Розділ 6. Поділ царства

“І спочив Соломон зі своїми батьками, і був похований у місті Давида, батька свого, а замість нього став царем його син Ровоам”.^{11Цар.11:43;}ПЦ 56.1

Незабаром після свого вступу на престол Ровоам вирушив до Сихема, де сподівався отримати офіційне визнання усіх племен. “До Сихема зійшовся увесь Ізраїль, щоб настановити його царем”.^{22Хронік 10:1;}ПЦ 56.2

Серед присутніх був Єровоам, Наватів син, — той самий Єровоам, який за царювання Соломона був відомий як “муж відважний” і якому пророк Ахійя-шілонянин сповістив приголомшливу новину: “Оце Я відбираю царство з Соломонової руки, і дам тобі десять племен”.^{31Цар.11:28, 31-35;}ПЦ 56.3

Господь через Свого вісника повідомив Єровоама про неминучість поділу царства; це мало відбутися через те, що “вони покинули Мене і почали поклонятися Астарті, сидонській богині, і Кемошеві, богові моавському, та Молохові, богові аммонітському, і не пішли Моїми дорогами, щоб виконувати те, що Мені до вподоби — постанови Мої та Заповіді Мої, як батько його Давид”.^{31Цар.11:28, 31-35;}ПЦ 56.4

Єровоамові також було повідомлено, що царство буде поділене не за царювання Соломона. “Але не візьму Я всього царства з руки його, — сказав Господь, — залишу його володарем по всі дні життя його заради раба Мого Давида, якого Я вибрав і який додержував Заповідей Моїх та постанов Моїх. Візьму Я царство з рук його сина, і дам його тобі, — оті десять племен”.^{31Цар.11:28, 31-35;}ПЦ 56.5

Незважаючи на прагнення Соломона приготувати Ровоама, свого законного спадкоємця, аби той мудро повівся під час передреченої Божим пророком кризи, однак він так і не зміг позитивно вплинути на свого сина, виховання якого було занедбане ще з дитинства. Ровоам успадкував від матері-аммонітянки непостійний характер. Деякий час він намагався служити Богові, і це певною мірою сприяло його благополуччю, однак через свою непостійність він, врешті-решт, поступився перед тим злом, яке оточувало його з раннього дитинства. У життєвих помилках і остаточному відступництві Ровоама можна зауважити жахливі наслідки союзу Соломона з жінками-ідолопоклонницями.ПЦ 57.1

Довгий час ізраїльські племена страждали від кричущої несправедливості деспотичного правління попереднього царя. Марнотратність, якою відзначалося царювання Соломона в роки його відступництва, призвела до того, що народ був обкладений високими податками і, крім того, вони мусили важко працювати на службі в царя. Перед коронацією нового правителя провідні мужі племен (старійшини) вирішили довідатися, чи збирається Соломонів син полегшити їхнє ярмо. “І прийшов Єровоам та увесь Ізраїль; вони заговорили до Ровоама: ‘Твій батько поклав на нас важке ярмо, ти ж полегши жорстоку роботу батька свого й тяжке його ярмо, яке поклав він на нас, і ми будемо служити тобі’”.ПЦ 57.2

Перш ніж прийняти якесь рішення, Ровоам вирішив поговорити зі своїми радниками, тому відповів: “Через три дні прийдіть знову до мене”. І розійшовся народ.ПЦ 57.3

“Радився цар Ровоам зі старшими, що служили його батькові Соломонові за його життя, питаючи: ‘Як ви порадите відповісти цьому народові?’ І вони сказали йому: ‘Якщо ти будеш добрим для цього народу, і зробиш за волею їх, і говоритимеш з ними ласкаво, то вони будуть завжди твоїми слугами’”.^{42Хронік 10:3-7;}ПЦ 57.4

Невдоволений такою порадою, Ровоам звернувся до молодших мужів, з якими товаришував у роки юності та змужніння, питаючи: “Що ви порадите мені відповісти цьому народові, який сказав мені: ‘Полегши ярмо, яке твій батько поклав на нас’”.^{51Цар.12:9;} Молоді люди порадили йому повестися з підданими царства суворо, від самого початку дати зрозуміти, що він не потерпить втручання у свої справи.ПЦ 57.5

