Розділ 59. “Дім Ізраїлю”

Божа Церква на Землі, проповідуючи нині Істину вічного Євангелія кожному племені, язику і народові, виконує стародавнє пророцтво: “Розцвіте Ізраїль і бруньки пустить, сповнить світ плодами”.^{1Ісаї 27:6;} Послідовники Ісуса у співпраці з небожителями швидко освоюють “пустинні” місця землі; в результаті їхньої праці визріває багатий врожай дорогоцінних душ. Нині, як ніколи раніше, бачимо, що Церква, яка присвятила себе служінню Богові і поширює біблійну істину, несе людям благословення, передречені багато століть тому в обітниці, даній Авраамові й усьому Ізраїлеві — Божій Церкві в кожному столітті: “і благословлю Я тебе... і будеш ти благословенням”.^{2Бут.12:2;}ПЦ 466.1

Ця обітниця благословення значною мірою повинна була виконатися упродовж століть після повернення ізраїльтян з неволі. Бог бажав, щоб уся земля приготувалася до Першого пришестя Христа, так само, як сьогодні готується шлях до Його Другого приходу. В останні роки принизливої неволі Бог через Захарію милостиво дав ізраїльському народові обітницю: “Я повернуся до Сіону і житиму серед Єрусалиму. І буде називатися Єрусалим містом правди, а гора Господа Саваота —‘горою святою’. А про Свій народ Він сказав: ‘Я буду їхнім Богом у правді й справедливості’”.^{3Зах.8:3,7-8;}ПЦ 466.2

Виконання Божих обітниць обумовлювалося послухом. Гріхи, притаманні ізраїльтянам до полону, не повинні були більше повторюватися. “Судіть судом правдивим, — напучував Господь відбудовників, — і чиніть один одному милосердя та милість. Вдову й сироту, чужинця й убогого не утискуйте, і не носіть зла один на одного в серці своєму”. “Говоріть правду один одному, судіть по правді, щоб мир був у ваших брамах”.^{4Зах.7:9-10; 8:16;}ПЦ 466.3

Які ж багаті матеріальні та духовні благословення були обіцяні тим, котрі виконуватимуть принципи праведності! “Бо це посів миру, — оголосив Господь, — виноград дасть свій плід, земля — урожай, а небо дасть свою росу. Усім цим я наділю залишок Мого народу. І станеться: як були ви, доме Юдин та доме Ізраїлів, прокляттям серед народів, так Я вас спасу, і ви станете благословенням”.^{5Зах.8:12-13;}ПЦ 467.1

За роки вавилонського полону ізраїльтяни повністю зцілилися від ідолопоклонства. Після повернення з неволі вони приділяли значну увагу релігійному вихованню та вивченню записаних у книзі закону і пророцтвах постанов щодо поклоніння правдивому Богові. Відбудова храму уможливила повне виконання ритуального служіння у Святині. Під керівництвом Зоровавеля, Ездри й Неємії вони неодноразово присягалися виконувати всі Заповіді та постанови Єгови. Наступні роки процвітання нації яскраво засвідчили про бажання Бога приймати і прощати. Однак, виявляючи фатальну недалекоглядність, вони знову і знову зрікалися своєї славної долі, егоїстично привласнюючи те, що могло принести зцілення й духовне життя великим масам ще інших людей.ПЦ 467.2

Така нездатність виконати Божественний намір була особливо очевидною за днів Малахії. Господній вісник суворо докоряв Ізраїль за гріхи, які позбавляли народ матеріального процвітання, а також духовної сили. Викриваючи беззаконня, пророк не щадив ані священиків, ані простих людей. “Пророцтво Господнього слова до Ізраїлю через Малахію” ставило за мету зберегти в пам'яті народу уроки минулого та спонукати його вірно дотримуватися Заповіту, укладеного Єговою з ізраїлевим домом. Боже благословення могло бути отримане лише за умови щирого розкаяння. “А тепер благайте ж Бога, — просив пророк, — щоб Він змилувався над вами”.^{6Мал.1:1, 9, 11;}ПЦ 467.3

