Loading...
Larger font
Smaller font
Copy
Print
Contents
Пророки і царі - Contents
  • Results
  • Related
  • Featured
No results found for: "".
  • Weighted Relevancy
  • Content Sequence
  • Relevancy
  • Earliest First
  • Latest First
    Larger font
    Smaller font
    Copy
    Print
    Contents

    Розділ 34. Єремія

    Перед тих, хто сподівався, що запроваджені Йосією реформи приведуть до стабільного духовного відродження, був і Єремія, покликаний Богом на пророче служіння ще в юності, тринадцятого року царювання Йосії. Спадкоємець левитського священства, Єремія з дитинства виховувався для святого служіння. У ті щасливі роки підготовки до Божої справи він, звичайно, не знав, що йому вже від народження призначено стати “пророком народам”. Коли ж пролунав Божественний заклик, він відчув пригніченість від усвідомлення власної негідності. “О, Господи, Боже, — вигукнув він, — таж я й говорити не вмію, бо ще дитина!”.1Єрем.1:5-8, 17-19;ПЦ 268.1

    У цьому юнакові Бог бачив віддану своїй справі людину, котра, незважаючи на великий опір ззовні, твердо відстоюватиме правду. Він довів свою вірність ще в дитинстві і тепер, як добрий воїн хреста, був готовий зносити труднощі. “Не кажи: Я дитина, — звелів Господь Своєму вибраному вісникові, — бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і говоритимеш усе, що тобі накажу. Не виявляй страху перед ними, бо Я з тобою, щоб тебе рятувати... Ти ж підпережись, встань, і говори їм усе, що Я накажу тобі; не лякайся їх, а то Я нашлю на тебе страх перед ними! Бо Я сьогодні ставлю тебе, немов місто-твердиня, немов залізний стовп, немов мідяний мур проти всієї цієї землі: проти царів юдейських, проти їхніх князів, проти їхніх священиків та проти простого народу цієї землі. І будуть вони воювати з тобою, однак не переможуть тебе, бо Я з тобою, — говорить Господь, — щоб тебе рятувати!”.1Єрем.1:5-8, 17-19;ПЦ 268.2

    Упродовж сорока років Єремія повинен був свідчити народам істину і праведність. У час небувалого в країні відступництва своїм життям і характером він мав показати зразок служіння єдиному правдивому Богові. Коли Єрусалим виявився в жахливій облозі, Єремія став провісником Єгови. Йому судилося сповістити про падіння Давидового дому та зруйнування спорудженого Соломоном прекрасного храму. Навіть ув'язнений за свої докори, він продовжував викривати гріхи можновладців. Відкинутий, зневажений, зненавиджений людьми, Єремія мав, врешті-решт, стати свідком дослівного виконання виголошених ним пророцтв про незабарний день суду і разом з народом зазнати лиха й горя, що стали наслідком зруйнування приреченого міста.ПЦ 269.1

    Однак серед загального краху, до якого невпинно наближалася нація, за гнітючими сценами тих днів, Єремія неодноразово мав можливість спостерігати картини славного майбуття, коли Божий народ буде звільнений з ворожого краю і знову замешкає на Сіоні. Він передбачав час, коли Господь поновить Свій Заповіт із ними. “І стане душа їхня, немов напоєний водою сад, і вони не відчують більше втоми”.2Єрем.31:12;ПЦ 269.2

    Про своє покликання на пророче служіння Єремія писав: “І простяг Господь руку Свою, і доторкнувся моїх уст та й сказав до мене: ‘Ось Я вклав у твої уста слова Мої! Оце настановляю Я нині тебе над народами й царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував’”.3Єрем.1:9-10, 14-16;ПЦ 269.3

