Ісус був серйозним невтомним працівником. Серед людей ніхто й ніколи не був настільки обтяжений відповідальністю, як Він. Ніхто й ніколи не ніс такого важкого тягаря смутку і гріха цього світу. Ніхто й ніколи не трудився з такою наполегливістю і самовідданою горливістю для добра людей. Однак Він володів здоров'ям. Як фізично, так і духовно Він уособлював Собою жертовного агнця — “непорочного й чистого” (1 Петра 1:19). Тілом і душею Він був зразком того, чим, згідно з Божими намірами, могло б стати все людство через послух Його законам.СЗ 27.2

Дивлячись на Ісуса, люди бачили обличчя, на котрому Божественне співчуття поєднувалося з усвідомленням власної сили. Він, здавалося, був оточений атмосферою духовного життя. Хоч Його манери були лагідні та скромні. Він справляв враження людини, що володіє прихованою внутрішньою силою, котру, однак, неможливо повністю утаїти.СЗ 27.3

Під час служіння Ісуса за Ним завжди й невідступно прямували лукаві, лицемірні люди, посягаючи на Його життя. Спасителя переслідували шпигуни, прислуховуючись до Його слів, аби знайти привід для звинувачення. Найбільш проникливі й освічені уми нації прагнули завдати Йому поразки в суперечці. Проте жодного разу вони не змогли взяти над Ним гору. Вони були змушені залишати поле бою переможеними та засоромленими скромним Учителем із Галилеї. Учення Христа вирізнялося такими свіжістю і силою, котрих люди ніколи раніше не знали. Навіть Його вороги змушені були визнати: “Ніколи ще жодна людина не говорила так, як Цей Чоловік” (Івана 7:46).СЗ 27.4

Дитинство Ісуса, проведене в бідності, залишилось не займаним неприродними звичками зіпсованого віку. Працюючи за теслярським верстатом, несучи тягар домашніх турбот, навчаючись уроків послуху та важкої праці, Він знаходив відпочинок на лоні природи, черпав з неї знання, намагаючись зрозуміти її таємниці. Він вивчав Слово Боже, і найбільш щасливими для Нього були ті години, коли, відклавши Свою працю, міг піти в поля, щоб віддатися духовним роздумам в тиші долин та спілкуватися з Богом на схилах гір серед лісових дерев. Ранкова пора часто заставала Його в якомусь відлюдному місці, заглибленого в роздуми, дослідження Писання або молитву. Співом Він вітав світанок дня. Піснями подяки звеселяв години праці і приносив небесну радість утомленим тяжкою працею та журбою.СЗ 28.1

Під час Свого служіння Ісус жив переважно на відкритому повітрі. Свої подорожі з місця на місце Він здійснював пішки, і більшість з Його повчань були дані під відкритим небом. Навчаючи Своїх учнів. Він часто покидав міську метушню задля тиші полів, яка більше гармоніювала з уроками простоти, віри і самозречення, котрі Він бажав їм викласти. Саме тут, під покровом дерев на схилі гори, неподалік від Галилейського моря Він покликав дванадцятьох на апостольське служіння та проголосив Нагірну Проповідь.СЗ 28.2

Христос любив збирати людей навколо Себе під блакитним небом на трав'янистих схилах пагорбів або на березі озера. Тут, оточений Своїм творінням, Він міг спрямувати їхні думки від штучного до природного. У картинах життя і розвитку природи відкривалися принципи Його Царства. Коли люди підводили свої очі до Божих гір, споглядаючи чудове творіння Його рук, вони могли навчитися дорогоцінних уроків Божественної Істини. У майбутні дні картини природи пригадають їм ці уроки Божественного Учителя. Розум наповниться піднесеними думками, а серце знайде спокій.СЗ 28.3

Учнів, котрі співпрацювали з Ісусом у Його справі, Він часто відпускав на деякий час, аби вони могли побути вдома й відпочити; проте марними були їхні зусилля відволікти від праці Його Самого. Увесь день Він служив масам людей, що приходили до Нього, а вечірньої пори чи рано-вранці ішов у гори, як до святилища, щоб спілкуватися зі Своїм Отцем.СЗ 29.1