Проте жодні тимчасові невдачі Ізраїлю не могли зруйнувати вічного Плану викуплення людства. Хоч слухачі пророка могли і не прийняти цієї вістки, однак наміри Єгови неухильно здійснювалися, наближаючись до свого повного завершення. “Від сходу сонця і аж до його заходу, — проголошував Господь через Свого вісника, — звеличиться ім'я Моє між народами, і в кожному місці буде звершуватись кадіння задля імені Мого і приноситиметься чиста жертва...”.^{6Мал.1:1, 9, 11;}ПЦ 467.4

Заповіт “життя і миру”, укладений Богом із синами Левія, який приніс би невимовне благословення в разі його дотримання, тепер Господь вирішив поновити з тими, котрі колись були духовними вождями, але через беззаконня зробилися “погорджуваними й зневаженими перед усім народом”.^{7Мал.2:5, 9;}ПЦ 468.1

Грішники були серйозно попереджені про настання судного дня та намір Єгови знищити кожного порушника Закону. Однак ніхто не був залишений без надії: пророцтва Малахії про суд поєднувалися із закликом до нерозкаяних людей примиритися з Богом. “Поверніться ж до Мене, — благав Господь, — і Я повернусь до вас”.^{8Мал.3:7-12;}ПЦ 468.2

Здавалося, що кожне серце мало б відгукнутися на такий заклик. Небесний Бог благає Своїх заблудлих дітей повернутися до Нього, аби знову разом з Ним виконувати Його роботу на Землі. Господь простягає Свою руку, щоб узяти за руку Ізраїля і вивести його на вузький шлях самозречення і жертовності, аби в результаті вони, як Божі діти, Розділ или з Ним спадщину. Чи приймуть вони це запрошення? Чи зрозуміють, що це єдина їхня надія?ПЦ 468.3

Як же сумно читати рядки Святого Письма про те, що за днів Малахії ізраїльтяни не бажали упокорити свої горді серця та в любові й послуху співпрацювати з Богом! Відповідь: “У чому нам навертатися?” — свідчить про їхнє самовиправдання.ПЦ 468.4

Господь вказує Своєму народові на один із притаманних Ізраїлеві гріхів. “Хіба годиться людині обкрадати Бога? — запитує Він. — Мене ж ви обкрадаєте”. Усе ще не усвідомлюючи свого гріха, непокірні запитують: “У чому ми Тебе обікрали?”ПЦ 468.5

Відповідь Господа цілком зрозуміла: “Десятиною та приношеннями! Ви тяжко прокляті, однак ви, увесь народ, Мене обкрадаєте. Принесіть же всю десятину до дому скарбниці, щоб була пожива в Моєму домі, і таким чином випробуйте Мене, — промовляє Господь Саваот, — чи не відчиню Я небесних отворів і не виллю на вас благословення понад міри? Заради вас Я забороню сарані-ненажері, і вона не нищитиме плоду землі, і не пустошитиме винограду на полі, — говорить Господь Саваот. І будуть усі люди вважати вас щасливими, бо будете ви країною утіх, — говорить Господь Саваот”.^{8Мал.3:7-12;}ПЦ 468.6

Бог благословляє працю людських рук, щоб вони повертали Йому Його частку, Він посилає їм сонячне світло і дощ, дає ріст рослинам, а людям — здоров'я та здібності для придбання багатства. Кожне благословення походить з Його щедрої руки, а тому Він бажає, щоб люди на знак подяки повертали Йому Його частку в десятинах і пожертвуваннях — у жертвах подяки, добровільних пожертвуваннях, у жертвах за провину. Вони мали б посвятити свої кошти на Його служіння, аби Його виноградник не залишався неродючою пустелею. Їм потрібно було б роздумувати над тим, що учинив би Господь на їхньому місці. Вони повинні розповідати Йому в молитві про всі свої труднощі, виявляти неегоїстичну цікавість до виконання Його справи в усіх частинах світу.ПЦ 469.1

