Розділ 5. Розкаяння Соломона

Двічі за час царювання Соломона Господь з'являвся йому зі словами підбадьорення і поради: один разу нічному видінні в Гівоні, коли обіцяв дати цареві мудрість, багатство і славу, якщо той залишатиметься упокореним і слухняним; другий — після освячення храму, коли Господь знову закликав його до вірності. Дані Соломонові вказівки були ясними, а обітниці — чудовими, однак про того, котрий так щедро був обдарований усім і, здавалося, мав би виправдати сподівання Неба, написано: “Не виконував він того, що наказав Господь... Його серце відхилилося від Господа, Бога Ізраїлевого, Який двічі йому являвся і наказував йому не ходити за іншими богами”^{11Цар.11:9-10;}. Відступництво царя було таким жахливим, а серце настільки запеклим у безвиконанні, що його становище здавалося безнадійним.ПЦ 48.1

Нехтуючи радістю спілкування з Богом, Соломон почав шукати втіхи в чуттєвих насолодах. Про це він говорить: “Я взявся за велику працю: набудував для себе будинків, насадив виноградники, розвів собі сади та гаї... придбав собі рабів та невільниць... нагромадив я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій. Завів собі співаків та співачок, і втіху людських синів... Отак я став великим і перевищив усіх, що були в Єрусалимі до мене.ПЦ 48.2

І всього, чого б не забажали очі мої, я їм не відмовлював; я не позбавляв серця свого жодної радості; тішилося серце моє від усякого труду мого... Та коли я подивився на всі свої справи, що робили мої руки, і на ту працю, що я звершував, — й ось геть усе марнота й гонитва за вітром, і немає під сонцем з того жодної користі!ПЦ 48.3

Заповзявся я придивлятись, що то є мудрість, безумство і глупота. Бо що робитиме людина, яка прийде після царя? Тільки те, що вже робилось... Та я зненавидів життя, бо противним мені здалося кожне діло, що під сонцем чиниться”.^{2Екл.2:4-18;}ПЦ 49.1

На власному гіркому досвіді Соломон пересвідчився в марноті життя людини, яка шукає найвищого блага в земних речах. Він споруджував вівтарі язичеським богам, аби переконатися в їхній неспроможності дати спокій душі. Вдень і вночі його мучили похмурі думки. Він втратив радість життя і душевний спокій, а майбутнє видавалося темним і розпачливим.ПЦ 49.2

Однак Господь не залишив його. Докорами та суворими карами Він намагався спонукати царя до усвідомлення гріховності свого життя. Він позбавив його Свого захисту і дозволив ворогам докучати йому, підриваючи міць його царства. “І підняв Господь на Соломона противника — едомлянина Гадана... І підняв Бог на Соломона ще й іншого противника, Резона, що ... став провідником банди... Він був противником Ізраїлю, пануючи над Сірією. А Єровоам... раб Соломонів... муж відважний... також підняв руку на царя” (див. 1Цар.11:4-28).ПЦ 49.3

Нарешті Господь через пророка послав Соломонові приголомшливу вістку: “Через те, що ти так поводився, і не виконував Мого Заповіту, ні постанов Моїх, як Я наказав тобі, Я відберу царство твоє і дам його твоєму рабові. Однак за твоїх днів не зроблю цього заради батька твого Давида, — з руки сина твого відберу його”^{31Цар.11:11-12;}ПЦ 49.4

Прокинувшись немовби зі сну від слів винесеного йому та його домові вироку, Соломон, сумління якого заговорило у ньому, побачив своє безумство в правдивому світлі. Відчуваючи жахливі душевні муки, підупалий фізично й духовно, утомлений і спраглий, він залишив розбиті земні водоймища, аби ще раз напитися з Джерела життя. Нарешті страждання, через які він перейшов, подіяли на нього. Довгий час його мучив страх перед вічною загибеллю, оскільки він не знаходив сили залишити своє безумство; тепер же у словах пророка блиснув промінь надії. Бог ще не відкинув його остаточно і був готовий звільнити від рабства, страшнішого за могилу, звільнитися від якого він сам вже не міг.ПЦ 49.5

