Вістки, що змінили життя

Один євангеліст провів серію євангельських зустрічей у Бушнеллі, штат Мічиган. Однак незабаром після хрещення людей він залишив їх, не заклавши належним чином у віруючих основу для прийняття вістки. Люди потроху почали розхолоджуватися, і дехто знову повернувся до своїх поганих звичок. Урешті-решт церква настільки кількісно зменшилася, що ті 10 чи 12 осіб, які залишилися, вирішили, що немає сенсу продовжувати збиратися. Саме в той час, коли вони розходилися зі свого, як вважали, останнього богослужіння, надійшла поштова кореспонденція і серед листів був номер Review and Herald. У колонці з інформацією про поїздки зазначалося, що Джеймс та Еллен Уайт збиралися відвідати громаду в Бушнеллі для проведення зібрань 20 липня 1867 року. До цієї дати залишався лише тиждень. Дітей послали покликати назад людей, котрі прямували до своїх домівок. Було вирішено підготувати місце в гаю й запросити сусідів, і особливо членів Церкви, які відпали від віри.ПДЦ 25.3

Уранці в суботу, 20 липня, до гаю, де зібралося 60 осіб, прибули Уайти. Пастор Уайт говорив ранкову проповідь. Після обіду місіс Уайт підвелася, щоб говорити, але після прочитання біблійного вірша мала збентежений вигляд. Без жодних коментарів вона згорнула Біблію і звернулася до людей особисто.ПДЦ 26.1

“Стоячи перед вами в цей післяобідній час, я бачу обличчя тих, хто був показаний мені у видінні два роки тому. Коли розглядаю ваші обличчя, у моїй пам'яті відновлюється те, що пов'язане з вами, і я маю що сказати вам від Господа.ПДЦ 26.2

Ось цей брат, який сидить біля сосни. Я не можу назвати вашого імені, бо мене не представили вам, але ваше обличчя знайоме мені й ваш випадок чітко постає переді мною”. Потім вісниця Господня говорила із цим братом про його відступлення. Вона заохочувала його повернутися й ходити з Божим народом.ПДЦ 26.3

Після цього, обернувшись до жінки в іншій частині аудиторії, Еллен Уайт сказала: “Ця сестра, що сидить поряд із сестрою Мейнард із церкви Грінвіль, я не можу назвати вашого імені, бо мені не сказали його, проте два роки тому ваш випадок був показаний мені й ваш досвід відомий мені”. Далі місіс Уайт підбадьорила цю сестру.ПДЦ 26.4

“Тут ще є брат, там ззаду, біля дуба. Я не можу назвати й вашого імені, бо ще не зустрічалася з вами, але ваша ситуація відома мені”. Відтак вона говорила про цю людину, відкривши його потаємні думки та розповідаючи його досвід.ПДЦ 26.5

І так Еллен Уайт зверталася в тому зібранні то до одного, то до іншого, розповідаючи, що було показано їй у видінні два роки тому. Закінчивши свою проповідь, виголосивши не тільки слова докору, а й заохочення, вона сіла. Один із присутніх підвівся і промовив: “Я хочу знати, чи сказане нам сьогодні сестрою Уайт — правда. Пастор і його дружина Еллен ніколи раніше не бували тут, вони зовсім не знайомі з нами. Сестра Уайт навіть не знає імен більшості з нас, однак вона приходить сьогодні сюди й розповідає нам, що два роки тому отримала видіння, у якому їй були показані наші обставини, а потім починає говорити з кожним із нас зокрема, відкриваючи перед усіма наше життя й наші потаємні думки. Чи все це правда в кожному випадку? Чи сестра Уайт помилилася? Я хочу знати”.ПДЦ 27.1