Вістки, з якими звертався до народу останній із пророків Старого Завіту — Малахія, а також утиски язичеських ворогів, примусили ізраїльтян, зрештою, засвоїти, що справжній добробут залежить від послуху Божому Законові. На жаль, для багатьох людей послух не був результатом віри й любові. Вони керувалися егоїстичними мотивами. Показне служіння розцінювалося як засіб досягнення національної величі. Вибраний народ не став світлом для світу, а відокремився від нього, щоб таким чином запобігти ідолопоклонству. Дані Богом заборони щодо одруження ізраїльтян з язичниками та наслідування ідолопоклонницьким звичаям навколишніх народів були настільки перекручені, що спорудили стіну Розділ ення між Ізраїлем та всіма іншими народами. Це позбавляло світ благословень, які Бог доручив Ізраїлеві нести іншим.ПЦ 469.2

У той же час через свої гріхи юдеї віддалялися від Бога. Вони не розуміли глибокого духовного значення здійснюваного ними символічного служіння. Вважаючи себе праведними, ізраїльтяни покладалися на власні діла, жертви й обряди, замість того щоб покладатись на заслуги Того, прообразом Кого були всі жертви й обряди. Таким чином, “силкуючись встановити власну праведність”,^{9Римл.10:3;} вони утверджувалися у формалізмі самовдоволення. Позбавлені Духа і Божої благодаті, вони намагалися компенсувати цю нестачу суворим дотриманням релігійних церемоній та обрядів. Не задовольняючись постановами Самого Бога, обтяжували Божественні повеління незліченними власними вимогами. Чим більше ці люди віддалялися від Бога, тим суворішими ставали в дотриманні порожніх форм.ПЦ 469.3

Виконання Закону з додатком усіх цих дрібних, але обтяжливих вимог стало практично неможливим. Величні принципи праведності, викладені в Десятислів'ї, та славні Істини, втілені в символічному служінні, були затьмарені й поховані під горами людських традицій і постанов. Хто справді бажав служити Богові, намагаючись виконувати увесь Закон відповідно до повелінь священиків і начальників, ті стогнали під цим невимовно важким ярмом.ПЦ 470.1

Ізраїльський народ, як нація, бажав пришестя Месії, але у своїх серцях і житті вони були настільки далекими від Бога, що не могли мати правильного уявлення про місію обітованого Викупителя. Замість того щоб прагнути викуплення від гріха, шукати слави й миру святості, вони мріяли звільнитися від ворогів нації й повернути собі колишню могутність.ПЦ 470.2

Вони чекали Месію як національного переможця, котрий скине ярмо загарбників, звеличить Ізраїль і допоможе йому панувати над усіма народами. Таким чином, сатана досягнув успіху, приготувавши серця народу до відкинення грядущого Спасителя. Гордість та фальшиве уявлення про характер і місію Христа не дозволили їм своєчасно і гідно прийняти докази Його месіанства.ПЦ 470.3

Понад тисячу років юдейський народ очікував пришестя обітованого Спасителя. З цією подією були пов'язані їхні найсвітліші сподівання. Упродовж тисячі років Його Ім'я згадувалося в піснях і пророцтвах, у храмовому служінні та сімейних молитвах, однак коли Він прийшов, вони не визнали Його як довгожданого Месію. “Він прийшов до Своїх, та Свої не прийняли Його”.^{10Йоан.1:11;} Для їхніх захоплених світом сердець Улюбленець Неба був, немов “корінь із сухої землі”. У їхніх очах він не мав “ні принади, ні краси”; таким чином, вони не розпізнали в Ньому краси, “щоб Його пожадати”.^{11Ісаї 52:2-3;}ПЦ 470.4

Усе життя Ісуса з Назарета серед юдейського народу було докором їхньому егоїзмові, який виявлявся у небажанні визнавати законні вимоги Власника виноградинка, у якому вони були поставлені розпорядниками й охоронцями. Вони ненавиділи Його за правдивість і побожність, а тому, коли надійшов час останнього випробування — випробування, яке вирішувало їхню вічну долю в разі послуху або вічну загибель в разі непослуху, вони відкинули Святого Ізраїлевого і взяли на себе відповідальність за Його розп'яття на Голгофському хресті.ПЦ 471.1

