“Він збере ягнят рукою Своєю”
Коли Ісус здійснював служіння на вулицях міст, матері зі своїми хворими й помираючими малятами на руках намагалися протиснутися крізь натовп та підійти ближче, щоб Він їх помітив.СЗ 19.4
Подивіться на цих матерів, блідих, знеможених, майже доведених до відчаю, однак сповнених рішучості й наполегливості. Несучи свій тягар страждання, вони шукають Спасителя. У той час як жвавий натовп відтісняє їх назад, Христос крок за кроком наближається до матерів, аж поки не стає поруч з ними. Надія оживає в їхній серцях. Сльози радості течуть по шоках, коли вони відчувають Його увагу, дивляться в очі, сповнені співчуття і любові.СЗ 19.5
Виділяючи з групи жінок одну, Спаситель заохочує її довір'я, запитуючи: “Що зробити для тебе?” Ридаючи, вона висловлює своє велике бажання: “Учителю, щоб Ти зцілив мою дитину!” Христос бере малюка з її рук, і від Його дотику хвороба зникає. Смертельна блідість щезає, життєдайний потік тече по судинах, м'язи укріпляються. Мати чує слова втіхи й миру. Наступний випадок такий же невідкладний, як і попередній. Знову Христос являє Свою життєдайну силу, і всі віддають хвалу та честь Тому, Хто звершує чудесні діла.СЗ 19.6
Ми багато роздумуємо про велич життя Христа. Ми говоримо про дивовижні діла, які Він здійснював, про чудеса, які творив. Проте Його увага до справ, які вважаються незначними, — ще більший доказ Його величі.СЗ 20.1
Юдеї мали звичай приводити дітей до рабина, щоб він поклав на них руки і благословив; однак учні вважали роботу Спасителя надто важливою, аби переривати її таким чином. Коли прийшли матері, бажаючи, щоб Він благословив їхніх малят, учні з незадоволенням дивилися на них. Вони вважали: ці діти надто маленькі, щоб їхній візит до Ісуса міг принести їм користь, та дійшли висновку, що Він буде незадоволений їхньою присутністю. Але Спаситель розумів турботу й тягар матерів, котрі прагнули виховати своїх дітей згідно зі Словом Божим. Він чув їхні молитви. Він Сам привернув їх до Себе.СЗ 20.2
Одна мати зі своєю дитиною вийшла з дому, щоб знайти Ісуса. Дорогою вона розповіла сусідці про свій намір, і та захотіла, щоб Ісус благословив також її дітей. Таким чином кілька матерів прийшли сюди разом зі своїми малятами. Окрім немовлят там були і старші діти, і молодь. Коли матері відкрили Ісусові своє бажання. Він зі співчуттям вислухав їхнє несміливе слізне прохання. Та Він зволікав, щоб дізнатися, як поведуться з ними учні. Коли Спаситель побачив, що учні докоряють матерям і відсилають їх назад, думаючи, що цим роблять Йому послугу, Він указав їм на їхню помилку, кажучи: “Пропустіть дітей, хай приходять до Мене, і не забороняйте їм, бо таким належить Царство Боже” (Марка 10:14). Господь брав дітей у Свої обійми, покладав на них руки, даруючи їм благословення, за котрими вони прийшли. Матері були втішені, вони повернулися додому підбадьорені словами Христа та Його благо словенням. Вони були заохочені з радістю нести свій тягар, з надією виховувати дітей.СЗ 20.3
Якби нам було відкрите подальше життя цієї невеликої групи, ми побачили б. як матері пригадують своїм дітям події того дня і повторюють їм сповнені любові слова Спасителя. Ми побачили б також, як часто в наступні роки пам'ять про ці слова оберігала дітей від збочення з дороги, прокладеної для викуплених Господом.СЗ 21.1
І сьогодні Христос — той самий співчутливий Спаситель. як і тоді, коли жив серед людей. Він справжній помічник матерів і нині, як і тоді, коли брав малят на руки в Юдеї. Діти нашого сімейного вогнища так само викуплені Його кров'ю, як і діти тих далеких часів.СЗ 21.2
Ісус знає тягар кожного материнського серця. Той, Чия мати боролася з бідністю і нестатками, співчуває кожній матері в її праці. Той, Хто пройшов довгу дорогу, аби заспокоїти стривожене серце жінки-ханаанки, зробить не менше і для сучасних матерів. Той. Хто повернув удові з Наїна її єдиного сина. Хто у Своїй агонії на хресті пам'ятав про власну матір, зворушений і сьогодні материнським смутком. Він заспокоїть і допоможе в усякому горі, у всякій потребі.СЗ 21.3
Нехай матері приходять зі своїми труднощами до Ісуса. Вони знайдуть благодать, котрої буде достатньо, аби допомогти їм у турботі про дітей. Ворота відчинені для кожної матері, яка бажає покласти Свої тягарі до ніг Спасителя. Той, Хто сказав: “Пропустіть дітей, хай приходять до Мене, і не забороняйте їм” (Марка 10:14), продовжує запрошувати матерів приносити своїх малят, щоб Він благословив їх.СЗ 21.4
У приведених до Нього дітях Ісус бачив людей — спадкоємців Його благодаті, громадян Його Царства, з яких дехто стане мучеником за Його ім'я. Він знав, що ці діти будуть слухати Його та приймуть Його як свого Викупителя з більшою готовністю, ніж дорослі, багато з котрих мали світську мудрість і закам'яніле серце. Навчаючи. Він спускався до їхнього рівня. Він. Велич Неба. відповідав на їхні запитання, спрощуючи Свої важливі повчання, аби зробити їх доступними для дитячого розуміння. Він сіяв у їхніх розумах насіння Істини, котре проросте в прийдешніх роках і принесе плід для вічного життя.СЗ 21.5
Коли Ісус звелів учням не забороняти дітям приходити до Нього, Він звертався до Своїх послідовників усіх віків — до керівників церкви, священнослужителів та їхніх помічників, до всіх християн. Ісус привертає до Себе дітей і велить нам: “Пропустіть дітей, хай приходять до Мене”, неначе хоче сказати: “Вони прийдуть, якщо ви не перешкоджатимете їм”.СЗ 22.1
Не дозволяйте, щоб ваш нехристоподібний характер створював невірне уявлення про Ісуса. Не відштовхуйте малят від Нього вашою холодністю та різкістю. Ніколи не давайте їм приводу думати, що Небеса не будуть для них приємним місцем, якщо туди потрапите й ви. Не говоріть про релігію як про щось таке, чого діти не можуть зрозуміти; не поводьтеся так, ніби від них і не очікується, що вони в дитинстві приймуть Христа. Не створюйте в них хибного враження, ніби релігія Христа похмура й сумна і, прилучаючись до Спасителя, вони повинні відмовитися від усього, що робить життя радісним.СЗ 22.2
Коли Святий Дух зворушує серця дітей, співпрацюйте з Ним. Навчайте їх, що Спаситель кличе їх і ніщо не може принести Йому більшої радості, ніж бачити, що вони віддають Йому себе у квітучу ранню пору свого життя.СЗ 22.3