На кам'янистому ґрунті

“Посіяне на кам'янистому ґрунті — це той, хто слухає слово і відразу з радістю його приймає, але не маючи в собі кореня, він є непостійний, і коли настають труднощі або переслідування за слово, він відразу спокушується”.НУХ 20.3

Насіння, посіяне на кам'янистій землі, не має достатньої глибини ґрунту. Воно швидко проростає, але корінь не може пробитися крізь камінь, щоб одержувати живлення для росту, тому рослина скоро гине. Багато з тих, хто сповідує релігію, є слухачами з кам'янистим ґрунтом серця. Подібно до скелі, що лежить під шаром землі, самолюбство тілесного серця є підґрунтям їхніх добрих бажань і прагнень. Любов до себе не переможена. Вони не побачили надмірну гріховність гріха, і їхнє серце не впокорилося від усвідомлення своєї провини. Цю категорію людей легко переконати, і зовні вони виглядають щиро наверненими, але їхня релігія поверхова.НУХ 20.4

Люди відпадають не тому, що відразу приймають Слово Боже, і не тому, що при цьому вони радіють. Матвій також, як тільки почув заклик Спасителя, відразу встав, залишив усе і пішов слідом за Ним. Бог бажає, щоб ми прийняли Його Слово, як тільки воно торкається нашого серця, і це добре, коли ми приймаємо його з радістю. “За одного грішника, який кається, радість на небі буде” (Луки 15:7). Радість наповнює також душу, яка вірує в Христа. Але люди, які в притчі приймають Слово відразу, не зважають на ціну. Вони не замислюються над тим, що Слово Боже вимагає від них. Вони не порівнюють це Слово з усіма своїми життєвими звичками і не віддаються повністю його керівництву.НУХ 21.1

Корені рослини сягають глибоко в ґрунт і, сховані під землею, підтримують життя рослини. Подібне відбувається і з християнином: завдяки невидимому зв'язку душі із Христом її духовне життя живиться через віру. Але слухачі з кам'янистим ґрунтом серця залежать не від Христа, а тільки від себе. Вони покладаються на свої добрі діла та спонукання і сильні у власній праведності. Вони не сильні в Господі й величі Його могутності. Такі люди “не мають у собі кореня”, бо не з'єднані із Христом.НУХ 21.2

Гаряче літнє сонце, що зміцнює і наливає вкорінене зерно, нищить те, яке не має глибокого кореня. Так і той, хто “не має у собі кореня”, “є непостійний, і коли настають труднощі або переслідування за слово, він відразу спокушується”. Багато хто приймає Євангеліє скоріше як можливість уникнути страждання, ніж звільнитися від гріха. Деякий час вони радіють, бо гадають, що релігія звільнить їх від труднощів та випробувань. Поки їхнє життя протікає гладко, вони можуть здаватися утвердженими християнами, але в час суворого випробування вони падають. Вони не можуть терпіти ганьбу за ім'я Христа. Коли Боже Слово вказує на деякі улюблені гріхи або вимагає самозречення чи жертви, вони спокутуються. Докорінні зміни в їхньому житті коштували б їм надто великих зусиль. Вони дивляться на теперішні труднощі і випробування, забуваючи про вічну реальність. Подібно до учнів, які залишили Ісуса, вони готові сказати: “Це жорстокі слова! Хто може їх слухати?” (Івана 6:60).НУХ 21.3

Багато людей говорять, що служать Богові, але не знають Його з особистого досвіду. їхнє бажання чинити Його волю ґрунтується на власних нахилах, а не на глибокому переконанні Святим Духом. їхня поведінка не узгоджується з Божим Законом. Вони визнають Христа як свого Спасителя, але не вірять, що Він дасть їм силу для перемоги над гріхом. Вони не мають особистих взаємовідносин з живим Спасителем, їхні характери виявляють як успадковані, так і набуті вади.НУХ 22.1

Одна справа визнати силу Святого Духа в загальному і зовсім інша — прийняти Його роботу як докір, що закликає до покаяння. Багато людей відчувають розділення з Богом, усвідомлюють свою залежність від власного “я” та гріха; вони докладають зусиль, аби щось змінилося в їхньому житті, проте не розпинають свого “я”. Вони не віддаються цілковито в руки Христа, прагнучи одержати Божественну силу для звершення Його волі. Вони не бажають бути перетвореними за Божественною подобою. Загалом вони визнають свою недосконалість, але не зрікаються своїх конкретних гріхів. І з кожним невірним учинком стара самолюбна природа ще більше зміцнюється.НУХ 22.2

Єдина надія для цих душ — усвідомити для самих себе правдивість слів Христа, сказаних Никодимові: “Вам потрібно народитися згори”. “Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого царства!” (Івана 3:7, 3).НУХ 22.3

Справжня святість — це цілковита відданість служінню Богові. Це умова справжнього християнського життя. Христос чекає повного посвячення і неподільного служіння. Він вимагає віддати Йому серце, розум, душу й усі сили. Не слід плекати своє “я”. Той не християнин, хто живе для себе. Любов повинна бути рушійним принципом усіх учинків. Любов — основоположний принцип Божого правління на Небесах та Землі, і вона має бути основою характеру християнина. Це єдине, що може зробити і зберегти його непохитним. Це єдине, що допоможе йому вистояти у випробуваннях і спокусах. Любов виявиться у жертві. План спасіння передбачав Жертву — Жертву настільки високу, глибоку й широку, що вона незмірна. Христос віддав за нас усе, і хто приймає Христа, ті будуть готові пожертвувати всім заради свого Викупителя. Думка про Його честь і славу переважатиме в них над усім іншим.НУХ 22.4

Якщо ми любимо Ісуса, то будемо любити жити для Нього, приносити Йому жертви подяки, працювати для Нього. Сама ця праця буде легкою. Заради Нього ми охоче будемо зносити біль, наполегливо трудитися і жертвувати собою. Його палке бажання спасати людей стане нашим бажанням. Ми будемо відчувати таку ж ніжну турботу про душі, яку відчував Він.НУХ 23.1

Це — релігія Христа. Щось менше за це є обманом. Визнавати Істину теоретично чи називатися учнем Христа — це ще не спасає душу. Ми не належимо Христові, якщо не віддалися Йому цілковито. Саме половинчатість в християнському житті є причиною недостатньої цілеспрямованості і непостійності бажань. Спроба служити одночасно собі і Христу робить людину слухачем з кам'янистим ґрунтом серця, така людина не встоїть під час випробування.НУХ 23.2