Розділ 37. У вавилонському полоні

Дев'ятого року царювання Седекії “прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, з усім своїм військом проти Єрусалиму, та й отаборився проти нього”.^{12Цар.25:1;} Становище Юдеї було безнадійним. “Ото Я проти тебе, — сповістив Господь через Єзекіїля, — Я, Господь, витяг меча Свого з піхви його, і він уже туди не повернеться... серце в усіх зомліє, і руки в усіх ослабнуть, усі впадуть на дусі, і всі коліна задрижать... І виллю на тебе Свій гнів, дмухну на тебе вогнем Мого обурення, і віддам тебе в руки жорстоких людей, майстрів руйнування”.^{2Єзек.21:8, 10, 12, 36;}ПЦ 297.1

Єгиптяни намагалися прийти на допомогу місту, що перебувало в облозі, але халдеї, аби перешкодити їм у цьому, зняли на деякий час облогу юдейської столиці. У серці Седекії зажевріла надія, і він послав гінця до Єремії з проханням помолитися Богові за єврейський народ.ПЦ 297.2

Відповідь пророка була страшною: халдеї повернуться і зруйнують місто. Вирок був винесений, тому нерозкаяний народ уже ніяк не міг уникнути Божественного суду. “Не обманюйте самих себе, — попередив Господь народ. — Халдеї... не відступлять. Навіть якби ви побили все халдейське військо, що проти вас воює, так що у них залишилися б тільки поранені, то й ті повставали б кожен із намету свого, і спалили б це місто”.^{3Єрем.37:9-10, 15, 17-21;} Залишок Юди мав піти в полон, щоб у нещасті осягнути ті уроки, яких вони не бажали засвоїти за сприятливих обставин. Цей, винесений Всемогутнім вирок, не підлягав оскарженню.ПЦ 297.3

Серед позосталих у Єрусалимі праведників, які чітко усвідомлювали Божественний намір, були такі, котрі вирішили у жодному разі не віддавати безжалісним загарбникам священного Ковчега з кам'яними Скрижалями, на яких були написані Заповіді Десятислів'я. Так вони і вчинили. З великим сумом і скорботою вони заховали Ковчег в одній із печер, де він мав залишитися в таємниці від Ізраїлю та Юди через їхні гріхи, щоб уже ніколи більше не повернутися до них. Цей священний Ковчег досі так і не був знайдений. Від часу схованки Святині ніхто не порушив його спокою.ПЦ 298.1

Упродовж багатьох років Єремія залишався Божим свідком для народу, і тепер, коли приречений Єрусалим мав перейти до рук язичників, він вважав свою справу закінченою, а тому вирішив залишити місто. Однак йому завадив син одного із фальшивих пророків, який звинуватив Єремію в намірі приєднатися до вавилонян, до підкорення яким він неодноразово закликав юдеїв. Пророк намагався спростувати це фальшиве звинувачення, однак князі “розгнівалися на Єремію, побили його і посадили у в'язницю”.^{3Єрем.37:9-10, 15, 17-21;}ПЦ 298.2

Надія, що спалахнула в серцях князів і народу, коли військо Навуходоносора повернуло на південь, назустріч єгиптянам, незабаром повністю згасла. Слово Господнє провіщало: “Ось Я проти тебе, фараоне, царю єгипетський”. Могутність Єгипту була подібна до зламаного очерету. “І пізнають усі мешканці Єгипту, — говорить Святе Письмо, — що Я — Господь, бо вони були для ізраїлевого дому очеретяною палицею”. “І зміцню Я руки вавилонського царя, а руки фараонові опустяться. І пізнають вони, що Я — Господь, коли дам Свого меча в руку вавилонського царя, і простягну його на єгипетську землю”.^{4Єзек.29:3, 6; 30:25-26;}ПЦ 298.3

У той час як князі Юди все ще розраховували на допомогу Єгипту, цар Седекія, сповнений похмурих передчуттів, думав про ув'язненого Божого пророка. Через багато днів цар послав за ним і потай запитав: “Чи є слово від Господа?” Єремія відповів: “Є”. І додав: “Ти будеш відданий в руки вавилонського царя”.ПЦ 298.4

“І сказав Єремія до Седекії: ‘Чим провинився я перед тобою, перед твоїми слугами і перед оцим народом, що ви віддали мене до в'язниці? І де тепер ваші пророки, які вам пророкували, що Цар вавилонський не прийде на вас і на Край цей. А тепер послухай, пане мій царю: нехай моє благання дійде до тебе! Не повертай мене до дому писаря Йонатана, щоб не позбутись там мені життя’”.^{3Єрем.37:9-10, 15, 17-21;}ПЦ 299.1

