Останнє свідчення Павла

Павла таємно повели на місце страти. Його гонителі, занепокоєні великим впливом апостола, побоювалися, що навіть сцена його смерті може спричинити навернення багатьох людей у християнство. Тому лише небагатьом дозволили бути присутніми там. Однак навіть бездушні воїни, що супроводжували Павла, слухали його, з подивом зауважуючи, що він був бадьорим і навіть радісним перед лицем такої смерті. Його дух прощення щодо своїх убивць та до кінця непохитне довір'я Христові виявилися запахом життя на життя для тих, хто став свідком його мученицької смерті. Незабаром чимало душ прийняли Спасителя, Якого проповідував Павло, і безстрашно запечатали свою віру власною кров'ю.ІВ 272.2

До останньої години життя Павла свідчило про правдивість його слів, записаних у Другому Посланні до коринтян: “Бог, Який сказав: Нехай із темряви засяє світло! — освітив наші серця, щоб просвітити пізнанням Божої слави в особі Ісуса Христа. Цей скарб ми носимо в глиняних посудинах, щоб велич сили була Божа, а не наша. В усьому нас тіснять, але ми не пригноблені; ми в скрутних обставинах, але не впадаємо в розпач; нас переслідують, але ми не залишені; нас принижують, але ми не вигублені; ми завжди носимо в тілі мертвість Ісуса, щоб і життя Ісуса проявилося в нашому тілі” (2 Кор. 4:6-10). Його сила таїлася не в ньому, а в присутності й дії Божественного Духа, Який наповнив його душу, підкоривши всі думки волі Христа. Той факт, що його власне життя підтверджувало проголошувану ним істину, надавало сили переконання його проповіді й поведінці. Пророк говорить: “Думку, оперту на Тебе, зберігаєш Ти у повнім спокої, бо на Тебе надію вона покладає” (Ісаї 26:3). Саме цей небесний мир, що спочивав на обличчі Павла, придбав для Євангелія не одну душу.ІВ 273.1

Апостол дивився у славне майбутнє не зі страхом чи невпевненістю, а з радісною надією і палким очікуванням. Стоячи на місці мученицької смерті, він бачив не виблискуючий меч ката і не зелену землю, що скоро мала прийняти його кров; він дивився вгору і крізь спокійну блакить неба того літнього дня бачив престол Вічного. О, Господи! Ти — моя втіха і моя доля. Коли я обійму Тебе? Коли побачу Тебе сам, без розділяючої тьмяної завіси? — такою була його мова.ІВ 273.2

Через усе земне життя Павло проніс із собою атмосферу Неба. Усі, хто спілкувався з ним, відчували вплив його зв'язку з Христом та спільності з ангелами. У цьому криється сила істини. Незбагнений, неусвідомлений вплив святого життя — найпереконливіша проповідь, яка тільки може бути виголошена на користь християнства. Аргументи, навіть найбільш незаперечні, можуть викликати опір, але приклад побожності володіє силою, котрій неможливо протистояти.ІВ 273.3

Забувши про власні страждання, яких невдовзі він мав зазнати, апостол відчував глибоку тривогу за учнів, котрих незабаром залишить і котрим доведеться зустрітися з упередженістю, ненавистю і переслідуваннями. Він намагався зміцнити й підбадьорити тих небагатьох християн, які супроводжували його на місце страти, повторюючи надзвичайно цінні обітниці, дані для переслідуваних за праведність. Він запевнив їх, що в Господа не залишиться марним жодне слово, сказане Ним стосовно Його випробовуваних вірних дітей. Вони встануть і світитимуться, бо світло Господнє засяє над ними. Вони зодягнуться у свої прекрасні шати, коли з'явиться слава Господня. Недовгий час вони будуть засмучені всілякими випробуваннями та позбавлені земних вигод, однак повинні підбадьорювати свої серця словами: Я знаю, Кому я повірив. Він може зберегти те, що я довірив Йому. Його гнів скінчиться, надійде радісний ранок миру і чудовий день.ІВ 274.1

Вождь нашого спасіння приготував Свого слугу до останнього великого бою. Викуплений жертвою Христа, омитий від гріха Його кров'ю і зодягнений у Його праведність, Павло має в самому собі свідчення того, що його душа дорогоцінна в очах його Викупителя. Його життя заховане з Христом у Богові, і він переконаний: Той, Хто переміг смерть, здатний зберегти довірене Йому. В його пам'яті постає обітниця Спасителя: “Я воскрешу його останнього дня” (Івана 6:40). Думки й надії апостола зосереджені на Другому приході його Господа. І коли кат опустив свого меча і мученика оповила смертна тінь, його остання думка лине, як линутиме й перша під час великого пробудження, до Життєдавця, Котрий запросить його увійти в радість спасенних.ІВ 274.2

Минуло майже двадцять віків з того часу, як Павло, старець, пролив свою кров за Слово Боже і свідчення Христа. Жодна рука не описала для прийдешніх поколінь останніх сцен життя цього святого мужа, однак Богонатхненне Слово зберегло для нас його передсмертне свідчення. Подібно до звуку сурми його голос лунає впродовж усіх віків; його мужність надихала тисячі свідків Христа і пробуджувала в тисячах засмучених сердець відлуння його тріумфальної радості: “Бо я вже стаю жертвою, і настає час мого відходу. Я звершив добрий подвиг, закінчив свій біг, зберіг віру. А тепер приготовлено мені вінець праведності, який того дня дасть мені Господь, справедливий Суддя; і не тільки мені, а й усім, що полюбили Його прихід” (2 Тим. 4:6-8)ІВ 274.3