Пишаючись нагодою продемонструвати свою верховну владу, Ровоам вирішив знехтувати порадою старійшин царства і послухати поради молодих друзів. Таким чином, у призначений день, коли “прийшов Єровоам та увесь народ до Ровоама”, аби довідатися про рішення царя, той “жорстоко відповів народові... кажучи: Мій батько поклав на вас тяжке ярмо, а я додам до нього. Батько мій карав вас бичами, а я каратиму вас скорпіонами!”.^{61Цар.12:12-16;}ПЦ 58.1

Якби Ровоам та його недосвідчені радники знали Божественну волю щодо Ізраїлю, вони прислухалися б до прохання народу, котрий очікував рішучих реформ у системі управління. Але коли під час зустрічі в Сихемі їм трапилася для цього слушна нагода, вони не скористалися нею, через що назавжди втратили авторитет у більшості народу. Їхній рішучий намір зберегти і посилити гноблення, запроваджене Соломоном, явно суперечило Божим планам щодо Ізраїлю, і це дало людям достатньо підстав, аби засумніватись у справедливості таких дій. Цією безглуздою і жорстокою спробою утвердити свою владу цар і вибрані ним радники засвідчили про переповнення їхніх сердець гордістю, яку породжує високе становище і влада.ПЦ 58.2

Господь не дозволив Ровоамові звершити свої наміри. Величезні маси народу були обурені насильницькою політикою Соломона, і тепер вони зрозуміли, що їм нічого не залишається, як повстати проти Давидового дому. “Як же побачив Ізраїль, що цар їх не послухав, то народ так відповів цареві: ‘Що у нас спільного з Давидом? Нема в нас спадщини із сином Ессея! До своїх наметів, Ізраїлю! А ти, Давиде, дбай про дім свій!’ І розійшовсь Ізраїль по наметах своїх”.^{61Цар.12:12-16;}ПЦ 58.3

Розрив, викликаний необережними словами Ровоама, виявився непоправним. Саме тоді відбувся поділ дванадцятьох племен Ізраїлю. Племена Юди та Веніямина утворили нижнє, або Південне царство Юдеї під управлінням Ровоама; решта десять племен, що жили на півночі, створили окрему державу, відому під назвою “царство Ізраїльське”, яку очолив Єровоам. Так виконалися слова пророка про поділ царства. “Бо так було призначено Богом”.^{72Хронік 10:15;}ПЦ 58.4

Побачивши, що десять племен відокремилися від нього, Ровоам почав діяти через одного з впливових мужів свого царства, “Гадорама, що був начальником над даниною”. Він почав шукати примирення, однак жорстоке поводження з цим посланцем миру свідчило про справжні почуття народу до Ровоама. “Ізраїль закидав його камінням, і він помер”. Наляканий розмахом повстання, “цар Ровоам поспішив сісти в колесницю і втік до Єрусалима”.^{81Цар.12:18, 21-24;}ПЦ 59.1

В Єрусалимі він “зібрав увесь Юдин дім та Веніяминове племено, сто вісімдесят тисяч добірних військових, щоб воювати з Ізраїлевим домом і повернути царство Ровоамові, синові Соломона. І було Боже слово до Семея, чоловіка Божого: ‘Скажи Ровоамові, синові Соломона, цареві Юдиному, та всьому домові Юди та Веніямина, і решті народу: так говорить Господь: Не виступайте війною проти ваших братів, Ізраїлевих синів! Вертайтеся кожен до дому свого, бо так сталося від Мене!’ І вони послухалися Господнього слова, і повернулися, щоб іти за Господнім словом”.^{81Цар.12:18, 21-24;}ПЦ 59.2