Тоді Седекія наказав, щоб “ув'язнили Єремію в тюремнім дворі, і давали йому буханець хліба на день з вулиці пекарів, аж поки не скінчився увесь хліб у місті. Так і перебував Єремія в тюремному дворі”.^{3Єрем.37:9-10, 15, 17-21;}ПЦ 299.2

Цар не наважився відверто засвідчити, що вірить Єремії. Хоч у страху він потай звернувся до пророка, однак виявився надто слабодухим, аби підкоритися виявленій через пророка Божій волі та сміливо зустріти осуд незадоволених князів і народу.ПЦ 299.3

З подвір'я в'язниці Єремія продовжував просити народ підкоритися владі Вавилону. Чинити опір — означало наражатися на неминучу смерть. Господь, звертаючись до юдеїв, сказав: “Хто залишиться в цьому місті, той помре від меча, голоду й моровиці, а хто вийде до халдеїв, той буде жити; його життя буде для нього набутком, — і він житиме”. Ці слова були ясними і зрозумілими. В ім'я Господа пророк сміливо проголосив: “Напевно буде віддане це місто військові вавилонського царя, — і він здобуде його”.^{5Єрем.38:2-3, 6, 15-20;}ПЦ 299.4

Нарешті, князі, розлючені постійними порадами Єремії, які суперечили обраній ними політиці опору, звернулися до царя з рішучим протестом, стверджуючи, що пророк є ворогом нації, а його слова послаблюють руки народу і стягують лихо на країну; отже, він повинен померти.ПЦ 299.5

Боягузливий цар знав, що їхні звинувачення фальшиві, але щоб умилостивити високопоставлених впливових мужів царства, він зробив вигляд, що вірить цій омані, а тому віддав Єремію в їхні руки лід повне їхнє розпорядження. Пророка вкинули у “водозбір Малкії, царевого сина, що в подвір'ї в'язниці. Спустили вони туди Єремію на мотузках; у водоймищі тому була не вода, а лише багно, і загруз Єремія в багні”.^{5Єрем.38:2-3, 6, 15-20;} Але завдяки Божому втручанню знайшлися друзі, котрі заступилися перед царем за пророка, і його знову помістили у дворі в'язниці.ПЦ 299.6

Ще раз цар потай послав за Єремією і звелів йому сказати правду про Божий намір щодо Єрусалима. У відповідь Єремія запитав його: “Коли я усе провішу тобі, то ти вб'єш мене; а коли дам тобі пораду, ти мене не послухаєш”. Цар таємно пообіцяв, що не вчинить жодного зла: “Як живий Господь, що дарував нам це життя, — пообіцяв Седекія, — не вб'ю тебе, і не дам тебе в руки людей, котрі чигають на твоє життя”.^{5Єрем.38:2-3, 6, 15-20;}ПЦ 300.1

Для царя усе ще залишалася можливість прислухатися до застережень Єгови і посприяти, щоб суди, які вже спіткали місто і народ, могли бути пом'якшені милістю. “Якщо вийдеш ти до князів вавилонського царя, — було сказано цареві, — то врятуєш своє життя, а місто це не буде спалене вогнем, і залишишся живим ти і дім твій. Коли ж ти не вийдеш до князів вавилонського царя, то це місто буде віддане в руки халдеїв, і вони його спалять, — та йти не уникнеш їхніх рук”.ПЦ 300.2

“Я боюся тих юдеїв, що перейшли до халдеїв, — відповів цар, — щоб мене не видано в їхні руки, і щоб вони не знущалися наді мною”. Але пророк пообіцяв: “Не видадуть!” Він почав ревно благати царя: “Послухай Господнього голосу, що я говорю тобі, — і буде добре тобі, і зостанешся живим”.^{5Єрем.38:2-3, 6, 15-20;}ПЦ 300.3

Таким чином, Бог до останньої хвилини був готовий виявити милість до тих, які підкоряться Його справедливим вимогам. Якби цар тоді послухався, то життя багатьох людей було б збережене, а місто врятоване від спалення; але Седекії здавалося, що вороття вже немає. Він боявся євреїв, боявся глузувань, боявся за своє життя. Після стількох років непокори Богові Седекії здавалося принизливим визнати перед своїм народом, що він приймає виголошене через пророка Єремію слово Господа і тому вирішив не воювати з ворогом.ПЦ 300.4

