Ці слова звучать для здивованого натовпу, як щось цілком нове й дивне. Такі повчання протилежні всьому, що вони будь-коли чули від священиків і рабинів. У них вони не знаходять нічого, що могло б утішити їхню пиху або живити честолюбні надії. Але цей новий Учитель має силу, яка зачаровує їх. Пахощі Божої любові поширюються навколо Його Особи, як аромат квітки. Його слова спадають, “як дощ на скошений лук, немов краплі, що зрошують землю” (Псал.72:6). Усі відчувають, що серед них є Той, Кому відкриті таємниці кожної душі, проте Він наближається до них з лагідним співчуттям. їхні серця розкриваються перед Ним, і в той час, коли вони слухають Його, Святий Дух допомагає їм зрозуміти вчення, у якому люди в усі часи мали таку потребу.НПЩЖ 10.1

За днів Христа релігійні проповідники народу вважали себе багатими на духовні дари. Молитва фарисея: “Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди” (Луки 18:11), — є виразом почуттів таких як він й багатьох інших представників ізраїльського народу. Однак у натовпі, що оточував Ісуса, були й такі, які усвідомлювали свою духовну вбогість. Коли під час ловлення риби Христос здійснив чудо, виявивши божественну силу, Петро впав до ніг Спасителя, вигукнувши: “Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!” (Луки 5:8). Так і зараз, серед натовпу на горі знайшлися душі, котрі в Його святій присутності відчували, що вони “нужденні, і мізерні, і вбогі, і сліпі, і голі” (Відкр.3:17) та прагнули “Божої благодаті, що спасає всіх людей” (Тит.2:11).НПЩЖ 10.2

У таких душах слова Христа пробуджували надію; вони бачили, що їхнє життя знаходиться під благословенням Божим.НПЩЖ 10.3

Ісус запропонував чашу благословення і тим, які гадали, нібито вони “багаті, і збагатіли” (Відкр.3:17), не потребують нічого і тому зневажливо відвернулися від дорогоцінного дару. Хто відчуває себе досконалим, вважає себе досить добрим і задоволений власним станом, той не прагне стати співучасником благодаті та праведності Христа. Гордість не має у цьому потреби і тому закриває серця перед Христом і Його безмежними благословеннями. У такому серці вже немає місця для Ісуса. Хто у власних очах багатий і славний, той не просить з вірою і не отримує благословення Боже. Він вважає себе багатим і тому відходить ні з чим. Але ті, хто усвідомлюють, що самі себе врятувати не можуть і самі по собі не здатні на праведні вчинки, оцінять допомогу Христа. Саме вони — убогі духом, яких Ісус називає блаженними.НПЩЖ 10.4

Того, кого Христос прощає, Він приводить спочатку до покаяння, а Дух Святий звинувачує його у гріхові. Якщо Дух Божий торкається сердець людей, вони починають усвідомлювати, що в них немає нічого доброго, і все, що вони досі робили, заплямоване гріхом і власним “я”. Подібно до бідного митника, вони стоять збоку, не наважуючись навіть підвести очі до небес, і говорять: “Боже! Будь милостивий до мене грішного” (Луки 18:13). І вони отримують благословення. Завжди є прощення для грішника, що кається, бо Христос — це “Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере” (Йоан.1:29). Обітниця Божа незмінна: “Коли ваші гріхи будуть як кармазин, — стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, — то стануть мов вовна вони!” “І дам вам нове серце …І Духа Свого дам Я до вашого нутра” (Ісая 1:18; Єзек.36:26-27).НПЩЖ 11.1

Про убогих духом Христос сказав: “їхнє Царство Небесне”. Це не тимчасове земне царство, якого сподівалися слухачі Ісуса. Христос розкрив перед ними духовне царство Своєї любові, благодаті й праведності. Ознакою того, що Христос панує в нас, є подібність нашого характеру до характеру Сина Людського. Його підданими є убогі духом, тихі й покірні, переслідувані за правду; їхнім є Царство Небесне. І якщо справа відновлення в них цього Царства ще не завершилась, то вона, однак, вже розпочалась і готує їх до участі “в спадщині святих у світлі” (Колос.1:12).НПЩЖ 11.2

Кожен, хто визнає себе убогими духом, хто відчуває, що в нього немає нічого доброго, може досягти праведності й сили, дивлячись на Христа. Господь закликає: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені…” (Матв.11:28). Він просить нас замінити свою убогість на багатство Його благодаті. Ми не гідні любові Божої, але Христос — гідний, Він поручився за нас і може спасти всіх, хто приходить до Нього. Що б не довелося нам пережити в минулому, якими б скрутними не були теперішні обставини, — якщо ми прийдемо до Ісуса такими, якими є, — слабкими, безпорадними і жалюгідними, — милосердний Спаситель зустріне нас вже на початку шляху, прийме у Свої люблячі обійми і зодягне у Свій одяг праведності. Він приведе нас до Отця одягнутими в білосніжні шати Свого характеру. Він просить Бога за нас, кажучи: “Я зайняв місце грішника; не дивись на це заблудне дитя, але дивись на Мене”. Як би наполегливо не боровся сатана проти нашої душі, як би сильно він не звинувачував нас у гріхах, і яким би великим не було його зазіхання на нас, як на свою здобич, — але кров Христа має більшу силу.НПЩЖ 11.3

Воістину, “тільки в Господі правда та сила!.. Через Господа усправедливляться, і буде прославлене всяке насіння Ізраїлю!” (Ісая 45:24-25)НПЩЖ 12.1

Розділ 1. На схилі гори

“Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться” (Матв.5:4)