“Він нас спас зі Своєї милості”

Слуга сотника лежав розбитий паралічем. У римлян слуги були рабами, котрих купували й продавали на ринках; часто до них застосовували насильство і жорстокість, але сотник з ніжною прихильністю ставився до свого слуги, дуже бажаючи його одужання. Він вірив, що Ісус міг зцілити слугу. Він не бачив Спасителя, але почуте про Нього надихнуло його вірою. Незважаючи на формалізм юдеїв, цей римлянин був переконаний, що їхня релігія стоїть вище від його власної. Він уже подолав бар'єри національних упереджень та ненависті, що розділяли переможців і переможених. Він виявляв повагу до служіння Богові, доброзичливо ставився до юдеїв-богопоклонників. У вченні Христа, як воно було представлене йому, сотник знайшов те, що задовольняло потреби душі. Уся його духовна сутність відгукнулася на слова Спасителя. Проте він вважав себе не гідним постати перед Ісусом, тому звернувся до юдейських старійшин, щоб вони висловили прохання про зцілення його слуги.СЗ 35.3

Старійшини передали прохання сотника Ісусові, запевняючи, що “він гідний того, щоб Ти йому це зробив, бо любить наш народ і синагогу нам збудував” (Луки 7:4, 5).СЗ 35.4

Однак дорогою до дому сотника Ісус одержує повідомлення від самого офіцера: “Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти зайшов під мій дах” (вірш 6).СЗ 35.5

Проте Спаситель прямував далі, і сотник приходить особисто, додаючи до сказаного раніше: “Я не вважав себе гідним прийти до Тебе. Але скажи слово — і видужає мій слуга”. “Бо і я людина під владою, і в себе маю воїнів; кажу цьому: Іди! — і йде; іншому: Прийди! — і приходить; моєму рабові: Зроби це! — і робить” (Луки 7:7; Матв.8:9).СЗ 36.1

“Я представляю владу Риму, і мої воїни визнають мій авторитет за найвищий. Так і Ти представляєш владу безмежного Бога, і все творіння кориться Твоєму слову. Ти можеш наказати хворобі відійти, і вона послухається Тебе. Скажи лише слово — і мій слуга видужає”.СЗ 36.2

“Хай буде тобі так, — сказав Христос, — як ти повірив. І одужав його слуга тієї ж миті” (вірш 13).СЗ 36.3

Юдейські старійшини похвалили сотника перед Христом за те, що той виявив прихильність до “нашого народу”. Він гідний, сказали вони, бо “синагогу нам збудував”. Але сотник сказав про себе: “Я недостойний”. Однак він не побоявся просити допомоги в Ісуса. Він покладався не на свою доброчесність, а на милість Спасителя. Його єдиним аргументом була його велика потреба.СЗ 36.4

Таким же чином кожна людська істота може прийти до Христа. “Він нас спас не з причини праведних учинків, які ми вчинили, але зі Своєї милості” (Тита 3:5). Можливо, ви вважаєте: я — грішник, тому не можу сподіватися одержати благословення від Бога. Пам'ятайте, що Христос прийшов у світ, аби спасти грішників. Ми не маємо нічого, що говорило б на нашу користь перед Богом; єдине, на що ми завжди можемо посилатися, — наш украй безпомічний стан, котрий потребує Його викупної сили. Переставши покладатися на власні сили, ми можемо звернути свій погляд до Голгофського хреста і сказати:СЗ 36.5

“У руці своїй скарбу не маю —
До хреста лиш Твого припадаю”.СЗ 36.6

“Усе можливо віруючому!” (Марка 9:23). Саме віра єднає нас із Небом, зміцнюючи нас у протиборстві із силами темряви. У Христі Бог передбачив усе необхідне для подолання кожної гріховної риси нашого характеру та для опору будь-якій спокусі, якою б сильною вона не була. Але багато людей вважають, що їм не вистачає віри, тому вони залишаються осторонь від Христа.СЗ 36.7

Нехай душі, котрі відчувають свою безпорадність і негідність, уповають на милість свого співчутливого Спасителя. Дивіться не на себе, а на Христа. Той, Хто ходив серед людей, зціляючи хворих та виганяючи нечистих духів, і сьогодні є тим же могутнім Викупителем. Тоді вхопіться за Його обітниці, як за листя з дерева життя. “Того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть” (Івана 6:37). Коли приходите до Нього, вірте, що Він приймає вас, бо обіцяв це. Чинячи так, ви ніколи не загинете, ніколи!СЗ 37.1

“Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками” (Римл.5:8). І “якщо Бог за нас, то хто проти нас ? Той, Хто Свого Сина не пощадив, а видав Його за нас усіх, то хіба разом з Ним не подарує нам і всього?” (Римл.8:31, 32). “Бо я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (вірші 38, 39).СЗ 37.2