Коли біля підніжжя гори Синай Мойсей передав народові Божественне повеління: “Нехай збудують Мені Святиню, — і перебуватиму серед них”,^{1Вих.25:8;} ізраїльтяни відгукнулися на це тим, що принесли відповідні дари. “І приходили всі по велінню серця, і кого заохочував його дух, і приносили пожертви Господу”.^{2Вих.35:21;}ПЦ 38.2

Для спорудження Святині необхідно було провести велику підготовчу роботу, зібрати значну кількість найдорожчих матеріалів, але Господь приймав лише добровільні пожертвування. “Від кожного, хто захоче дати добровільно, візьміть пожертву для Мене”,^3Вих.25:2 — таким було повеління, передане Мойсеєм громаді. Під час будівництва житла для Всевишнього найперше були потрібні відданість Богові і дух жертовності.ПЦ 38.3

Подібний заклик до самопожертви був зроблений і тоді, коли Давид поклав на Соломона відповідальність за побудову храму. Звертаючись до присутніх, Давид запитав: “А тепер чи не захоче ще хтось жертвувати добровільно для Господа?”.^{41Хронік 29:5;} Цей заклик до посвячення та добровільного служіння завжди повинен був залишатися в пам'яті тих, котрі брали участь у спорудженні храму.ПЦ 38.4

Для спорудження в пустелі скинії обрані мужі були наділені Богом особливою майстерністю і мудрістю. “І сказав Мойсей до Ізраїлевих синів: ‘Дивіться, — Господь назвав ім'я Бецал'іла... з Юдиного роду, і сповнив його Духом Божим, мудрістю й розумом, знанням і здібністю у всякім ділі... і вклав в його серце вміння навчати інших — його і Оголіява... майстрів до всякої роботи й винахідливих умільців... котрим Господь дав мудрість та хист’”.^{5Вих.35:30-35; 36:1;} З майстрами, вибраними Самим Богом, співпрацювали небесні істоти.ПЦ 38.5

Нащадки цих майстрів великою мірою успадкували таланти, якими були наділені їхні прабатьки. Деякий час усі ці мужі з поколінь Юди та Дана залишалися скромними та безкорисливими, але з часом, майже непомітно, вони втратили свою залежність від Бога, а також бажання безкорисливо служити Йому. Вони жадали все вищої платні за свою мистецьку працю, в якій їм не було рівних. Інколи їхні вимоги задовольнялися, однак дедалі частіше вони знаходили вигідні замовлення в сусідніх народів. Замість благородного духа самопожертви, яким були сповнені серця їхніх славних предків, вони плекали в собі дух користолюбства, прагнення заробити якомога більше. Задовольняючи свої егоїстичні бажання, вони використовували дану їм Богом майстерність для служіння язичеським царям, посвячуючи свій талант справі, яка ганьбила Творця.ПЦ 39.1

Саме серед цих людей Соломон шукав вправного майстра, який міг би керувати будівництвом храму на горі Моріа. Цар ніс відповідальність за найменші подробиці, вказані в спеціальних записах щодо священної споруди, і він міг би з вірою звернутись до Бога, щоб Господь Сам вказав на відданого справі мужа, якому можна було б довірити роботу, що вимагала абсолютної точності. Однак Соломон не використав нагоди виявити свою віру в Бога. Він звернувся до тирського царя з проханням послати до нього “чоловіка, здібного виготовляти речі із золота, срібла, міді, заліза, пурпура, червоної та блакитної тканин, і котрий вміє вирізувати різьби; він стане до роботи разом із тими митцями, що ... в Юді та в Єрусалимі”.^{62Хронік 2:6, 13;}ПЦ 39.2

У відповідь тирський цар послав Хірама — “сина однієї з Данових дочок, батько якого тирянин”. По лінії матері Хірам був нащадком Оголіява, котрого сотні років тому Бог наділив особливою мудрістю для спорудження скинії.ПЦ 39.3

Таким чином, Соломонових майстрів очолив чоловік, який керувався не безкорисливим бажанням служити Богові. Він служив богові цього світу — мамоні. Усе його єство було сповнене духом егоїзму.ПЦ 40.1

