“Коли молитеся, говоріть: ‘Отче наш’” (Луки 11:2)

Ісус учить нас називати Його Отця і нашим Отцем. Він не соромиться називати людей братами. Він готовий прийняти нас як членів Божої сім'ї, і дозволяючи звертатися до Бога зі словами “Отче наш”, запевняє у родинних стосунках із Ним.НПЩЖ 79.1

У цих словах міститься чудова істина, сповнена підбадьорення й втіхи: Бог любить нас так, як Свого Сина. Про це сказав Ісус в останній молитві за учнів: “І полюбив їх, як полюбив Мене” (Йоан.17:23).НПЩЖ 79.2

Світ, на котрий зазіхає сатана, поневолений його жорстокою владою, Син Божий прийняв в обійми Своєї любові та знову з'єднав з престолом Єгови. Херувими, серафими і сонми мешканців безгрішних світів складали Богові й Агнцеві свої славослов'я, коли була здобута ця перемога. Вони раділи, що відкрився шлях для спасіння роду людського і земля буде звільнена від прокляття гріха. Наскільки ж більше повинні радіти ті, до кого виявлена ця дивна любов!НПЩЖ 79.3

То чи ж можемо ми ще сумніватися почувати себе сиротами? Ісус прийняв людську природу задля порушників закону; Він став подібний до нас, щоб ми мали вічний спокій і впевненість. Ми маємо Заступника на небесах, і кожний, хто приймає Його як особистого Спасителя, не залишиться сиротою і не буде сам нести тягар своїх гріхів.НПЩЖ 79.4

“Улюблені, — ми тепер Божі діти!” “А коли діти, то спадкоємці, спадкоємці Божі, співспадкоємці Христові, якщо тільки страждаємо з Ним, щоб з Ним і прославитись”. “Але ще не відкрилося, що ми будемо; знаємо тільки, що, коли Він з'явиться, то будем подібні до Нього, бо побачимо Його, як Він є” (1Йоан.3:2; Римл.8:17).НПЩЖ 79.5

Зробіть перший крок до Бога — пізнайте і повірте в “любов, що Бог її має до нас” (1Йоан.4:16), бо Його любов притягає людей до Нього. Пізнавши любов Божу, ми зрікаємося самолюбства. Називаючи Бога своїм Отцем, ми визнаємо всіх Його дітей своїми братами. Ми всі — члени однієї великої людської сім'ї. Ми повинні молитися за ближніх так, як за себе. Той, хто просить благословення тільки для себе, молиться неправильно.НПЩЖ 79.6

Ісус говорить, що безмежний Бог дає нам перевагу наблизитися до Нього, називаючи Його нашим Отцем. Замислимося над тим, що це значить! Ще ніколи земні батьки не опікувалися так ревно своєю заблудлою дитиною, як наш Творець піклується за грішників. Жодна людина не закликала грішника до покаяння з такою любов'ю і ніжністю. Бог живе у кожній оселі, чує кожне слово, вислуховує кожну молитву, знає розчарування та сум кожної душі, спостерігає за тим, як ми ставимося до батька, матері, сестри, брата і сусіда. Він піклується про нас, Його благодать, любов і милість постійно задовольняють наші потреби.НПЩЖ 80.1

Але називаючи Бога своїм Отцем і визнаючи себе Його дітьми, ми повинні підкорятися Його мудрості та бути слухняними у всьому, знаючи, що Божа любов незмінна. Ми приймемо Його план щодо нашого життя. Як діти Божі будемо шанувати Бога, Його сім'ю, Його справу; вони стануть для нас головними. Ми будемо радіти і пишатися тим, що маємо зв'язок з Отцем і всіма Його дітьми. Ми з радістю зробимо все, що служить на славу Йому і для добра ближнього, яким би незначним воно не здавалося в наших очах.НПЩЖ 80.2

“Що єси на небесах”. Той, на Кого Христос спрямовує наші погляди як на нашого Отця, перебуває на небесах і усе, що хотів, учинив. Під Його охороною ми можемо бути спокійні, кажучи: “Того дня, коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу, на Тебе уповаю” (Псал.115:3; Псал.56:4).НПЩЖ 80.3