    Дяка Богові за слова “будувати й насаджувати”! Вони були для Єремії запевненням у Господньому намірі не лише руйнувати, а й відновлювати, зціляти. Однак вістки найближчих років мали бути суворими. Він повинен був безстрашно передавати людям пророцтва про Божі суди, які наближались. З півночі, з рівнин Шінеара мало прийти лихо “на всіх мешканців краю... І буду судитися з ними, — проголошував Господь, — за все їхнє нечестя і за те, що вони покинули Мене”.3Єрем.1:9-10, 14-16; Однак паралельно із проголошенням сумних вісток пророк запевняв у готовності Бога прощати всіх, хто залишить гріховний спосіб життя.ПЦ 269.4

    Як мудрий будівничий, Єремія від самого початку свого служіння намагався заохочувати мужів Юдеї, щоб вони покаянням закладали широкі й глибокі підвалини свого духовного життя. Надто довго вони будували з матеріалу, котрий апостол Павло прирівнює до дерева, сіна й соломи, а Єремія — до жужелиці. “Відкинутим сріблом названо їх, — сказав він про нерозкаяний народ, — бо Господь їх відкинув”.4Єрем.6:30; Тепер же вони мали починати будівництво мудро, для вічності, відкинувши сміття відступництва і невір'я, використовуючи для фундаменту чисте золото, добірне срібло, дорогоцінні камені: віру, послух і добрі вчинки — єдине, що може прийняти святий Бог.ПЦ 270.1

    Устами Єремії Господь промовляв до Свого народу: “Вернися, зраднице, дочко Ізраїля... Не покажу тобі Я Свого обличчя у гніві на вас, бо Я милостивий, — говорить Господь, — не гніватимусь повіки! Тільки визнай провину свою, бо ти була невірна Господеві, Богові твоєму... Верніться, о відступницькі діти, — говорить Господь, — бо Я ваш Владика... Ти зватимеш Мене: ‘Мій Отче’, і не відвернешся від Мене... Верніться, невірні діти, усі ваші відступництва Я вилікую”.5Єрем.3:12-14, 19, 22-25;ПЦ 270.2

    І на додаток до цих хвилюючих благань Господь запропонував Своїм заблудлим дітям слова, з якими вони можуть звернутися до Нього: “Ось ми прийшли до Тебе, бо Ти Господь, Бог наш! І справді, узвишшя — марнота, гамір на горах. Справді, в Господі, Богові нашім, спасіння Ізраїля!... Лежимо ми у соромі нашому, і нас покриває наша ганьба, бо ми згрішили перед Господом, Богом нашим, — ми й батьки наші, вже від нашої юності й понині, бо не слухали голосу Господа, нашого Бога”.5Єрем.3:12-14, 19, 22-25;ПЦ 270.3

    Реформи за днів Йосії очистили край від язичеських капищ, однак серця багатьох людей залишились без змін. Насіння правди, яке зійшло й обіцяло принести рясний урожай, було заглушене терням. Подальше відпадіння виявилося б фатальним, і тому Господь намагався спонукати народ до усвідомлення грізної небезпеки. Тільки залишаючись вірними Єгові, вони могли сподіватися на божественну ласку й благополуччя.ПЦ 270.4

    Єремія неодноразово звертав увагу народу на поради з книги Второзаконня. Він більше за всіх інших пророків наголошував на постановах Мойсеевого закону і доводив, що вони можуть принести найвище духовне благословення як усій нації, так і кожній людині зокрема. “Спитайте про давні стежки, де добра дорога, то нею ідіть, — благав він, — і знайдете спокій душам вашим!”.6Єрем.6:16;ПЦ 271.1

    Одного разу, за наказом Господа, пророк стояв біля головних міських воріт і переконував народ у важливості дотримання суботи. Мешканцям Єрусалима загрожувала небезпека втрати розуміння про святість суботи; це був момент, коли вони отримали найсерйозніші застереження, аби не займатися цього дня світськими справами. Благословення було обіцяне лише на умові послуху. “Якщо ви й справді послухаєте Мене, — каже Господь, — щоб святкувати день суботній, і не чинитимете жодної праці в цей день, то ходитимуть брамами цього міста царі та князі, які сидітимуть на троні Давидовім, і їздитимуть колісницями й кіньми, — вони й князі їхні правителі, мужі Юдеї та мешканці Єрусалима; це місто стоятиме вічно!”.7Єрем.17:24-25;ПЦ 271.2

