Зустріч з Петром та Яковом

Варнава, який щедро жертвував свої гроші на підтримку Христової справи та потреби бідних, був знайомий з Павлом, коли той переслідував віруючих. Тепер він пішов йому назустріч і поновив їхнє знайомство, вислухавши свідчення Павла про його чудесне навернення та все, що з ним відтоді відбулося. Він повністю повірив Павлові та прийняв його; узявши його за руку, привів до апостолів. Варнава переказав їм щойно почутий ним досвід — як Ісус особисто з'явився Павлові дорогою до Дамаска, як розмовляв з ним, як Павло прозрів у відповідь на молитви Ананії і почав проповідувати в синагогах міста про те, що Ісус — Син Божий.ІВ 239.3

Апостоли більше не вагалися; вони не могли противитися Богові. Петро та Яків, єдині з апостолів, котрі на гой час були в Єрусалимі, подали свої правиці братерства цьому колись лютому гонителеві їхньої віри. Тепер його настільки любили й поважали, наскільки колись боялися й уникали. Тут зустрілися дві великі особистості нової віри — Петро, один з вибраних супутників Христа під час Його перебування на Землі, та Павло — фарисей, який після вознесіння Ісуса зустрівся і розмовляв з Ним лицем до лиця, а також бачив у видінні Спасителя і Його служіння на Небі.ІВ 240.1

Ця перша зустріч мала великі наслідки для обох апостолів, однак вона тривала недовго, тому що Павло палко прагнув узятися за справу свого Господа. Незабаром голос, який так рішуче сперечався зі Степаном, пролунав у тій самій синагозі, безстрашно проголошуючи, що Ісус — Син Божий, та захищаючи справу, за котру помер Степан. Він розповів про свій чудовий досвід і з серцем, сповненим туги за своїми братами й колишніми однодумцями, наводив, як колись це робив Степан, докази з пророцтва, що розп'ятий Ісус — Син Божий.ІВ 240.2

Але Павло помилився в оцінці духу своїх братів-юдеїв. З тією ж люттю, з якою вони колись накинулися на Степана, тепер повстали проти нього. Він зрозумів, що йому доведеться відділитися від своїх братів, і серце його сповнилося сумом. Він охоче віддав би своє життя, якби це допомогло їм пізнати істину. Юдеї почали складати плани, як відібрати життя в Павла, тому учні наполягали, щоб він залишив Єрусалим. Однак Павло зволікав; йому так хотілося залишитися там і попрацювати трохи більше для своїх братів-юдеїв. Він брав таку активну участь у мученицькій смерті Степана, що палко бажав стерти цю пляму, сміливо відстоюючи істину, котра коштувала Степанові життя. Втеча з Єрусалима здавалася йому виявом боягузтва.ІВ 240.3