Зловживаючи своєю рідкісною майстерністю, Хірам вимагав високої платні. Поступово й помічники Хірама почали переймати його хибні принципи. Щодня працюючи з ним і порівнюючи його платню зі своєю, вони почали забувати, що виконують святу справу. Замість духа самозречення, їх опанувало користолюбство. В результаті вони зажадали підвищення платні, і їхні вимоги задовольнялись.ПЦ 40.2

Цей згубний вплив позначився на кожній галузі Господнього служіння і поширився на все царство. Висока платня, яку вимагали й отримували люди, відкрила багатьом шлях до розкоші надуживання. Багаті пригноблювали бідних, дух самопожертви майже згас. У поширених наслідках цього впливу видно одну з головних причин жахливого відступництва того, хто колись був зарахований до когорти наймудріших зі смертних.ПЦ 40.3

Різкий контраст між духом і спонуканнями людей, які будували скинію в пустелі, і тих, що споруджували храм Соломона, містить глибоке повчання. Своєкорисливість будівничих храму знаходить і нині відображення в егоїзмі, що панує у світі. Користолюбство, прагнення займати найвищі посади й отримувати найвищу платню стали звичайною справою. Дух добровільного служіння, притаманний будівничим скинії, та радість, яку приносить самозречення, нині зустрічаються рідко. Однак послідовники Ісуса мають керуватися винятково духом. Наш божественний Учитель залишив приклад, як повинні працювати Його учні. Звелівши людям: “Ідіть за Мною, — Я зроблю вас ловцями людей”,^{7Матв.4:19;} Він не пропонував їм великої платні як винагороди за їхнє служіння. Вони повинні були разом з Ним виявляти самозречення і жертовність.ПЦ 40.4

Ми маємо працювати не задля грошей. Причини, що спонукають нас трудитися для Бога, не повинні мати нічого спільного з егоїстичними інтересами. Безкорислива відданість і готовність жертвувати завжди були і залишатимуться основною умовою для прийняття Богом нашого служіння. Наш Господь і Вчитель бажає, щоб до Його справи не було вплетено жодної нитки егоїзму. Вся наша діяльність повинна позначатися тактовністю, знанням, акуратністю, мудрістю, — тим самим, що досконалий Бог вимагав від будівничих земної скинії. Однак у всіх своїх справах ми маємо пам'ятати: найбільші таланти і найуспішніше служіння можуть бути прийняті тільки тоді, коли людське “я” буде покладене на вівтар як жива жертва всепалення.ПЦ 40.5

Наступним порушенням принципів справедливості, котре, врешті-решт, призвело царя Ізраїлю до падіння, було те, що він поступився спокусі привласнити славу, яка належить виключно Богові. З того дня, як Соломонові було доручено справу будівництва храму, і до її завершення, наміром царя, як він відкрито визнавав, було “збудувати храм для Імені Господа, Бога Ізраїлевого”.^{82Хронік 6:7;} Про це бажання він засвідчив перед ізраїльтянами, котрі зібралися для посвячення храму. У Своїй молитві цар повторив слова Єгови: “Моє ім'я буде там”.^{91Цар.8:29, 42-43, 60;}ПЦ 41.1

Одним із найзворушливіших моментів у молитві Соломона було його благання до Бога за чужинців, які прийдуть з далеких країн, щоб дізнатися більше про Того, Чия слава повсюдно поширилася серед народів. “Бо почують і вони про велике ім'я Твоє, і про могутню руку Твою та про Твоє простягнене рамено”. За кожного з них Соломон благав: “Почуй... і зроби усе, про що буде просити Тебе той чужинець, щоб усі народи землі пізнали ім'я Твоє, і боялися Тебе, як народ Твій Ізраїль, і щоб пізнали вони, що ім'ям Твоїм названо цей храм, що я збудував”.^{91Цар.8:29, 42-43, 60;}ПЦ 41.2

Наприкінці служіння посвячення Соломон закликав ізраїльтян бути вірними та відданими Богові, щоб “знали всі народи землі, що Господь — Він Бог, і нема іншого”^{91Цар.8:29, 42-43, 60;}.ПЦ 41.3