    Ця обітниця благополуччя як нагорода за відданість супроводжувалася пророцтвом про жахливі суди, що спіткають місто та його мешканців через невірність Богові та Його Законові. Якщо вони не прислухаються до застережень, не підкорятимуться Господеві, Богові їхніх батьків, не дотримуватимуться Його субот, тоді це місто з його палацами буде повністю знищене вогнем.ПЦ 271.3

    Так безстрашно пророк відстоював благословенні принципи праведного життя, що були чітко викладені у Книзі Закону. Однак у Юдейському краї переважало таке становище, яке могло поліпшитись лише найрішучішими заходами; тому Єремія з надзвичайною горливістю працював для добра нерозкаяних. “Оріть собі цілину, — благав він, — і не сійте між бур'янами... Змий зло із свойого серця, о Єрусалиме, якщо хочеш врятуватись!”.8Єрем.4:3, 14;ПЦ 271.4

    Але більшість народу не зважала на заклик до покаяння і духовного відродження. Після смерті побожного Йосії країною правили царі, які не були вірними своєму обов'язку і чимало людей звели з правдивого шляху. На зміну Йоахазові, поваленому завдяки втручанню єгипетського царя, прийшов старший син Йосії — Єгояким. На початку правління Єгоякима Єремія мав невелику надію на спасіння своєї улюбленої країни від зруйнування і народу — від полону. Але він продовжував говорити, оскільки країні загрожувала повна загибель. Вірних Богові необхідно було заохочувати до утвердження в істині, а грішників, по можливості, переконувати, аби залишили своє нечестя.ПЦ 271.5

    Така критична ситуація вимагала від пророка посиленої громадської діяльності. Господь знову звелів Єремії стати у дворі храму і промовляти до всіх юдеїв, котрі приходили сюди. З даних йому вісток він не повинен був пропустити жодного слова, щоб грішники на Сіоні отримали досконалу можливість почути їх і навернутися зі своїх лихих доріг.ПЦ 272.1

    Пророк послухався; він став у брамі Господнього дому і підніс свій голос у застереженні і благанні. Натхненний Всемогутнім, він говорив: “Послухайте слово Господнє усі юдеї, що ходите цими брамами поклонятися Господу. Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: поправте дороги свої й перемініть свої вчинки, і Я зроблю так, що ви житимете на цьому місці! Не покладайтеся на слова неправдиві, кажучи: Храм Господній! Храм Господній! Храм Господній отут!ПЦ 272.2

    Бо тільки коли ви насправді поправите ваші дороги й ваші вчинки, якщо чинитимете справедливий суд Мій між собою; не утискатимете чужинця, сироту й вдову, не будете проливати невинної крові на місці цьому, і вслід інших богів не підете собі на лихо, тоді я зроблю, щоб ви жили на цім місці, на землі, яку Я дав вашим батькам”.9Єрем.7:2-7;9:23;ПЦ 272.3

    Ці слова яскраво свідчать, що Господь неохоче поспішає карати. Він зволікає зі Своїми судами, щоб грішники могли розкаятися. Бог, Котрий чинить “на землі милість, правосуддя та правду”, тужить за Своїми заблудлими дітьми; різними засобами намагається показати їм шлях до вічного життя. Він вивів ізраїльтян із рабства, щоб вони служили Йому, — Єдиному правдивому живому Богові. Хоч вони довго блудили в ідолопоклонстві, нехтуючи Його попередженнями, Він, однак, був готовий відстрочити покарання і дати їм ще одну можливість покаятися. Господь чітко дає зрозуміти, що лише цілковите духовне переродження допоможе уникнути прийдешньої кари. Отже, даремно вони покладають надію на храм та його служіння. Обряди і церемонії не можуть спокутувати гріха. Хоч ізраїльтяни і були вибраним Божим народом, однак врятувати їх від неминучих наслідків гріха могло тільки перетворення серця і життя.ПЦ 272.4

