26 квітня. Старший брат

“Тож він розгнівався і не хотів увійти. Його батько вийшов і вмовляв його” (Луки 15:28).ВУС 129.1

Зверніть увагу на такі моменти в цій притчі. Старший брат, повертаючись із поля та чуючи звуки веселощів, запитує, що все це означає, й у відповідь йому розповідають про повернення його брата та про те, що з нагоди свята закололи відгодоване теля. Тоді в старшого брата прокидається себелюбство, гордість, заздрість і злість. Прихильність до блудного сина з боку батька він сприймає як особисту образу, батько переконує його в протилежному, але він не дивиться на ситуацію в правильному світлі й тим більше не об'єднується з батьком у радості про здобуття втраченого. Старший син дає батькові зрозуміти: якби він був на його місці, він не прийняв би сина назад, забуваючи, що бідолаха — його рідний брат. Він говорить з батьком без належної поваги, звинувачуючи його в несправедливості щодо нього й у прихильності до того, хто промарнував свою спадщину. У розмові з батьком він називає свого брата “цей син твій”. Однак, незважаючи на його нешанобливу поведінку, зневажливі та зарозумілі слова, батько виявляє до нього терпіння й ніжність...ВУС 129.2

Чи прийшов старший син врешті до усвідомлення своєї недостойної поведінки перед обличчям доброго турботливого батька? Чи усвідомив він, що, хоч брат його й повівся нечестиво, він ще досі залишається його братом і їхня спорідненість не змінилася? Чи розкаявся він у своїх ревнощах і чи попросив у батька пробачення за гіркі слова, кинуті йому в обличчя?ВУС 129.3

У вчинку старшого сина відобразилася поведінка нерозкаяного невіруючого Ізраїлю, який відмовився визнати, що митники та грішники були його братами, яких необхідно пробачити, знайти та заради яких треба працювати, не залишати їх гинути, а вести до вічного життя! Як чудово ця притча показує, з якою радістю Небесний Отець зустрічає кожну розкаяну душу! Яка радість охопить небожителів, коли вони побачать душі, котрі повертаються в дім свого Отця! Грішники не почують ні закидів, ні насмішок, ні нагадувань про своє недостойне минуле. Усе, що від них вимагається, — це розкаяння. Псалмист говорить: “Бо Ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення, — то не любе воно Тобі буде. Жертва Богові — зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!” (Ознаки часу, 29 січня 1894 р.).ВУС 129.4