Упродовж трьох років Ровоам намагався здобути науку із сумного досвіду, якого зазнав на початку свого царювання, і мав у цьому успіх. Він “побудував міста-твердині в Юдеї; зміцнив він ті твердині, і поставив у них начальників, зробив запаси харчів, оливи і вина. Він дуже сильно зміцнив”^{92Хронік 11:5, 11-12, 16-17;} ці фортеці. Проте таємниця процвітання Юдеї в перші роки царювання Ровоама полягала не в цьому. Племена Юди та Веніямина мали великі переваги через те, що визнали Бога своїм Верховним Правителем. До них приєдналося чимало богобоязливих людей з північних племен. “Зі всіх Ізраїлевих племен прийшли ті, котрі всім своїм серцем шукали Господа, Бога Ізраїля; вони приходили до Єрусалиму приносити жертви Господеві, Богові батьків своїх. Вони зміцнили Юдине царство, і підсилили Ровоама, Соломонового сина, на три роки, бо ходили вони три роки дорогою Давида та Соломона”.^{92Хронік 11:5, 11-12, 16-17;} ПЦ 59.3

Якби Ровоам і далі продовжував діяти так, він зміг би значною мірою виправити помилки минулого і повернути всенародну довіру щодо його здатності мудро управляти країною. Натомість богонатхненне перо записало сумну історію про наступника Соломона, котрий так і не став зразком вірності Єгові. За своєю вдачею Ровоам був самовпевненим, свавільним, упертим і схильним до ідолопоклонства, але якби він повністю довірився Богові, то міг би розвинути в собі вольовий характер, непохитну віру і послух Божественним вимогам. Проте з плином часу цар почав покладатися на свою владу, становище і споруджені ним фортеці. Поступово почали даватися взнаки успадковані ним пороки, поки цар повністю не став на бік ідолопоклонства. “Як зміцнив Ровоам свою царську владу й став сильним, то покинув він, і увесь Ізраїль із ним, Закон Господній”.^{102Хронік 12:1;}ПЦ 59.4

Якими ж сумними, сповненими значення є слова: “І увесь Ізраїль із ним”? Народ, якого Бог вибрав бути світлом для оточуючих народів, відвернувся від Джерела своєї сили, щоб уподібнитися до тих, серед котрих проживав. Як було із Соломоном, так трапилося і з Ровоамом — їхній недобрий приклад вплинув на багатьох.ПЦ 60.1

І нині вплив людини, котра чинить зло, більшою або меншою мірою поширюється на інших. Жодна людина не живе тільки для себе. Ніхто не загине сам по собі у своєму беззаконні. Життя кожної людини є або світлом, що осяває і підбадьорює інших, або згубною темрявою, що несе відчай і загибель. Своїм прикладом ми або провадимо ближніх дорогою щастя і безсмертя, або ж штовхаємо їх донизу — до страждань і вічної смерті. Зміцнюючи в людях бажання грішити або спонукаючи їх до цього своїми вчинками, ми стаємо співучасниками їхніх гріхів.ПЦ 60.2

Бог не дозволив, щоб відступництво правителя Юдеї залишилося безкарним. “П'ятого року царювання Ровоама пішов Шішак, єгипетський цар, на Єрусалим, — бо вони відступили від Господа, — аз ним тисяча двісті колісниць та шістдесят тисяч кінноти й безліч народу, що прийшов з ним з Єгипту... і здобув він міста-твердині, що були в Юдеї, і дійшов аж до Єрусалима. Тоді пророк Шемая прийшов до Ровоама та князів Юдеї, що зібралися в Єрусалимі, утікаючи від Шішака, та й сказав до них: Так говорить Господь: ви залишили Мене, а тому Я залишив вас і видав у руки Шішака”.^{112Хронік 12:2-5;}ПЦ 60.3

Народ ще не впав у своєму відступництві настільки низько, аби знехтувати Божими судами. У втратах, спричинених вторгненням Шішака, вони вбачали Божу руку, тому на деякий час упокорилися. “Справедливий Господь!” — визнали вони.ПЦ 60.4

“Коли ж Господь побачив, що вони впокорилися, то послав до Шемаї таке слово: ‘Упокорилися вони, — не нищитиму їх, але дам їм деяке визволення, і не виллється гнів Мій на Єрусалим через Шішака. Однак вони стануть йому рабами, щоб пізнали, що значить служити Мені, а що — царствам земним’.ПЦ 61.1

