“Коли права рука твоя спокушує тебе, — відітни її й кинь геть від себе” (Матв.5:30)

Щоб припинити поширення смертельної хвороби по тілу, кожний погодився б пожертвувати навіть правою рукою. Наскільки ж важливіше позбутися того, що ставить під загрозу життя духовне!НПЩЖ 49.1

Євангеліє повинно спасти гинучі й поневолені сатаною душі, щоб вони могли стати причасниками свободи і слави дітей Божих. Господь має намір не лише звільнити їх від страждань, які є неминучим наслідком гріха, а й від самого гріха. Порочна і спотворена гріхом душа має бути очищена і змінена, щоб одягнутися в “красу Господа, Бога нашого” і “стати подібною до образу Сина Його”. “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував тим, хто любить Його” (Псал.89:17; Римл.8:29; 1Кор.2:9). Лише у вічності відкриється, якого високого, чудового призначення може досягнути людина, у якій відновлений образ Божий.НПЩЖ 49.2

Однак для досягнення цього високого ідеалу необхідно пожертвувати всім, що є перешкодою для душі. Гріх опановує людиною саме через її волю. Підкоряючи свою волю Богові, ми, образно кажучи, немов вириваємо око або відтинаємо руку. Часто нам може здаватися, що підкоритися волі Божій рівнозначне тому, щоб пройти свій життєвий шлях покаліченим або понівеченим. Але Христос говорить, що для нас краще понівечити власне “я”, поранити його, якщо таким шляхом можна увійти в життя вічне. Те, що часто здається людям нещастям, насправді відчиняє двері для найбільшого добра.НПЩЖ 49.3

Бог є Джерелом життя, і ми можемо мати життя лише тоді, коли будемо з'єднані з Ним. Відокремившись від Бога, ми можемо якось існувати, але це вже не є життя. “А котра у розкошах живе, та живою померла” (1Тим.5:6). Бог може дати нам життя лише тоді, коли ми підкоримо Йому свою волю. Лише зрікшись себе і отримавши силу Його життя, можна здолати згадані Христом таємні гріхи. Ми можемо заховати їх у своєму серці від людських очей, але як нам встояти в присутності Божій?НПЩЖ 49.4

Людина, яка міцно тримається за власне “я” та відмовляється підкорити свою волю Богові, обирає собі смерть. Для гріха, де б він не був і в чому б не виявлявся, Бог завжди є “вогонь пожираючий”. Якщо ви обираєте гріх і не бажаєте розлучатися з ним, присутність Божа знищить і вас також.НПЩЖ 49.5

Віддати себе Богові — це жертва, але ми жертвуємо мізерним задля високого, тілесним задля духовного, минущим задля вічного. Бог зовсім не бажає, щоб наша воля була знищена; бо саме через неї ми здатні виконати те, що Він вимагає від нас. Нашу волю потрібно віддати Йому, а Він поверне нам її очищеною, облагородженою і так тісно поєднаною з Його волею, що через нас Він зможе вилити потоки Своєї любові й сили. Як би гірко й болісно це не було для свавільного й запеклого серця, але “так краще тобі”, говорить Господь.НПЩЖ 50.1

Яків зазнав перемоги лише тоді, коли безпорадний і безсилий припав до грудей Ангела Заповіту й отримав почесне ім'я борця Божого. Озброєний натовп Ісава мовчки стояв перед Яковом, котрий кульгав на одне стегно, і гордий фараон, нащадок царського роду, схилившись, просив у нього благословення. Провідник нашого спасіння також через страждання досягнув досконалості (Євр.2:10). Діти віри зміцнювались в слабості й “змушували до втечі війська чужинців” (Євр.11:34). Так і “кульгаві підуть” (Ісая 33:23), і слабкі стануть, “як Давид”, а “дім Давидів — як Ангел Господній перед ними” (Зах.12:8).НПЩЖ 50.2