Наприкінці Свого земного служіння Христос у притчі про виноградник нагадав юдейським учителям про отримані Ізраїлем багаті благословення, наголосивши на справедливості Божої вимоги послуху. Він ясно дав зрозуміти, що Божий намір щодо їхньої слави міг виконатися лише за умови послуху. Відхиливши завісу майбутнього, Він показав: відмовляючись виконувати волю Бога, уся нація втрачала Його благословення і прирікала себе на загибель.ПЦ 471.2

“Був один господар, — почав свою притчу Христос, — котрий насадив виноградник, обгородив його огорожею, викопав у ньому чавильню, побудував башту і, віддавши його виноградарям, від'їхав”.^{12Матв.21:33-44;}ПЦ 471.3

Таким чином, Спаситель послався на “виноградник Господа Саваота”, який за цілі століття до цього пророк Ісая назвав “Ізраїлевим домом”.^{13Ісаї 5:7;}ПЦ 471.4

“Коли ж достигли плоди, — продовжував Христос, — він [власник виноградника] послав слуг своїх до виноградарів узяти свою частку врожаю. Виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого закидали камінням. Тоді послав він інших слуг, більше ніж перед тим; але й з ними вчинили так само. Нарешті послав до них сина свого, кажучи: ‘Посоромляться сина мого’. Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: ‘Це спадкоємець; ходімо, уб'ємо його і заволодіємо його спадщиною’. І, схопивши його, вони вивели Його із виноградника та й убили”.^{12Матв.21:33-44;}ПЦ 471.5

Змалювавши перед священиками заключний акт беззаконня, Христос запитав їх: “Отже, коли прийде господар виноградника, що зробить він з цими виноградарями?” Священики слухали цю розповідь з величезною цікавістю, і, не задумуючись над тим, що все сказане безпосередньо стосувалося їх, відповіли разом з народом: “Злочинців жорстоко покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, котрі віддаватимуть його частку впору”.^{12Матв.21:33-44;}ПЦ 471.6

Мимоволі вони самі собі винесли вирок. Ісус подивився на них, і під Його проникливим поглядом слухачі зрозуміли, що Він читає таємниці їхніх сердець. Божественність Христа засяяла перед ними з нездоланною силою. У виноградарях вони побачили самих себе і мимохіть вигукнули: “Нехай не буде так!”ПЦ 472.1

“Серйозно і з великим жалем Христос запитав їх: ‘Хіба ви ніколи не читали в Писанні: Камінь, який будівничі відкинули як непридатний, саме він став наріжним каменем?’ Це сталося від Господа, і воно дивовижне в очах наших. Тому кажу вам: буде забране від вас Царство Боже і дане народові, який приноситиме його плоди. І хто впаде на цей камінь — розіб'ється, а на кого він упаде, того розчавить”.^{12Матв.21:33-44;}ПЦ 472.2

Христос міг би запобігти долі юдейської нації, якби народ прийняв Його. Але заздрощі й ревнощі зробили їх невблаганними. Вони вирішили не приймати Ісуса з Назарета як Месію. Ці люди відкинули світло світу, і відтоді їхнє життя оповив вічний морок. Юдейський народ отримав за небесним вироком. Жорстокість та неприборкані пристрасті призвели їх до загибелі. У сліпій люті вони знищували один одного. Бунтівний дух, запеклість серця і гордощі стягнули на них гнів римських завойовників. Єрусалим був зруйнований, храм лежав у руїнах, і навіть місце, на якому він був збудований, переорали як поле. Юдеї помирали жахливою смертю. Мільйони з них були продані в рабство язичникам.ПЦ 472.3