Зі сльозами Єремія благав Седекію врятувати себе та народ. З душевним болем він переконував: якщо цар відмовиться прислухатися до Божої поради, то він загине, а всі його володіння перейдуть до вавилонян. Але одного разу обравши неправильний шлях, Седекія вже не бажав зійти з нього. Він вирішив краще слухатися порад фальшивих пророків та людей, яких насправді зневажав і які, у свою чергу, глузували з його слабодухості й беззастережної готовності поступатися їхнім бажанням. Цар пожертвував власною людською гідністю і перетворився на безхребетного раба громадської думки. Не маючи наміру чинити зло, він, водночас, не виявляв жодного бажання сміливо відстоювати правду. Седекія усвідомлював всю цінність поради Єремії, однак не володів моральною силою виконати її; в результаті він продовжував неухильно прямувати хибним шляхом.ПЦ 300.5

Цар був настільки слабкодухим і страх перед людьми такою мірою опанував його серцем, що він навіть боявся, аби придворні та народ не довідалися про його розмову з Єремією. Якби Седекія сміливо заявив про свою віру в слова пророка, котрі на той час наполовину вже виконалися, то якого спустошення можна було б уникнути! Він повинен був сказати: Я послухаюся Господа і врятую місто від повного зруйнування. Я не наважуся нехтувати повелінням Бога через страх перед людьми або небажання втратити їхню прихильність. Я люблю істину і ненавиджу гріх, а тому вчиню за порадою Всемогутнього Ізраїлевого.ПЦ 301.1

Якби так сталося, то народ поважав би свого царя за мужність, а ті, хто ще вагався між вірою і невір'ям, твердо стали б на шлях істини. Безстрашність і справедливість монарха надихнули б його підданих почуттями захоплення і вірності. Більше того, він користувався б їхньою повною підтримкою, а Юдея уникнула б страшного лиха: різанини, голоду і всепожираючої пожежі.ПЦ 301.2

Слабовілля Седекії було гріхом, за який він поніс жахливе покарання. Напад ворога був подібний до нестримної лавини, що спустошила місто. Єврейська армія зазнала повної поразки. Народ був переможений. Седекію взяли в полон, а його синів убили на його ж очах. Цареві викололи очі й відвели як невільника до Вавилону, де згодом він помер ганебною смертю. Халдеї не пощадили навіть прекрасного храму, який понад чотириста років увінчував вершину гори Сіон. “І спалили вони Божий дім, зруйнували стіни Єрусалима, всі палаци його спалили, а всі дорогоцінності його понищили”.^{62Хронік 36:19-21;}ПЦ 301.3

Під час остаточного зруйнування Єрусалима Навуходоносором чимало людей уникнули страхіть тривалої облоги, однак пізніше загинули від меча. Декотрі з уцілілих, у тому числі первосвященик, деякі сановники й князі царства, були забрані до Вавилону і страчені як зрадники. Інші пішли в неволю, аби служити Навуходоносорові та його потомкам “аж до часу панування перського царства, щоб виповнилося Господнє слово, сказане устами Єремії”.^{62Хронік 36:19-21;}ПЦ 301.4

Про самого Єремію написано: “І наказав Навуходоносор, цар вавилонський, щодо Єремії Невузарданові, начальникові охорони, говорячи: ‘Візьми його, опікуйся ним, і не чини йому нічого злого, обходься з ним, як він тобі скаже’”.^{7Єрем.39:11-12;}ПЦ 302.1

Звільнений із в'язниці вавилонськими сановниками, пророк вирішив Розділ ити долю невеличкого останку “бідноти народу”, яких халдеї залишили “виноградарями й хліборобами”. Начальником над ними вавилоняни поставили Гедалію. Минуло лише кілька місяців, як новопризначеного начальника було підступно вбито. Нещасний народ, котрий зазнав так багато лиха, нарешті поступився умовлянням своїх старійшин утекти до єгипетського краю. Єремія рішуче застерігав проти цього. “Не ходіть до Єгипту”, — благав він. Але народ і на цей раз не прислухався до натхненної поради, і “сукупний останок юдеїв... чоловіки, жінки і діти” пішли до Єгипту, “не послухалися вони Господнього голосу, і прийшли до Тахпанхесу”.^{8Єрем.43:5-7;}ПЦ 302.2