    Так “по юдейських містах та на вулицях Єрусалима” звучала вістка Єремії до юдеїв: “Слухайтесь слів Заповіту цього”, — простих постанов Єгови, записаних у Святому Письмі,— “І виконуйте їх”.10Єрем.11:6; Цю саму вістку він проголошував у дворі храму на початку царювання Єгоякима.ПЦ 273.1

    Пророк зробив стислий огляд історії Ізраїлю від днів його виходу з Єгипту. У Заповіті, укладеному з ними Богом, зазначалося: “Слухайтеся Мого голосу, і Я буду вам Богом, а ви будете Моїм народом; ходіть кожною дорогою, яку Я вказую вам, щоб вам було добре”. І все ж вони неодноразово зухвало порушували цей Заповіт. Вибраний народ “ходив за власними думками в запеклості лихого свого серця, і повернувся до Мене плечима, а не обличчям”.11Єрем.7:23-24;ПЦ 273.2

    “Чому, — запитує Господь, — оцей єрусалимський люд відступив таким тривалим відступленням?”.12Єрем.8:5; За словами пророка, це сталося тому, що вони не послухалися голосу Господа, свого Бога, і не захотіли “виправитися”. “Зникла правда, — тужив він, — щезла з їхніх уст”. “Навіть і бусел у небі знає свою пору; горлиця, ластівка і журавель пильнують часу прильоту свого, — а народ Мій не знає Господнього розпорядку!” “Як же Мені їх не покарати? — говорить Господь. — Як же такому народові, як оцей, душа Моя не мала б відплатити?”13Єрем.5:3; 7:28; 8:7; 9:8;ПЦ 273.3

    Настав час для глибокого дослідження серця. Доки Йосія був правителем Ізраїлю, люди ще мали якусь надію. Але він уже не міг більше заступатися за них, оскільки загинув у бою. Гріхи народу зросли настільки, що час заступництва скінчився. “Навіть якби Мойсей та Самуїл стали переді Мною, — проголосив Господь, — то душа Моя не повернулася б до народу цього! Прожени їх з-перед очей Моїх, і нехай ідуть собі геть! Як же вони скажуть: Куди нам іти? — то скажи їм: Так говорить Господь: кому треба вмерти, — той помре; хто має вмерти від меча — той загине від меча; кому голод — вмирай від голоду, а кому неволя — той піде в полон”.14Єрем.15:1-2;ПЦ 273.4

    Відмова прийняти запропоноване милостиве запрошення Бога тепер мало стягнути на нерозкаяний народ суди, які понад століття тому (до проповіді Єремії) спіткали північне царство Ізраїлю. Тепер до них була звернена така вістка: “Якщо ви не послухаєте Мене, щоб ходити в Законі Моїм, якого Я дав вам, щоб прислухатися до слів Моїх слуг пророків, яких Я раз-у-раз посилаю до вас, а ви їх не слухаєте, то учиню з цим домом, як із Шіло, а місто це віддам на прокляття усім народам землі”.15Єрем.26:4-6;ПЦ 274.1

    Люди, котрі стояли у дворі храму і слухали промову Єремії, добре зрозуміли його натяк на Шіло та дні судді Ілія, коли филистимляни перемогли Ізраїля і захопили Ковчег Заповіту.ПЦ 274.2

    Гріх Ілія тоді полягав у легковажному ставленні до беззаконня його синів під час священного служіння та до поширення в країні зла. Ілій занедбав свій обов'язок виправляти зло, що і стягло на Ізраїль страшне лихо. Сталося так, що його сини полягли в бою, сам Ілій помер, Божий Ковчег був забраний з Ізраїльського краю, загинуло тридцять тисяч людей. І все це тому, що гріхові було дозволено безкарно процвітати. Даремно Ізраїль сподівався, що всупереч усім гріхам присутність Ковчега забезпечить їм перемогу над филистимлянами. Те саме сталося і за днів Єремії. Мешканці Юдеї вважали, що суворе виконання священного служіння у храмі збереже їх від справедливого Божого покарання за гріховне життя.ПЦ 274.3

