Розділ 36. Смерть Степана

За основу розділу взято Дії 6:8—760.

Степан був дуже активним у Божій справі, відважно свідкуючи про свою віру. “Та піднялися деякі із синагоги, що називалася лібертинською, і з киринейської, і олександрійської, а також і ті, що з Килікії й Азії, — і сперечалися зі Степаном; але не могли протистояти мудрості й Духові, Яким він говорив”. Ці учні великих рабинів були впевнені, що в публічних диспутах одержать повну перемогу над Степаном унаслідок його, як вони гадали, неосвіченості. Проте він не тільки промовляв із силою Святого Духа, але й, як стало ясно усьому великому зібранню, був дослідником пророцтв, людиною, освіченою в усьому, що стосувалося закону. Він уміло захищав істину, котру проповідував, і завдав повної поразки своїм супротивникам.ІВ 226.1

Священики й начальники, що стали свідками дивовижного прояву сили, котрою супроводжувалося служіння Степана, сповнилися лютої ненависті. Вони не прийняли його вагомих доказів, натомість вирішили примусити його замовкнути, віддавши на смерть.ІВ 226.2

Тому, схопивши Степана, вони привели його в синедріон для суду.ІВ 226.3

Для спростування аргументів звинувачуваного з навколишніх країн були запрошені вчені євреї. Савло, котрий зарекомендував себе запеклим противником учення Христа й гонителем усіх віруючих у Нього, також був присутній. Цей учений муж узяв на себе провідну роль у справі проти Степана. Удавшись до сили красномовства й логіки рабинів, він намагався переконати народ у тому, що Степан проповідує фальшиве небезпечне вчення.ІВ 226.4

Однак Савло в особі Степана зустрів таку ж високоосвічену людину, як і сам, котра повністю розуміла намір Божий поширювати Євангеліє серед інших народів. Він вірив у Бога Авраама, Ісака та Якова, цілком поділяв погляди щодо привілеїв юдейського народу, однак його віра відзначалася широтою; він розумів, що прийшов час, коли правдиві віруючі будуть поклонятися не тільки в рукотворних храмах, але в усьому світі люди поклонятимуться Богові в Дусі й істині. Покривало впало з очей Степана, і він побачив кінець того, що було скасоване смертю Христа.ІВ 227.1

Незважаючи на свою шалену опозицію, священики й правителі не могли протистояти ясній спокійній мудрості Степана. Вони вирішили покарати його задля уроку для інших, задовольнити свою помсту й ненависть і водночас залякати людей, перешкодивши їм прийняти його переконання. Проти нього висувалися такі звинувачення, які могли б справити якомога сильніше враження на присутніх. Були підкуплені фальшиві свідки, котрі стверджували, що чули, ніби він говорив богохульні слова на храм і закон. Вони говорили: “Ми чули, як він казав, що Ісус Назарянин зруйнує це місце та змінить звичаї, які нам передав Мойсей!”ІВ 227.2

Коли Степан стояв лицем до лиця перед своїми суддями, аби відповісти на звинувачення в злочині богохульства, його обличчя сяяло святим сяйвом. “Поглянувши на нього, всі, що сиділи в синедріоні, побачили, що його обличчя було подібне до обличчя ангела”. Багато з тих, хто бачив сяюче лице Степана, тремтіли, затуляючи власні обличчя, однак уперте невір'я й упередженість так і не залишили їх.ІВ 227.3