.2

Слуги, котрі одержали відповідно п'ять і два таланти, повертають Господеві довірені їм дари разом з прибутком. Причому вони не ставлять собі це в заслугу. Адже таланти були дані їм, вони придбали на них інші таланти; якби не було початкового внеску, не було б і прибутку. Вони розуміють, що лише виконали свій обов'язок. Початковий капітал був Господній, отже, і приріст належить Йому. Якби Спаситель не дарував їм Своєї любові і благодаті, вони були б банкрутами для вічності.НУХ 255.3

Однак Пан, одержавши таланти, схвалює і винагороджує працівників так, ніби заслуга цілком належить їм. Його обличчя сяє радістю і задоволенням. Він сповнений щастя, що може дарувати їм благословення. Він винагороджує їх за кожне служіння, за кожну самопожертву, і не тому, що винний їм, а тому, що Його серце переповнене любов'ю та ніжністю.НУХ 255.4

“Гаразд, рабе добрий і вірний, — сказав Він. — У малому був ти вірний, над великим тебе поставлю. Увійди в радість свого Пана!”НУХ 255.5

Вірність та відданість Богові, служіння з любові одержать Божественне схвалення. Кожне спонукання Святого Духа, що провадить людей до добра і Бога, зазначається в небесних книгах; і великого Божого дня Господь похвалить тих працівників, через котрих здійснював цю роботу.НУХ 255.6

Вони ввійдуть у радість Пана, коли побачать у Його Царстві тих, до спасіння котрих доклали своїх зусиль та І вміння. Їм буде дана перевага взяти участь у Його роботі і там, бо вони стали придатними для цього, співпрацюючи з Ним тут. Те, чим ми будемо на небесах, — відображення того, чим є зараз у характері і святому служінні. Христос сказав про Себе: “Син Людський прийшов не для того, щоб служили Йому, а щоб послужити” (Матв.20:28). Ця Його робота на Землі є Його роботою і в Небесах. Нашою нагородою за співпрацю з Христом у цьому світі будуть ще більша сила, ще ширші можливості для співпраці з Ним у світі прийдешньому.НУХ 256.1

“Підійшов і той, що одержав один талант, і сказав: Пане, знав я тебе, що ти жорстока людина: жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. Я, побоявшись, пішов і сховав твій талант у землю. Ось бери своє!”НУХ 256.2

Так люди виправдовують своє нехтування Божими дарами. Вони дивляться на Бога як на суворого тирана, котрий стежить за ними, щоб зауважити їхні помилки і послати на них Свої суди. Вони висувають звинувачення: Він вимагає те, чого ніколи не давав, і жне, де не сіяв.НУХ 256.3

Багато хто у своєму серці звинувачують Бога як жорстокого господаря, оскільки Він вимагає їхнього служіння та частки від їхнього достатку. Але ми не можемо принести Богові нічого, що не було б уже Його власністю. “Бо все це — від Тебе, — сказав цар Давид, — і з Твоєї руки дали ми Тобі” (1Хронік 29:14). Усе належить Богові не тільки за правом творіння, а й за правом викуплення. Усі даровані нам благословення як цього, так і майбутнього життя несуть на собі відбиток Голгофського хреста. Тому звинувачення, що Бог — жорстокий господар, який жне, де не сіяв, — фальшиве.НУХ 256.4

Господар не відкидає несправедливого звинувачення злого раба, натомість, використовуючи його власну мову, показує, що його поведінка не може бути виправдана. Були забезпечені всі можливості і засоби, щоб талант міг бути пущений у обіг і принести прибуток власникові. “Треба тобі було, — сказав він, — віддати мої гроші торгівцям, і тепер я взяв би своє з прибутком”.НУХ 256.5

Наш Небесний Отець вимагає не більше і не менше від даної нам спроможності працювати. Він не накладає на Своїх слуг жодних тягарів, які вони неспроможні нести. “Бо знає Він створення наше, пам'ятає, що ми — порох” (Псал.102:14). Усе, чого Він чекає від нас, ми можемо виконати з допомогою Божої благодаті.НУХ 257.1

“Кому багато довірено, ще більше будуть вимагати від нього” (Луки 12:48). Ми понесемо особисту відповідальність за те, що зробили на йоту менше, ніж могли зробити. Господь точно вимірює кожну можливість, яку ми мали для служіння. Невикористані здібності враховуються так само, як і ті, що принесли користь. Бог вважає нас відповідальними за все, чим могли стати через правильне використання наших талантів. Ми будемо суджені згідно з тим, що мали зробити, але не зробили, бо не використали наших сил для прославлення Бога. Навіть якщо не втратимо своєї душі, ми усвідомимо у вічності результат наших невикористаних талантів. Усі знання, усі вміння, які ми могли здобути, але не здобули, — спричинять вічні втрати.НУХ 257.2

Якщо ж ми цілковито віддаємо себе Богові і в нашій роботі слухаємося Його вказівок, Він бере на Себе відповідальність за її виконання. Нам не слід губитися в здогадах щодо успіху наших чесних зусиль. Ні на мить ми не повинні навіть думати про поразку. Ми маємо співпрацювати з Тим, Хто не зазнав жодної поразки.НУХ 257.3

Не потрібно говорити про власні слабкості і неспроможність. Це — відкрите недовір'я Богові та відкинення Його Слова. Коли ми нарікаємо на наші тягарі або відмовляємося від покладеної на нас відповідальності, то цим по суті заявляємо, що Він — жорстокий господар, котрий вимагає від нас те, для виконання чого не дав сил.НУХ 257.4

Часто дух лінивого слуги ми схильні називати скромністю. Проте справжня скромність — це щось зовсім інше. Бути скромним — не означає мати карликовий інтелект, відчувати брак цілеспрямованості, бути в житті боязким, уникаючи доручень через сумніви в успіху справи. Справжня скромність виконує Божі наміри, відчуваючи залежність від Його сили.НУХ 257.5

Бог працює через тих, кого Сам обирає. Часом Він обирає найскромніший інструмент для виконання найбільшої роботи, бо Його сила відкривається через слабкість людей. Ми маємо власні мірки і тому одне вважаємо великим, інше — незначним, однак Бог не користується нашими еталонами. Нам не слід думати, що велике з нашої точки зору має бути великим і для Бога, або незначне для нас є таким самим і в Його очах. Нам не доручено судити про власні таланти або обирати для себе поле діяльності. Нам потрібно взяти на себе призначений Богом тягар, несучи його заради Нього, і завжди знаходити в Ньому втіху і відпочинок. Якою б не була наша робота, ми вшановуємо Бога, якщо здійснюємо служіння щиро й радісно. Він задоволений, коли ми виконуємо наші обов'язки з вдячністю, радіючи, що нас визнано гідними співпрацювати з Ним.НУХ 258.1