Клас самовдоволених

Мені був показаний клас людей, які усвідомлюють, що володіють благородними спонуканнями, побожністю, любов'ю до добрих учинків і в той же час нічого не роблять. Вони відчувають самовдоволення; лестячи собі думкою, що якби в них була можливість або більш сприятливі обставини, то вони могли б зробити і зробили б велику й добру справу. Але вони чекають нагоди. Ці люди відчувають презирство до обмеженого розуму нікчемного скнари, котрий неохоче дає мізерні копійки нужденному. Вони бачать, що він живе для себе і не відчуває внутрішнього спонукання робити добро іншим, благословляти їх талантами впливу та коштів, довірених йому, щоб використовувати їх, а не зловживати ними, або дозволяти їм іржавіти чи бути закопаними в землю. Ті, котрі віддаються скнарості та егоїзмові, підзвітні за свою скнарість і відповідальні за зловживання талантами. Але більше відповідальні ті, котрі мають благородні спонукання та від природи швидкі на розуміння духовних речей, проте залишаються бездіяльними, очікуючи нагоди, котра, на їхню думку, ще не прийшла. Такі, порівнюючи свою готовність діяти із вчинками скнари та вважаючи, що їхній стан значно кращий, ніж стан їхніх скупих ближніх, обманюють себе. Саме лише володіння якостями, котрі не використовуються, тільки збільшує їхню відповідальність. І якщо вони не використовують талантів свого Господа або ховають їх, їхній стан не кращий від стану їхніх ближніх, до яких вони відчувають таке презирство. Їм буде сказано: “Ви знали волю свого Пана, але не зробили згідно з нею” (Свідчення для Церкви, т. 2, c. [250, 251]).ХС 46.2