З вдячністю Соломон визнав могутність і милосердя Всевишнього (див. Екл.5:7). Каючись, він зробив перші кроки на шляху повернення до вершин чистоти і святості, звідки так низько упав. Він розумів, що вже не уникнути згубних наслідків гріха, не зможе стерти з пам'яті спогадів про все, що вчинив, потураючи своїм бажанням, проте вирішив докладати всіх зусиль, аби врятувати від безумства інших. Він покірно визнає свої гріхи та підносить голос, застерігаючи тих, хто потрапив під згубний вплив його беззаконних учинків.ПЦ 50.1

Істинно розкаяний грішник не забуває своїх помилок. Навіть знайшовши душевний мир, він не залишається байдужим до вчинених ним гріхів. Він думатиме про тих, хто припустився гріха через його поведінку, і намагатиметься, по можливості, навернути їх на дорогу правди. Чим яскравіше світло, що осяяло його, тим сильнішим буде його бажання навернути інших на правильний шлях. Він не замовчуватиме свої свавільні вчинки, не вважатиме свій гріх дрібницею, а здійматиме тривогу, застерігаючи інших.ПЦ 50.2

Соломон визнав, що “серце людських синів повне зла, і безумство в їхньому серці поки їхнього віку”.^4Екл.9:3; І знову він говорить: “Оскільки вирок за лихий вчинок виконується не швидко, тому серце людських синів повне бажання чинити зло. І хоч сто разів чинить грішний лихе, а Бог суд йому відкладає, проте я добре знаю: щасливими будуть ті, котрі Бога бояться, котрі перед Ним мають страх! А безбожному не буде щастя, і мов тінь, проминуть його дні, тому що він перед Богом не має страху!”.^{5Екл.8:11-13;}ПЦ 50.3

Натхненний Духом Святим, цар записав для прийдешніх поколінь історію своїх втрачених років, супроводжуючи її відповідними застереженнями. І хоч посіяне ним насіння принесло народові врожай зла, однак життя царя не було цілком даремним. На схилі років Соломон з лагідністю і покірливістю “навчав народ знання. Він важив та досліджував і склав багато приповісток... Він старався підібрати потрібні вирази, і вірно писав слова правди. Слова мудрих — наче голки, і мов гострі цвяхи; складачі ж таких слів, — від одного Пастиря. Що ж понад те, сину мій, то будь обережний...ПЦ 50.4

Підсумок усього почутого, — писав він, — Бога бійся, й Заповідей Його пильнуй, бо у цьому вся людина! Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!”.^{6Екл.12:9-14;}ПЦ 51.1

Соломонові писання пізнього періоду життя свідчать про те, що чим глибше він усвідомлював мерзотність свого минулого, тим більше уваги приділяв молодим людям, застерігаючи їх від помилок, які сприяли марнотратству найкращих дарів Неба. З жалем і соромом він визнавав, що в розквіті літ, коли Господь міг бути розрадою й підтримкою в житті, він відвернувся від Небесного світла і Божественної мудрості, служив іншим богам замість Єгови.ПЦ 51.2

Пізнавши на власному гіркому досвіді безумство такого життя, він палав бажанням врятувати інших від подібних помилок.ПЦ 51.3

З глибоким почуттям писав він про переваги й обов'язки молоді в служінні Богові: “І світло солодке, і добре очам сонце бачити! Навіть якби людина прожила багато років, хай усіма ними вона тішиться, але хай пам'ятає дні темряви, бо буде їх чимало; усе, що приходить, марнота. Радій, юначе, у своїй молодості, а серце твоє нехай зазнає щастя за днів юності! І ходи дорогами серця свого й видінням своїх очей, але знай, що за все це Бог приведе тебе на суд! Тому жени смуток від серця свого, і віддаляй зле від себе, бо й дитинство, і рання життєва зоря — усе марнота!”.^{7Екл.11:7-10;}ПЦ 51.4

“І пам'ятай у дні юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть лихі дні, й не настануть роки, про які говоритимеш: ‘Вони мені не до вподоби!’”ПЦ 51.5