Те, що Бог бажав здійснити для світу через Ізраїль як через свій вибраний народ, Він остаточно виконає нині через Свою Церкву на Землі. Він “віддасть Свій виноградник іншим виноградарям” — Своєму народові, котрий зберігає Заповіт із Ним та “віддаватиме Йому плоди своєчасно”. Ніколи не було такого часу, щоб на цій Землі у Господа не було Його вірних представників, для котрих Його інтереси стали власними інтересами. Ці Божі свідки складають духовний Ізраїль; саме для них виконаються всі обітниці Заповіту, дані Єговою Своєму вірному народові.ПЦ 472.4

Нині Божа Церква має усі можливості для виконання Його Плану спасіння людства. Упродовж багатьох віків Божий народ страждав від обмеження релігійних свобод. Заборонялося проповідувати Євангеліє в його первозданній чистоті, а тих, хто наважувався не підкорятися людським постановам, чекало суворе покарання. Через це великий духовний виноградник Господа став майже порожнім. Люди були позбавлені світла Божого Слова. Темрява гріха й марновірство загрожували знищити усяке пізнання істинної релігії.ПЦ 473.1

Подібно до ізраїльського народу у вавилонському полоні, Божа Церква на землі була поневолена протягом усього довгого періоду майже постійних переслідувань.ПЦ 473.2

Але дяка Богові — Його Церква більше не перебуває у рабстві. Духовному Ізраїлеві повернено його права, як це було з Божим народом під час визволення з Вавилону. У всіх куточках світу люди відкликуються на запрошення небесної вістки, котра, як пророкував Йоан, буде проповідуватися перед Другим приходом Христа: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо прийшла година суду Його”.^{14Об'явл.14:7-8; 18:4;}ПЦ 473.3

Сили темряви вже не здатні втримати Церкву в полоні, бо “упав, упав великий Вавилон”, який “напоїв усі народи шаленим вином розпусти своєї”. До духовного Ізраїлю нині звернений заклик: “Вийди з неї, народе Мій, щоб не був ти спільником її гріхів, і щоб не зазнати покарань її”.^{14Об'явл.14:7-8; 18:4;} Подібно до невільників, що прислухалися до заклику: “Утікайте з-посеред Вавилону”.^{15Єрем.51:6;} і повернулися до Обітованого краю, так і сьогодні богобоязливі люди прислухаються до заклику вийти з духовного Вавилону. Незабаром, осяяні Божественною благодаттю, вони житимуть на Новій Землі, у небесному Ханаані.ПЦ 473.4

За днів Малахії глузливе запитання нерозкаяних: “Де Бог правосуддя?” — отримало серйозну відповідь: “Господь, Якого ви шукаєте, негайно прибуде до храму Свого... Ангел Заповіту... І хто витримає день Його прибуття, і хто встоїть, коли Він з'явиться? Бо Він, немов той вогонь ливарний, неначе у пральників луг. І Він сяде плавити та очищувати срібло. Очистить синів Левія, і переплавить їх, як золото й срібло, і будуть вони для Господа приносити жертву в правді. Тоді дар Юди та Єрусалиму буде приємний для Господа, як за днів віковічних і в роки стародавні”.^{16Мал.2:17; 3:1-4;}ПЦ 473.5

Перед самою появою обітованого Месії предтеча Христа звіщав митникам і грішникам, фарисеям і саддукеям вістку покаяння, бо “наблизилось Царство Небесне!”^{17Матв.3:2;}ПЦ 474.1

Сьогодні послані Богом вісники, у силі й дусі Іллі та Йоана Хрестителя, звертають увагу засудженого світу на серйозні події, які незабаром відбудуться у зв'язку із закінченням часу випробування та з'явленням Ісуса Христа як Царя царів і Пана панів. Незабаром кожна людина буде суджена за своїми вчинками. Прийшла година Божого суду, і на членів Його Церкви покладена серйозна відповідальність: застерегти тих, котрі стоять на краю вічної загибелі. У нашому великому світі кожному бажаючому необхідно пояснити принципи, навколо яких точиться велика боротьба і від яких залежить доля усього людства.ПЦ 474.2