Зодчим храму був Хтось більший за Соломона, мудрість і слава Котрого виявлялися у всьому. Люди, котрі не знали цього, звичайно, захоплювалися Соломоном, вихваляючи його як архітектора і будівничого, але цар рішуче відкидав такі спроби.ПЦ 41.4

Так було й тоді, коли Соломона відвідала цариця Савська. Наслухавшись про його мудрість і прекрасний збудований ним храм, вона вирішила “випробувати його загадками”; вона на власні очі пересвідчилася в його славних ділах. У супроводі почту слуг і верблюдів, нав'ючених “пахощами, і з великою кількістю золота та дорогого каміння”, вона здійснила довгу подорож до Єрусалиму.ПЦ 41.5

“І прийшла вона до Соломона, і говорила з ним про все, що було на серці її”. Вона вела з ним мову про таємниці природи, і Соломон розповів їй про Бога Всесвіту, великого Творця, Котрий перебуває на висотах небесних і панує над усім. “Соломон дав їй відповідь на всі її питання. Не було нічого невідомого Соломонові, чого б він не вирішив”.^{101Цар.10:1-3; 2Хронік 9:1-2;}ПЦ 42.1

“Побачила цариця Савська всю Соломонову мудрість й палац, що він збудував... і з великим захопленням мовила вона до царя: ‘Правдою було те, що я чула в своїм краї про твої діла та про твою мудрість. Та я не повірила тим словам, доки не прийшла й не побачила на власні очі... Мені й половину не було сказано про твою велику мудрість. Мудрість твоя і заможність перевищила усе те, що я чула! Щасливі люди твої, щасливі твої слуги, що завжди стоять перед тобою і слухають твою мудрість’”.^{111Цар.10:4-8; 2Хронік 9:3-7;}ПЦ 42.2

За час візиту цариці Соломон настільки вичерпно просвітив її щодо джерела своєї мудрості й процвітання, що вона вже не звеличувала людину, а натомість визнала: “Нехай буде благословенний Господь, Бог твій, що вподобав тебе, і посадив тебе на престолі Ізраїля; а все це через Господню любов до Ізраїля навіки. І Він поставив тебе царем, щоб ти чинив суд і справедливість”.^{121Цар.10:9;} Бог бажав, щоб саме таке уявлення мали про Нього всі народи. І коли “всі земні царі хотіли бачити Соломона, щоб послухати його мудрості, яку Бог дав у його серце”,^{132Хронік 9:23;} Соломон деякий час вшановував Бога, з благоговінням вказував їм на Творця неба й землі, — безмежного у Своїй мудрості Правителя Всесвіту.ПЦ 42.3

Якби Соломон у покірності серця і далі продовжував звертати увагу людей не на себе, а на Бога, Який дав йому мудрість, багатство і славу, якою прекрасною була б історія його життя! Однак, відзначаючи його чесноти, богонатхненне перо водночас свідчить і про його падіння. Вершина могутності, на яку був піднесений Соломон, та земні блага, що оточували його, затьмарили його розум; він втратив рівновагу і впав. Постійно звеличуваний людьми, він, врешті-решт, втратив здатність опиратися лестощам. Мудрість, якою він був обдарований, аби прославляти її Подателя, сповнила його гордістю. Він дозволив людям говорити про себе як про найбільш достойного слави за незрівнянну красу храму, задуманого і спорудженого ним на честь “Імені Господа Бога Ізраїлевого”.ПЦ 42.4

Саме з цієї причини храм Єгови став відомий серед усіх народів як “Соломонів храм”. Людина привласнила собі славу, що належала Тому, “Хто вищий за найвищого”.^{14Екл.5:7;} Навіть досі про той храм, відносно якого Соломон сказав; “Дім цей, що я збудував його, носить Твоє ім'я”, здебільшого говорять не як про храм Єгови, а як “Соломонів храм”.ПЦ 43.1

Людська слабкість найповніше виявляється тоді, коли людина дозволяє прославляти себе за дари, якими її наділило Небо. Справжній християнин завжди й у всьому віддаватиме першість Богові. Жодні честолюбні прагнення не загасять його любові до Бога; непохитно й наполегливо він дбатиме про те, аби слава належала його Небесному Отцеві. Коли ми віддано звеличуємо Боже Ім'я, тоді наші спонукання перебувають під Божественним контролем і ми здатні розвивати свою духовну та інтелектуальну силу.ПЦ 43.2