“Аж поки не стемніє сонце, і світло, і місяць, і зорі, і не насунуть по дощі знову хмари густі; у день, коли затремтять сторожі дому, і позгинаються хоробрі мужі, і спинять роботу свою млинарі, бо їх стане мало; і потемніють ті, котрі у вікна виглядають; і двері подвійні на вулицю зачиняться, і жорна притихнуть; і голос пташки замовкне, і припиняться пісні; коли буде страшно підніматись вгору, і на дорогу буде страшно вийти; і мигдаль зацвіте, і сарана стане тяжкою, і загине бажання, тому що людина відходить до своєї вічної домівки, а по вулиці ходитимуть голосільники; перш ніж порветься срібна нитка, і розіб'ється золота пляшечка, і трісне глечик над водою, і зламається колесо криниці. І повернеться порох у землю, звідкіля він походить, а дух відійде до Бога, Котрий дав його! ”^{8Екл.12:1-7;}ПЦ 51.6

Життя Соломона — суцільне застереження як для молоді, для людей у розквіті сил, так і похилого віку, — тих, для кого незабаром зайде сонце життя. Звідусіль чуємо про непостійність молодих людей. Молодь вагається між добром і злом, зваблюючись сильним потоком лихих пристрастей. Натомість від дорослих людей, переважно, не очікуємо непостійності та невірності; ми гадаємо, що їхній характер уже сформувався і добрі принципи глибоко закорінилися. Проте це не завжди так. Соломон упав під силою спокус саме тоді, коли повинен був стояти непохитно, як могутній дуб. У той час, коли він мав би виявити найбільшу силу, цей муж виявився надзвичайно слабким.ПЦ 52.1

Ці приклади навчають нас, що пильність і молитва — єдиний захист як для молодих, так і старших. Високе становище і великі переваги не гарантують небезпеки. Людина може протягом багатьох років бути щирим християнином, однак це не означає, що вона цілковито захищена від нападів сатани. Навіть мудрий і сильний Соломон був переможений у боротьбі з внутрішнім гріхом і зовнішньою спокусою. Його падіння навчає нас: якими б здібностями не володіла людина і як би вірно не служила Богові в минулому, вона ніколи не буде в безпеці, якщо покладатиметься на свою мудрість і досконалість.ПЦ 52.2

Для кожного покоління і в кожній країні існують єдиний зразок і правдива основа для формування характеру. Божественний закон: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм... і свого ближнього, як самого себе”,^{9Луки 10:27;} — цей великий принцип, виявлений у характері і житті нашого Спасителя, являє собою міцну основу і надійне керівництво. “Часів твоїх безпечність буде багатством, що спасає; мудрість, знання і страх Господній буде його скарбом”.^{10Ісаї 33:6;}ПЦ 52.3

Слова: “це мудрість ваша та ваш розум перед очима народів”^{11Втор.4:6;} і нині такі ж вірні, як і тоді, коли закликали Ізраїля бути слухняним Божим Заповідям. У цьому єдина гарантія цілісності характеру кожної людини, чистоти сімейних стосунків, добробуту суспільства і непорушності держави.ПЦ 52.4

Серед труднощів, небезпек і мінливостей життя єдиним надійним і правильним рішенням буде чинити те, що каже Бог. “Господній Закон досконалий”, “хто чинить таке, ніколи той не захитається”.^{12Псал.19:8; 15:5;}ПЦ 53.1

Хто сприймає відступництво Соломона як застереження, той ухилятиметься від гріхів, які перемогли царя. Тільки послух вимогам Неба може зберегти кожного від відступництва. Бог посилає людині велике світло і рясні благословення, але якщо вона не приймає цих дарів, тоді вони не можуть захистити її від непослуху і відступництва. Якщо люди, котрим Бог довірив високі посади, відвертаються від Нього, обираючи людську мудрість, тоді їхнє світло перетворюється на темряву. Дані їм здібності обертаються для них пасткою.ПЦ 53.2

Доки триватиме боротьба, доти існуватиме відступництво. Якщо ми не перебуваємо під захистом Божественної сили, тоді сатана створюватиме такі обставини, які непомітно послаблять твердиню душі. На кожному кроці ми повинні запитувати себе: “Чи Господній це шлях?” Доки триватиме життя, існуватиме необхідність твердо та цілеспрямовано контролювати свої почуття і пристрасті. Жодної хвилини ми не можемо почуватися в безпеці, якщо не покладатимемось на Бога і не знайдемо сховища в Христі. Пильність і молитва — запорука чистоти.ПЦ 53.3