Часто Його безперервна праця, зіткнення з ворожим ставленням і хибним ученням рабинів украй виснажували Його, так що Його мати, брати і навіть учні побоювалися, що це може коштувати Йому життя. Але коли Він повертався після годин молитви, що завершували важкий день, вони помічали на Його обличчі вираз умиротворення, а свіжість, бадьорість і сила, здавалося, переповнювали все Його єство. Після годин, проведених наодинці з Богом, Він щоранку виходив, аби нести небесне світло людям.СЗ 29.2

Одразу після повернення Його учнів з першої місіонерської подорожі Ісус звелів їм: “Ви підіть самі та відпочиньте трохи”. Коли учні повернулися, сповнені радості від свого успіху як вісників Євангелія, вони почули вістку про смерть Івана Хрестителя від руки Ірода. Вони переживали гіркий смуток та розчарування. Ісус знав: залишаючи Хрестителя помирати у в'язниці. Він суворо випробовував віру учнів. Із ніжністю і співчуттям Він дивився на їхні сумні заплакані обличчя. Сльози були іі у Його очах та голосі, коли Він сказав: “Ви підіть самі подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи!” (Марка 6:31).СЗ 29.3

Неподалік від Витсаїди на північному березі Галилейького моря знаходився усамітнений куточок, прикрашений свіжою весняною зеленню, що служив гостинним притулком для Ісуса та Його учнів. Перепливши озеро на човні, вони вирушили до цього місця. Тут вони могли відпочити подалі від сум'яття людського натовпу. Тут учні могли слухати слова Христа, що не переривалися репліками та звинуваченнями фарисеїв. Тут вони сподівалися провести деякий час у спілкуванні зі Своїм Господом.СЗ 29.4

Недовго залишався Ісус наодинці зі Своїми улюбленими, але якими дорогими були для них ці нечисленні хвилини! Вони разом обговорювали свою роботу проповіді Євангелія та можливості для більш ефективного поширення вістки спасіння серед людей. Коли Ісус відкривав їм скарби Істини, вони відчули животворний вплив Божественної сили, яка надихала надією і мужністю.СЗ 30.1

Однак незабаром люди знову почали шукати Ісуса. Здогадуючись, що Він пішов до Свого звичного місця усамітнення, вони попрямували туди за Ним. Його надія мати хоча б одну годину відпочинку виявилася даремною. Проте в глибині Свого чистого співчутливого серця Добрий Пастир овець відчував лише любов і жаль до цих занепокоєних спраглих душ. Увесь день Він служив їхнім потребам, а ввечері відпустив до їхніх домівок.СЗ 30.2

Цілковито присвятивши Своє життя іншим, Спаситель вважав за необхідне залишати безперервну діяльність, де мав справу з людськими потребами, аби шукати усамітнення і непорушного спілкування зі Своїм Отцем. Коли натовп, що супроводжував Його, розходився. Він ішов у гори і там, на самоті з Богом виливав Свою душу в молитві за цих страдників, грішних, нужденних.СЗ 30.3

Коли Ісус сказав Своїм учням, що жнива великі, а женців мало. Він не переконував їх у необхідності безперервної праці, натомість звелів: “Тож благайте Господаря жнив, щоб послав робітників на Свої жнива” (Матв.9:38). І сьогодні до втомлених важкою роботою працівників, як і до Своїх перших учнів, Ісус промовляє сповнені співчуттям слова: “Ви підіть самі... та відпочиньте трохи”.СЗ 30.4

Усі, кого навчає Бог, мають потребу в часі молитовного усамітнення, аби спілкуватися з власним серцем, природою і Богом. Вони повинні засвідчити власним життям, що не мають нічого спільного зі світом, його звичаями і вчинками. Їм необхідний особистий досвід у пізнанні Божої волі. Ми маємо кожний особисто чути, як Господь промовляє до нашого серця. Коли змовкають усі інші голоси, коли в тиші й очікуванні ми стоїмо перед Ним, мовчання душі робить Божий голос більш виразним. Він велить нам: “Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я” (Псал.45:11). Це — найуспішніше приготування до будь-якої праці для Бога. Серед метушливого натовпу та напруженого ритму життя відновлена таким чином душа буде оточена атмосферою світла й миру. Вона одержуватиме новий приплив фізичних і розумових сил. Її життя поширюватиме пахощі, являючи Божественну силу, що досягає людських сердець.СЗ 30.5

П'ять маленьких ячмінних хлібів насичують велику кількість людей

Розділ 4. Дотик віри