І рушив Шішак, єгипетський цар, на Єрусалим, і забрав скарби Господнього дому та скарби дому царського; усе позабирав він. І забрав він золоті щити, що зробив Соломон. Цар Ровоам поробив замість них мідні щити, і віддав їх до рук начальника охоронців, котрі стерегли вхід у царський палац... А коли він впокорився, то відвернувся від нього Господній гнів, і не знищив його цілковито. У Юдеї також були ще справи добрі”.^{122Хронік 12:6-16;}ПЦ 61.2

Але коли нещастя минуло і до народу знову повернувся добробут, багато хто з них забув Бога і знову повернувся до ідолопоклонства. Серед таких виявився і цар Ровоам. Хоч він на короткий час і впокорився під тиском обставин, однак не зробив з пережитого досвіду висновків, не змінив свого життя. Забувши даний Богом урок, він знову почав робити гріхи, які стягнули покарання на народ. Через кілька безславних років, упродовж яких цар “робив лихе, оскільки не направив свого серця, щоб шукати Господа... спочив Ровоам зі своїми батьками, і був похований у Давидовому місті, а замість нього став царем його син Авія”.^{122Хронік 12:6-16;}ПЦ 61.3

З поділом царства в перші роки царювання Ровоама слава почала відходити від Ізраїлю, аби ніколи більше не засяяти у всій своїй повноті. У наступні віки престол Давида іноді посідали мужі високої моралі, далекоглядні політики, за правління яких благословення юдейської нації поширювалося і на оточуючі народи. Іноді ім'я Єгови підносилось понад усі неправдиві боги, а Його Закон був у великій пошані. Час від часу повставали могутні пророки, котрі зміцнювали руки правителів і заохочували народ зберігати вірність Богові. Однак насіння зла, яке зійшло при початку царювання Ровоама, так ніколи й не було викорінено. Народ, який колись користувався особливою Божою ласкою, іноді падав так низько, що ставав приказкою навіть у язичників.ПЦ 61.4

І все ж, незважаючи на зіпсутість тих, котрі продовжували поклонятися ідолам, Бог у Своїй милості намагався зробити все, щоб врятувати розділене царство від остаточної загибелі. Минали роки і здавалося, що Божі наміри відносно Ізраїлю були приречені на невдачу через діяльність людей, натхненних слугами сатани, однак через полон, а пізніше звільнення вибраного народу, Бог все ж явив Свої добрі задуми.ПЦ 62.1

Поділом царства була відкрита лише перша сторінка чудової історії довготерпіння й ніжної милості Бога. Ті, котрі перейшли через суворі випробування, аби звільнитися від успадкованих і набутих нахилів до зла; люди, яких Бог бажав очистити і зробити особливим народом, ревним до добрих діл, врешті-решт, повинні були визнати: “Такого, як Ти, Господи, немає. Ти великий й потужне ім'я Твоє могутністю! Хто не боятиметься Тебе, Царю народів?... бо між усіма немає Такого, як Ти! А Господь — Бог правдивий, Він — Бог живий та Цар вічний!”.^{13Єрем.10:6-7, 10-16.}ПЦ 62.2

Навіть ідолопоклонники змушені були визнати, що їхні ідоли безсилі піднести і спасти душу, “боги, що неба й землі не створили, зникнуть із землі та з піднебесся”^{13Єрем.10:6-7, 10-16.} Отримати спокій і мир людина може лише за умови збереження вірності живому Богові, Творцю і Правителю.ПЦ 62.3

Зазнавши покарання і розкаявшись, Ізраїль та Юда відновили Заповіт з Єговою, Богом своїх батьків, і одностайно визнали: “Своєю силою Він створив землю, Своєю премудрістю Він Всесвіт утвердив, і небо нап'яв Своїм розумом. Коли забринить Його голос — у небесах шумлять води, а з кінців землі підіймаються хмари. Він з блискавками утворює дощ і виводить вітер із Своїх сховищ. Тоді кожна людина виявляється нерозумною у своєму знанні; кожен золотар свого боввана соромиться, бо відлитий ним ідол — це омана, і немає в ньому духа!..ПЦ 62.4

Марнота вони, вироби облудні, — під час їхньої кари усі вони загинуть! Не така, як у них, частка Якова, бо Господь — Творець усього, а Ізраїль — Його спадщина, Господь Сава от — Його Ім'я”.^{13Єрем.10:6-7, 10-16.}ПЦ 62.5