    Який же у цьому надзвичайний урок для мужів, котрі нині займають відповідальні становища в Божій Церкві! Хіба ж може бути ще серйозніший заклик до безкомпромісного ставлення до зла, яке ганьбить справу Істини! Нехай жодний із тих, хто претендує на охоронця Божого Закону, не тішить себе думкою, що формальна повага до Заповідей убереже його від Божественного правосудця.ПЦ 274.4

    Нехай жодна людина не знімає із себе відповідальності за скоєний нею гріх і не осуджує Божих слуг за те, що надто суворо вони намагаються очистити Церкву від беззаконня.ПЦ 274.5

    Бог ненавидить гріх, тому закликає шанувальників Його Закону звільнитись від усякого нечестя. Небажання сучасних людей розкаятися та підкоритися Богові призводить до таких же серйозних наслідків, як і у випадку зі стародавнім Ізраїлем. Існує межа, за якою починаються суди Єгови. Спустошення Єрусалима за днів Єремії — серйозне попередження для сучасного Ізраїлю про те, що не можна безкарно нехтувати порадами та застереженнями, даними через обраних Божих слуг.ПЦ 275.1

    Слова Єремії до священиків і народу в багатьох з них збудили ненависть. Шаленіючи від люті, вони кричали: “‘Навіщо пророкуєш Господнім ім'ям, кажучи: Із домом цим станеться те саме, що було із Шіло, а місто буде зруйноване, так що не буде в ньому мешканця?’ І зібрався увесь народ проти Єремії в Господньому домі”.16Єрем.26:9-19; Священики, фальшиві пророки і народ із гнівом накинулися на того, хто не говорив їм облесливих слів чи оманливих пророцтв. І знову Божа вістка була зневажена, а Його вісникові загрожувала смерть.ПЦ 275.2

    Повідомлення про слова Єремії дійшло до князів Юди; з царського палацу вони поспішили до храму, аби довідатися, що там сталося. “І сказали священики та фальшиві пророки до князів та до всього народу, говорячи: ‘Смертельний вирок належить цьому чоловікові, бо він пророкує проти цього міста, як це ви чули на власні вуха!’”.16Єрем.26:9-19; Але Єремія безстрашно стояв перед князями і народом, проголошуючи: “Господь послав мене пророкувати проти цього дому, і проти цього міста всі ті слова, які ви чули. А тому виправте ваші дороги і ваші вчинки та послухайтеся голосу Господа, вашого Бога, то Господь відведе те лихо, яке проголосив на вас. Що ж до мене, то ось я у ваших руках: чиніть зі мною, що на погляд ваш добре й правдиве. Тільки запам'ятайте собі: якщо ви вб'єте мене, то невинну кров накличете на себе, на це місто й на мешканців його, тому що Господь і справді послав мене до вас сказати у ваші вуха усі ці слова”.16Єрем.26:9-19;ПЦ 275.3

    Якби пророк злякався погроз можновладців того часу, тоді його вістка була б даремною і він міг поплатитися своїм життям, однак сміливість, з якою він виголосив вельми серйозне застереження, викликала повагу народу і спонукала князів поставитися до нього з прихильністю. Вони переконували священиків і лжепророків, що було б нерозумно вдаватися до запропонованих ними крайніх заходів. Їхні слова вплинули на свідомість людей, і таким чином Бог послав Своєму слузі захисників.ПЦ 275.4