Ісус, божественний Учитель, завжди звеличував Ім'я Свого Небесного Отця. Він навчав Своїх учнів молитися: “Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє”. І вони не повинні були забувати визнати: “Твоя є ... слава”.^{15Матв.6:9, 13;} Великий Зцілитель так старанно спрямовував увагу людей не на Себе, а на Джерело Своєї сили, що зачудований народ, “бачучи, що німі розмовляють, каліки зцілені, криві ходять, а сліпі бачать”, прославляв не Його, а “Бога ізраїлевого”^{16Матв.15:31;}. У Своїй славнозвісній молитві перед розп'яттям Христос проголосив: “Я прославив Тебе на землі... Прослав Сина Свого, — благав Він, — щоб і Син Твій прославив Тебе... Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. Я ж Ім'я Твоє їм об'явив й об'являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!”.^{17Йоан.17:1, 3, 25-26;}ПЦ 43.3

“Хай не хвалиться мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться лицар своєю хоробрістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться! Ні! хто хвалиться, хай хвалиться тим, що розуміє і знає Мене, що Я — Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Моє уподобання, каже Господь!”^{18Єрем.9:22-23;}ПЦ 43.4

“Я піснею хвалитиму Ім'я Боже, співом вдячним Його величатиму!”;^{19Псал.69:31;} “Достойний Ти, Господи Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу”.^{20Об'явл.4:11;} “Я буду всім серцем своїм вихваляти Тебе, Господи, Боже Ти мій, і славитиму повіки ім'я Твоє”.^{21Псал.86:12;} “Зі мною звеличуйте Господа, і підносьте ім'я Його разом!”.^{22Псал.34:4;}ПЦ 44.1

Разом із нехтуванням духом жертовності та прагненням до самопрославлення, мало місце ще одне серйозне спотворення Божественного плану щодо Ізраїлю. Бог бажав, щоб Його народ був світлом для світу. їхнє життя повинно було відображати славу Його Закону. Для здійснення цього наміру Він подбав про те, щоб вибраний народ зайняв стратегічно важливе положення серед народів Землі.ПЦ 44.2

За днів Соломона Ізраїльське царство простяглося від Гамату на півночі до Єгипту на півдні, і від Середземного моря до річки Єфрат. Через цю територію пролягало багато природних торгових шляхів, якими постійно рухались каравани з далеких країн. Таким чином, Соломону та його народові була дана можливість відкрити перед усіма народами характер Царя царів, навчити їх поважати і слухатися Його. Це пізнання мав отримати увесь світ. За допомогою вчення про жертвоприношення Христос мав бути звеличений перед народами, аби кожний бажаючий отримав можливість жити.ПЦ 44.3

Очоливши націю, яка подібно до маяка мала світити оточуючим народам, Соломон повинен був використати дані Богом мудрість і силу впливу, щоб започаткувати великий рух просвітництва серед тих, хто не знав ані Бога, ані Його істини. Якби так сталось, тисячі людей почали б виконувати Божественні постанови; Ізраїль був би захищений від згубного впливу язичництва, і Господь слави був би гідно вшанований. Та Соломон випустив з уваги цю високу мету. Він не використав чудових можливостей просвітництва мандрівників, які постійно рухались по його землі, зупиняючись в її головних містах.ПЦ 44.4

Місіонерський дух, яким Бог наділив Соломона та інших вірних ізраїльтян, поступився місцем духові гендлярства. Можливості, що виникали в результаті контактів з багатьма народами, використовувалися в особистих інтересах. Будуючи укріплені міста в найзручніших для торгівлі місцях, Соломон намагався зміцнити своє політичне становище. Він відбудував Гезер поблизу Йоппії, на дорозі між Єгиптом і Сирією; Беті-Херон, розташований на захід від Єрусалима, на шляху, що сполучав центральну частину Юдеї з Гелером і морським узбережжям; Меггідон, що знаходився на караванному шляху з Дамаску до Єгипту та з Єрусалима на північ; і “Тадмора в пустині”,^{232Хронік 8:4;} що розташувався на дорозі, якою простували каравани зі Сходу. Всі ці міста були дуже укріпленими. Торговельні зв'язки, здійснювані головним чином через Червоне море, значно розширились завдяки побудові “кораблів в Ец йон-Гевері... на березі Червоного моря в едомському краї”. Досвідчені моряки з Тиру разом із Соломоновими рабами “ходили на цих кораблях до Офіру, і взяли звідти ... золота і багато червоного дерева та дорогоцінного каміння”.^{241Цар.9:26, 28; 10:11;}ПЦ 44.5

