“Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас…” (Матв.5:11)

Від часу свого падіння сатана діє обманом. Як колись він представив Бога у неправдивому світлі, так і тепер через своїх слуг чорнить дітей Божих. Спаситель сказав: “Зневаги твоїх зневажальників спадають на Мене” (Псал.69:10). Вони падають також і на Його учнів.НПЩЖ 29.1

Ще ніколи ніхто з людей не був так жорстоко лихословлений, як Син Людський. Він зазнав глузувань і наруги за Свій непохитний послух святому Законові Божому. Його ненавиділи без будь-якої підстави; однак Він стояв спокійно перед Своїми ворогами, пояснюючи їм, що наруга — це частина християнської спадщини. Він учив Своїх послідовників, як протистати стрілам ворога, щоб не ослабнути під час переслідувань.НПЩЖ 29.2

Хоч наклеп спроможний заплямувати добру славу людини, він не може зіпсувати її характеру, бо це знаходиться виключно в Божій компетенції. Поки ми не йдемо на поступки гріху, жодна сила — людська або диявольська — не здатна заплямувати нашої душі. Людина, серце котрої утверджене в надії на Бога, у хвилини найбільшої скорботи і розчарувань залишиться такою ж, як і під час добробуту, коли милість і благословення Божі спочивали на ній. Її слова, спонукання і вчинки можуть бути перекручені, подані в неправдивому світлі, та вона не журиться цим, бо увага зосереджена на тому, що є незрівнянно більшим і кращим. Подібно до Мойсея, вона все переносить, бо “Невидимого бачить” (Євр.11:27), споглядаючи “не на видиме, а на невидиме” (2Кор.4:18).НПЩЖ 29.3

Христові знайомі хибні судження та неправильні оцінки людей. Його діти можуть зберігати спокій, терпіння і віру, незважаючи на ганьбу та презирство, бо немає нічого потаємного, що не відкрилося б, і богобоязливі будуть вшановані Ним перед ангелами та людьми.НПЩЖ 29.4

“Коли будуть ганьбити вас та переслідувати…”, то “радійте та веселіться”, — говорить Ісус. Він радить їм узяти “за приклад страждання і терпіння” пророків, які говорили Ім'ям Господнім (Яков.5:10). Авель, перший християнин із синів Адама, помер мучеником. Єнох “ходив з Богом”, але світ не знав його. З Ноя глузували, як з фанатика, котрий даремно підіймав тривогу. “А інші зазнали наруги та ран, а також кайданів й в'язниці”. “Інші були замучені, бо відмовлялися від визволення, щоб осягнути краще воскресіння” (Євр.11:35-36).НПЩЖ 29.5

Вісники Божі в усі часи зазнавали наруги й переслідувань, але завдяки їхнім стражданням поширювалося пізнання про Бога. Кожний учень Христа повинен стати в ряди борців і виконувати ту саму роботу, знаючи, що все, до чого б ворог не вдався, щоб знищити правду, послужить лише на її користь. Бог бажає, щоб правда стала на видному місці, щоб її досліджували, говорили про неї, хоча б це і досягалося ціною презирства. Душі людей мусять збудитися; кожна суперечка, кожний докір, кожна спроба обмежити свободу сумління — це засіб Божий, щоб збудити людей, котрі в іншому випадку спали б.НПЩЖ 30.1

Як часто підтверджується це в житті вісників Божих! Коли благородний, красномовний Стефан за наказом синедріону був побитий камінням, це не перешкодило справі Євангелія. Небесна слава, що осяяла його лице, божественне співчуття, висловлене у його передсмертній молитві, були гострими стрілами прозріння для фанатика з синедріону, присутнього там, і Савл, гонитель-фарисей, став “вибраною посудиною” (Дії.9:15), щоб сповіщати про Ім'я Христа перед народами, царями і синами Ізраїлю. На схилі років апостол Павло писав з римської в'язниці: “Декотрі, правда, через заздрощі і наперекір проповідують Христа …не щиро, думаючи, що додадуть тягару до кайданів моїх;.. У всякому разі, як би не проповідували Христа, я й тому радію” (Фил.1:15-18). Завдяки ув'язненню Павла, Євангеліє поширилося далеко, і для Христа були придбані душі навіть у палаці римських кесарів. Незважаючи на намагання сатани знищити “нетлінне” насіння Слова Божого, “живого, що повік пробуває” (1Петр.1:23), воно сіється у серцях людей; через ганьбу й переслідування Його дітей, Ім'я Христове є звеличеним, а душі спасенні від загибелі.НПЩЖ 30.2

Великою буде на небесах нагорода тим, які, незважаючи на ганьбу і гоніння, свідкують про Христа. У той час, коли люди шукають земних благ, Ісус говорить їм про небесну плату. Але Він не обіцяє її лише в майбутньому житті. Вона починається вже тут, на землі. У давнину Господь явився Авраамові і сказав: “Я тобі щит, нагорода твоя вельми велика” (Бут.15:1). Це є нагорода для усіх, хто йде слідом за Христом. Знати Єгову, Емануїла, “в Котрому всі скарби премудрості й пізнання заховані”, у Котрому “тілесно живе вся повнота Божества” (Колос.2:3, 9), мати спільні з Ним почуття та прагнення, володіти Ним, відкриваючи Йому своє серце, все більше і більше уподібнюватись до Нього; відчувати Його любов і могутність, успадкувати незліченні багатства Христові, все більше розуміти, “що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб наповнитися всякою повнотою Божою” (Ефес.3:18-19), — “це спадщина Господніх рабів, їхнє оправдання від Мене, говорить Господь!” (Ісая 54:17).НПЩЖ 30.3

Ця радість наповнювала серця Павла і Сили у в'язниці у Филипах, коли вони опівночі молились та співали Богові. Христос був з ними, і темрява перетворилася на світло від Його присутності й небесної слави. Євангеліє швидко поширювалось, і Павло, незважаючи на свої кайдани, писав з Риму: “А тим я радію та й буду радіти” (Фил.1:18). Слова Христа, проголошені Ним на схилі гори, знайшли відгук у Посланні апостола Павла до церкви у місті Филипи, яка зазнала гонінь: “Радійте в Господі завжди, і знову кажу: радійте!” (Фил.4:4).НПЩЖ 31.1