Пророцтва Єремії про загибель останку, який постав проти Навуходоносора й утік до Єгипту, перепліталися з обітницями щодо прощення тих, котрі розкаються у своєму безумстві та виявлять готовність повернутися. Господь не міг пощадити народ, який знову не послухався Його поради і піддався спокусливому впливові єгипетського ідолопоклонства. Однак при цьому Він бажав дарувати Свою милість тим, котрі виявляться вірними і правдивими. “А врятовані від меча повернуться з єгипетського краю до землі Юдиної нечисленними, — провістив Він. — Тоді увесь останок юдеїв, які прийшли до єгипетського краю, щоб там перебувати, дізнається, чиє слово виконається: Моє чи їхнє”.^{9Єзек.44:28;}ПЦ 302.3

Смуток пророка через жахливу розбещеність тих, хто мав бути духовним світлом для світу, його журба за долю Сіона й полонених, відведених до Вавилону, знайшли своє відображення в Книзі плачу. Ця Книга залишилась пам'ятником безумства народу, який, знехтувавши порадами Єгови, довірився людській мудрості.ПЦ 302.4

Незважаючи на цілковите спустошення, Єремія, все ж, міг сказати: “Ласки Господні не скінчились”; його постійною молитвою були слова: “Розвідаймо дороги наші та дослідімо, і повернімося до Господа!”.^{10П.Єрем.3:22, 40;} Доки ще Юдея залишалася царством серед народів, він запитував свого Бога: “Хіба ж Ти зовсім відкинув Юду? Чи й Сіоном гидує душа Твоя?” А потім знову наважувався благати: “Не нехтуй нами, заради Імені Свого”^{11Єрем.14:19, 21;}. Непохитна віра пророка у відвічний намір Бога перетворити хаос на порядок і показати перед усіма народами Землі та цілим Всесвітом принципи Своєї справедливості й любові, спонукали Єремію наполегливо молитися за тих, котрі ще могли навернутися від гріха до праведності.ПЦ 303.1

Але тепер Сіон був цілковито зруйнований; Божий народ перебував у полоні. Убитий горем пророк вигукував: “Яким же самотнім зосталося велелюдне колись місто! Стало немовби вдовою! Воно, що між народами було могутнє, що князювало над країнами, — ось данину платить! Гірко плаче по ночах воно і сльози гарячі на щоках у нього. Немає нікого, хто б його розважив. Усі його друзі зрадили його, стали для нього ворогами!ПЦ 303.2

Юдея пішла у неволю по утиску та тяжкім рабстві; вона оселилася поміж народами, спочинку собі не знайшла! Наздогнали її всі її гонителі у тіснинах. Дороги на Сіон сумують, бо ніхто не йде на свята! Усі брами його опустіли, зітхають священики, тужать дівчата його, і самому йому гірко! Його противники взяли гору, а вороги його щасливі, бо завдав йому смутку Господь за безліч його переступів. Діти його пішли в неволю перед ворогом”.ПЦ 303.3

“О, як же захмарив Господь у Своїм гніві сіонську дочку! Він кинув з небес на землю вроду Ізраїля, і не згадав у день гніву Свого про Свій підніжок. Зруйнував Господь, не пощадив усі оселі Якова. Він зруйнував у гніві Своїм твердині дочки Юди, на землю повалив; збезчестив Він царство разом з його князями. У палкому гніві розбив Він усю Ізраїля потугу, відвів назад Свою правицю перед ворогом. Він запалив проти Якова, немов той палаючий вогонь, що звідусіль пожирає! Він натягнув Свого лука, немовби ворог, випрямивши правицю немов противник, вибив усе, що було миле очам, на намет доньки сіонської вогнем вилив незадоволення Своє”.ПЦ 303.4

“Якого свідка маю тобі дати? До чого мені тебе уподобити, о єрусалимська дочко? З чим тебе порівняти, щоб тебе потішити, о діво, дочко сіонська? Бо велика, як море, рана твоя, — хто тебе вилікує?”ПЦ 304.1

“Згадай, Господи, що з нами сталося! Зглянься й подивись на нашу ганьбу! Наша спадщина дісталась загарбникам, доми наші — чужинцям! Ми стали сиротами без батька, а матінки наші — неначе ті вдови!.. Батьки наші згрішили, але їх вже нема, — а ми несемо кару за їхні провини! Раби запанували над нами, і нікому нас вирятувати з їхніх рук... Тому наше серце ниє, тому в наших очах потемніло...ПЦ 304.2

Пробуваєш Ти, Господи, вічно, Твій престол з роду в рід. Чому Ти нас так надовго покидаєш, чому нас забуваєш? Приверни нас до Себе, о Господи, — і навернемось ми, віднови наші дні, як було колись”.^{12П.Єрем.1:1-5; 2:1-4,13; 5:1-3,7-8,17,19-21.}ПЦ 304.3