Прибутки царя і його підлеглих значно зросли, але якою ціною! Через жадібність та недалекоглядність тих, кому були доручені Божі істини, незліченна кількість мандрівників залишалася в пітьмі, так і не пізнавши Єгови.ПЦ 45.1

Який же разючий контраст між вчинками Соломона та діяльністю Христа під час Його земного життя! Спаситель хоча й володів “усякою силою”, проте ніколи не використовував її для самозвеличення. Жодна думка про земні завоювання та світську велич не заплямували Його досконалого служіння людству. “Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, — сказав Він, — Син же людський не має де й голови прихилити”.^{25Матв.8:20.} Хто у відповідь на поклик приєднався до служіння, котре здійснював Господь і Учитель, ті мали б навчитися і Його методам. Подорожуючи земними шляхами, Він ніколи не пропускав нагоди бувати на найбільш людних дорогах. У вільний від подорожей час Ісус жив у Капернаумі, названому “Його містом” (див. Матв.9:1). Розташоване на шляху з Дамаска до Єрусалима, Єгипту і Середземного моря, це місто якнайкраще підходило для того, щоб бути центром діяльності Спасителя. Подорожні з багатьох країн переходили містом і зупинялися тут на відпочинок. Тут Ісус зустрічався з людьми різних національностей і соціального стану, які ставали носіями Його вчення в різні куточки далеких країн. Завдяки цьому люди починали цікавитися пророцтвами, які вказували на Месію; увага багатьох народів була звернена на Спасителя, а Його місія ставала відомою світові.ПЦ 45.2

У наш час існує значно більше можливостей для спілкування з людьми усіх верств і національностей, аніж за днів Ізраїлю. Сьогодні в тисячу разів більше доріг, ніж було колись.ПЦ 46.1

Подібно до Христа, вісники Всевишнього нині повинні закріплюватись у таких жвавих місцях, де можна було б зустрічатися з багатьма людьми з усіх куточків світу. Подібно до Ісуса, заховавшись в Богові, вони повинні сіяти євангельське насіння, знайомлячи з дорогоцінними істинами Святого Письма інших; глибоко закорінившись у свідомості і серцях, це насіння принесе добрі плоди для вічного життя.ПЦ 46.2

Які ж серйозні повчання можна видобути з історії відступництва Ізраїль, коли цар і народ відвернулися від високої мети, до котрої були покликані! Там, де вони виявили слабкість, що призвело до падіння, сучасний Божий Ізраїль — представник Неба, що уособлює правдиву Церкву Христову, — повинен бути міцним, оскільки на нього покладається відповідальність закінчити доручену людям роботу, готуючи світ до дня останнього суду. Однак йому доведеться зустрітися з тим же злом, яке спіткало Ізраїля під час царювання Соломона. Сили ворога усякої правди значно зміцніли, і перемога може бути отримана виключно силою Бога.ПЦ 46.3

Боротьба, що чекає на нас, вимагає самозречення, недовіри до власних зусиль, усвідомлення повної залежності від Бога та мудрого використання будь-якої можливості для спасіння душ. Коли члени Божої Церкви об'єднаються і виступлять разом уперед, відкриваючи світові, що лежить у темряві гріха, красу святості; коли, подібно до Христа, вони виявлятимуть самозречення, звеличуватимуть Божественне, а не людське, любитимуть і невтомно служитимуть тим, котрі мають велику потребу в благословеннях Євангелія, тоді Господнє благословення вочевидь супроводжуватиме Його народ.ПЦ 46.4

Розділ 3. Гордість, породжена успіхом і процвітанням

Розділ 5. Розкаяння Соломона