Усі, хто прямує до Божого міста, мають пройти вузькими ворітьми з важкими, болісними зусиллями, оскільки “не ввійде до нього ніщо нечисте”.^{13Об'явл.21:27;} Однак ніхто з тих, хто впав, не повинен удаватися в розпач. Літні люди, свого часу піднесені Богом, можуть заплямувати свої душі гріхом, принісши доброчесність в жертву на вівтар хтивості, але якщо вони покаються, залишать гріх і навернуться до Бога, то і для них ще є надія. Хто сказав: “будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінець життя”, Той просить: “Нехай безбожний покине дорогу свою, а беззаконник — свої задуми! Нехай до Господа навернеться, і Він його помилує, до нашого Бога, бо Він на прощення багатий”.^{14Об'явл.2:10; Ісаї 55:7;} Бог ненавидить гріх, але любить грішника. “Я вилікую їхню зраду, — говорить Він, — добровільно любитиму їх”.^{15Осії 14:5;}ПЦ 53.4

Розкаяння Соломона було щирим, однак виправити згубний вплив його прикладу було неможливо. В Ізраїлі під час його відступництва все ж залишалися люди, котрі зберегли віру, чистоту і вірність. Однак чимало було таких, які зійшли з правдивого шляху, і розкаяння царя не могло спинити сил зла, які почали діяти внаслідок запровадження ідолопоклонства і світських звичаїв. Колишній добрий вплив Соломона значно послабився. Багато людей, недовіряючи йому, відмовлялися цілковито покладатися на його керівництво. Хоча цар визнав свій гріх і записав для добра прийдешніх поколінь історію свого безумства і розкаяння, проте він не міг сподіватися, що згубні наслідки його лихих учинків будуть повністю усунуті. Багато хто з людей, заохочувані його минулим відступництвом, продовжували чинити зло і лише зло. У поведінці багатьох наступних правителів, котрі відзначалися ще більшим падінням, можна зауважити сумні наслідки вчинків Соломона, який зловживав даними йому Богом здібностями і можливостями. Болісні, гіркі роздуми над своїм гріховним життям змусили Соломона визнати: “Мудрість краща від військової зброї, але один грішник губить багато добра”. “Є зло, що я бачив під сонцем, помилка, що походить від володаря: безумному дають гідності високі”. “Мертві мухи псують та роблять смердючою масть мироварника; так само трохи глупоти може зіпсувати мудрість та славу”.^{16Екл.9:18; 10:1, 5-6.}ПЦ 54.1

Серед багатьох уроків, які можна почерпнути з життя Соломона, жодний не має такої ваги, як сила впливу на добро чи зло. Якою б вузькою не була сфера нашої діяльності, ми спричиняємося або до добра, або до зла. Хоч ми можемо цього не усвідомлювати і не надавати значення, проте наш вплив стає для інших або благословенням, або прокляттям. Вплив може спричиняти темряву незадоволення й егоїзму, бути смертоносною отрутою якогось виплеканого гріха, або життєдайною силою віри, яка дає мужність, надію, життя та солодкі пахощі любові. Так чи інакше, вплив є силою до добра чи до зла.ПЦ 54.2

Думка про те, що наш вплив може виявитися “запахом смертоносним на смерть”, жахлива, однак це можливо. Навіть одна, введена в оману душа може втратити вічне блаженство, і хто може оцінити цю втрату? Один необережний учинок, одне необачне наше слово можуть сильно вплинути на життя іншої людини і навіть призвести до її загибелі. Лише одна вада характеру може багатьох відвернути від Христа.ПЦ 55.1

Посіяне насіння приносить врожай, який збільшується, якщо його насіння знову вкинути в землю. Цей закон діє й у сфері наших стосунків з іншими людьми. Кожний учинок, кожне слово є насінням, яке приносить урожай. Кожне добре діло, послух, самозречення також відобразяться в інших людях, а через них — ще в інших. Так само й заздрість, злоба чи розбрат є насінням, з якого виросте “гіркий корінь”, що опоганить багатьох (див. Євр.12:15).ПЦ 55.2

Якою ж великою буде кількість цих “багатьох” отруєних! Так здійснюється сіяння добра і зла для життя — сьогоднішнього і вічного.ПЦ 55.3