У ці останні години випробування дітей Землі, коли незабаром має вирішитися вічна доля кожної душі, Господь неба й землі чекає, що Його Церква, як ніколи раніше, активно візьметься за діло. Тих, хто через пізнання дорогоцінної Істини знайшов свободу в Христі, Господь Ісус вважає Своєю власністю і ставить їх вище від усіх інших народів на Землі. Він сподівається, що вони звіщатимуть чесноти Того, Хто покликав їх із темряви до чудового Свого світла. Благословення, так щедро злиті на них, повинні бути передані іншим. Добра вістка спасіння має досягти кожного народу, племені, язика й народності.ПЦ 474.3

У своїх видіннях стародавні пророки бачили Господа слави, Котрий зливав особливе світло на Свою Церкву під час темряви й невір'я напередодні Другого пришестя. Він сходить над Своєю Церквою як “Сонце Праведності і лікування в проміннях Його”.^{18Мал.4:2;} Кожний справжній учень Христа має поширювати навколо себе життєдайний вплив, бадьорість, співчуття, правдиве зцілення.ПЦ 474.4

Прихід Христа відбудеться у найпохмуріший період історії Землі. Дні Ноя і Лота дають повне уявлення про стан світу перед приходом Сина Людського. Писання, вказуючи на той час, провіщає, що сатана діятиме з великою силою та “з усяким підступом неправди”.^{192Сол.2:9-10;} Його роботу можна чітко зауважити в поширенні темряви, численних хибних ученнях, єресях та омані цих останніх днів. Сатана поневолив не лише світ; його омана витісняє нашого Господа Ісуса Христа навіть із так званих церков. Морок великого відступництва стає як опівнічна темрява. Для Божого народу цей час перетвориться на ніч випробування, ніч плачу, ніч переслідувань за правду. Але серед усієї цієї нічної пітьми засяє Боже світло.ПЦ 474.5

Господь звелить “світлу засяяти з темряви”.^{202Кор.4:6;} Коли “земля була пуста та порожня, і над безоднею була темрява, Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: ‘Нехай буде світло!’ І настало Світло!”^{21Бут.1:2-3;} Так і в ніч духовної темряви пролунає Боже слово: “Нехай буде світло!” Бог наказує Своєму народові: “Уставай, світися... бо прийшло твоє світло, і слава Господня над тобою засяяла”.^{22Ісаї 60:1-2;}ПЦ 475.1

“Бо темрява землю вкриває, — продовжує Писання, — і морок — народи, а над тобою сяє Господь, і слава Його з'явилась над тобою!”^{22Ісаї 60:1-2;} Христос, — сяйво слави Отця, — зійшов у світ як світло. Він прийшов, аби явити Бога людям; про Нього записано, що Він був помазаний “Святим Духом і силою”, “ходив, роблячи добро”.^{23Дії 10:38;} У Назаретській синагозі Він сказав: “Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене звіщати Добру новину убогим і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим — прозріння і відпустити змучених на волю, звіщати рік Господнього помилування”.^{24Луки 4:18-19;} Цю роботу Спаситель доручив і Своїм учням. “Ви — світло для світу... — говорить Він. — Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного”.^{25Матв.5:14, 16;}ПЦ 475.2

Саме про цю роботу говорив Господь через пророка Ісаю: “Ось піст, який я люблю: з голодним своїм хлібом поділитись, ввести до хати бідних, безпритульних, побачивши нагого, одягнути його; і не ховатися від свого рідного? Тоді засяє, мов досвітня зоря, твоє світло, загоїться негайно твоя рана і твоя справедливість йтиме перед тобою, а слава Господня супроводжуватиме тебе”.^{26Ісаї 58:7-8;}ПЦ 475.3

Таким чином, серед ночі духовної темряви Божа слава має сяяти в ділах Церкви, яка підіймає пригнічених і втішає засмучених.ПЦ 475.4

Усюди чути стогін страждаючого світу. Скрізь можна бачити знедолених і нужденних. Наш обов'язок — полегшувати життєві труднощі і страждання. Тільки любов Христа може задовольнити потреби душі. Якщо в нас живе Христос, то наші серця будуть переповнені Божественним співчуттям. Тоді в нашій душі відкриються джерела щирої христоподіб ної любові.ПЦ 476.1