    Старійшини також однодушно запротестували проти рішення священиків убити Єремію. Вони посилалися на слова Михея, який пророкував про суди над Єрусалимом: “Сіон буде розораний, як поле, а Єрусалим стане звалищем, а гора, де храм, — горою, вкритою лісом”.17Михея 3:12; І вони запитали: “Хіба ж убив його за те Єзекія, цар Юдейський, та увесь Юда? Чи ж не мали вони страху перед Господом, і не вблагали Господнього лиця так, що Він відвів те лихо, яким погрожував їм. А ми мали б накликати таке велике зло на свої душі?”16Єрем.26:9-19;ПЦ 276.1

    Завдяки заступництву цих впливових мужів життя пророка було врятоване, хоча чимало священиків і фальшивих пророків, які не могли зносити осудливої правди його слів, із радістю віддали б його на смерть під приводом підбурювання до заколоту.ПЦ 276.2

    Від дня свого покликання і до завершення служіння Єремія стояв перед юдеями, немов “мур” і “фортеця”, проти яких людська злість була безсила. “І будуть вони воювати з тобою, — попереджав Господь Свого слугу, — та не переможуть тебе: бо Я буду з тобою, щоб спасати тебе і щоб тебе рятувати, говорить Господь! Я врятую тебе від руки злих, і з рук насильників визволю”.18Єрем.6:27; 15:20-21; Від природи несміливий і сором'язливий, Єремія мріяв про мир і спокій усамітненого життя, аби лише не бути свідком постійного беззаконня свого улюбленого народу. Спостерігаючи за страшними наслідками гріха, пророк відчував невимовний біль. “Хто моїй голові дасть воду? Моїм очам — джерело сліз, — тужив він, — щоб я вдень та вночі міг плакати по забитих доньках народу мого? Хто дасть мені в пустелі притулок подорожніх? Я покину тоді народ мій, і піду геть від нього”.19Єрем.8:23; 9:1;ПЦ 276.3

    Пророкові доводилося зносити жорстокі глузування. Його чутливу душу пронизували стріли насмішок тих, котрі з презирством відкидали пророчі вістки та ігнорували заклики до навернення. “Для всього народу свого я став посміховиськом, — говорив він, — їхньою глумливою піснею цілий день”. “Я став щодня посміховищем, кожен глузує із мене... Навіть заприязнені зі мною чигали на моє падіння, кажучи: Може, він упіймається, і ми подолаємо його й помстимося на ньому”.20П.Єрем.3:14; Єрем.20:7, 10-13;ПЦ 276.4

    Але вірний пророк щодня зміцнювався силою згори і був готовий витримати випробування. “Але зі мною Господь, як потужний силач, — з вірою говорив він, — тому гонителі мої спіткнуться й не подолають! Вони вкриються великим соромом, бо робили без розуму, — вічним соромом будуть побиті, який не забудеться!... Співайте пісні Господеві, хваліте Господа, бо рятує Він душу убогого від рук лиходіїв!”20П.Єрем.3:14; Єрем.20:7, 10-13;ПЦ 277.1

    Досвіди, набуті Єремією в юності і протягом усього свого служіння, навчили його, “що не в волі людини дороги її, і не в силі людини, коли вона ходить, лежить напрям її кроків”. Він навчився молитися: “Карай нас, Господи, але правно, не у гніві Своїм, щоб не знищити нас!”21Єрем.10:23-24;ПЦ 277.2

    Коли Єремія змушений був пити із чаші страждань і скорботи, коли він був спокушуваний у своєму нещасті сказати: “Загублена сила моя та моє сподівання на Господа”, тоді він пригадував Божі добродійства у своєму житті і з тріумфом викликнув: “Це милість Господня, що ми не загинули, бо не вичерпалось Його милосердя, — воно поповнюється кожного ранку, бо велика вірність Твоя! Господь — це мій уділ, — говорить душа моя, — тому я надію на Нього покладаю. Господь добрий до тих, хто Його чекає, до душі, яка Його шукає. Добре, коли людина мовчки чекає спасіння від Господа”.22П.Єрем.3:18, 22-26.ПЦ 277.3

    Larger font
    Smaller font
    Copy
    Print
    Contents