Як же багато у світі людей, котрі втратили останній промінь надії! Зробіть, щоб у їхньому житті знову зійшла зоря надії! Багатьох залишила мужність. Говоріть їм підбадьорливі слова. Моліться за них. Скільки ще людей потребують хліба життя! Читайте їм Слово Боже. Багатьох хворих душею людей не можуть уздоровити жодні ліки, жодний земний бальзам. Моліться за таких. Приводьте їх до Христа. Скажіть їм, що і для них у Гілеаді є і бальзам, і Лікар.ПЦ 476.2

Світло — це благословення, вселенське благословення, яке зливає свої скарби на невдячний, нечестивий, розбещений світ. Так і Світло Праведності. Уся земля, яка оповита мороком гріха, смутку й болю, повинна освітитися пізнанням Божої любові Світло з Небесного престолу має освітити всі групи та верстви суспільства.ПЦ 476.3

Вістка надії і милості повинна звіщатися у всіх куточках Землі. Кожний бажаючий може скористатися Божою силою, укласти з Ним мир. Господь готовий до цього. Оповиті північною темрявою язичники не залишатимуться більше в темряві. Морок відступить перед яскравим промінням Сонця Праведності.ПЦ 476.4

Христос зробив усе, щоб Його Церква стала новим тілом, була осяяна Світлом світу і отримала славу Еммануїла. Він бажає, щоб кожного християнина оточувала духовна атмосфера світла й миру. Він хоче, щоб ми у своєму житті здобули Його радість.ПЦ 476.5

“Уставай, світися... бо прийшло твоє світло, і слава Господня засяяла над тобою!”^{27Ісаї 60:1;} Христос прийде із силою і великою славою. Він прийде у Своїй славі та в славі Отця. Святі ангели супроводжуватимуть Його. Коли увесь світ огорне темрява, у кожній оселі святих буде світло. Вони стануть свідками першого проблиску світла Його Другого пришестя. Від Його краси виходитиме сліпуче сяйво; усі Його слуги милуватимуться Христом-Викупителем. У той час як нечестиві втікатимуть, щоб заховатись від Нього, послідовники Христа тішитимуться Його наближенням.ПЦ 476.6

Це буде час, коли викуплені отримають обіцяну спадщину. Таким чином, Божий задум щодо Ізраїлю знайде своє буквальне втілення. Людина безсила перешкодити Божим намірам. Усупереч опору зла Божі плани невпинно просуваються вперед до свого завершення. Так було з домом Ізраїлю протягом усієї історії Розділ еної монархії. Так стоїть справа з духовним Ізраїлем і сьогодні.ПЦ 477.1

Пророк на острові Патмос, дивлячись крізь віки на час відродження Ізраїлю на Новій Землі, засвідчив: “Після цього я глянув, і ось велика кількість людей, якої ніхто не міг перелічити: з усіх народів, племен, колін і язиків. Вони стояли перед престолом і перед Агнцем у білому одязі, з пальмовим віттям в руках. І викликували вони гучним голосом, кажучи: ‘Спасіння нашому Богові, Який сидить на престолі, і Агнцеві!’ І всі ангели стояли навколо престолу, старців і чотирьох живих істот. Вони впали перед престолом долілиць і поклонилися Богові, кажучи: ‘Амінь! Благословення, і слава, і премудрість, і подяка, і честь, і сила, і могутність Богові нашому на вічні віки’”.^{28Об'явл.7:9-12; 19:6-7; 17:14.}ПЦ 477.2

“І чув я ніби голос численного народу, і наче шум великої води, і наче голос громів сильних, що вигукували: ‘Алілуя! Бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель. Радіймо й веселімося, віддаймо славу Йому’”. “Він — Владика над владиками і Цар над царями, а ті що з Ним, — покликані, вибрані і вірні”.^{28Об'явл.7:9-12; 19:6-7; 17:14.}ПЦ 477.3