Одні за одними почали вставати люди. Чоловік під сосною підвівся і сказав, що місіс Уайт описала його ситуацію краще, ніж він сам міг би це зробити. Він зізнався у своїй непостійності й виголосив рішення повернутися й ходити з Божим народом. Своє свідчення висловила також жінка, яка сиділа поряд із сестрою Мейнард із церкви Грінвіль. Вона сказала, що місіс Уайт розповіла про її досвід краще, ніж вона сама могла б його описати. Те ж саме засвідчив про себе і чоловік під дубом. Люди каялися, гріхи були залишені. Дух Божий зійшов на присутніх, і в Бушнеллі відбулося відродження.ПДЦ 27.2

Джеймс і Еллен Уайти повернулися наступної суботи, коли відбулося хрещення, і церква в Бушнеллі зміцнилася.ПДЦ 27.3

Господь любив Свій народ у Бушнеллі, як і всіх, хто звертає свій погляд на Нього. Багато хто з присутніх там, напевно, згадав слова Ісуса: “Кого Я люблю, того докоряю і караю. Будь же ревний і покайся!” (Об'явл. 3:19). Коли люди побачили себе такими, якими їх бачив Бог, то зрозуміли свій справжній стан і зажадали змін у своєму житті. Це справжня мета багатьох видінь, даних місіс Уайт.ПДЦ 27.4

Після смерті Джеймса Уайта 1881 року Еллен Уайт деякий час проживала поряд із Хілдсбурзьким коледжем. Кілька молодих дівчат, що відвідували коледж, мешкали в її домі. У ті часи жінки зазвичай носили просту сіточку на голові, аби протягом усього дня волосся залишалося охайним. Одного разу, проходячи через кімнату місіс Уайт, одна з дівчат побачила гарну сіточку для волосся, яку вона бажала. Вважаючи, що ніхто не помітить зникнення сіточки, дівчина взяла сіточку й поклала зверху у свою скриню. Через деякий час, збираючись вийти з дому, місіс Уайт не знайшла своєї сіточки і змушена була піти без неї. Увечері, коли зібралася вся сім'я, Еллен запитала про свою сіточку, проте ніхто нічого не сказав про неї.ПДЦ 27.5

Через день чи пізніше, коли місіс Уайт проходила через кімнату дівчини, голос сказав: “Відкрий цю скриню”. Оскільки скриня не належала їй, вона не захотіла цього робити. Але коли наказ прозвучав знову, вона пізнала в ньому голос ангела. Коли Еллен підняла віко, то побачила, чому ангел це сказав: там лежала її сіточка. Коли сім'я зібралася знову, місіс Уайт знову запитала про сіточку, заявивши, що вона не могла зникнути сама собою. Ніхто не обізвався, тому місіс Уайт не наполягала на вирішенні цього питання.ПДЦ 28.1

Через кілька днів, коли вона відпочивала після письменницької праці, їй було дане дуже коротке видіння. Вона побачила, як рука дівчини опустила сіточку в гасову лампу. Торкнувшись полум'я, сіточка спалахнула. На цьому видіння закінчилося.ПДЦ 28.2

Коли сім'я зібралася наступного разу, Еллен Уайт знову повернулася до питання про зникнення сіточки, однак ніхто не зізнався і, здавалося, не знав про її місцеперебування. Трохи пізніше місіс Уайт віч-на-віч розповіла тій дівчині про голос і те, що побачила в скрині, а потім і про дуже коротке видіння, у якому бачила сіточку, спалену над лампою. Вислухавши все, дівчина зізналася, що взяла сіточку і спалила її, щоб не бути викритою. Вона загладила свою вину перед місіс Уайт і Господом.ПДЦ 28.3

Можливо, дехто подумає, що це дуже дріб'язкова справа для Бога — дбати про якусь сіточку для волосся. Але це питання мало значно більше значення, ніж цінність украденої речі. Ішлося про молоду дівчину, члена Церкви адвентистів сьомого дня. Вона вважала, що в неї все гаразд, не помічаючи вад свого характеру. Дівчина не бачила в ньому егоїзму, який змусив її вкрасти й обманювати. Тепер, зрозумівши, що дрібниці важливі, що Бог посилає видіння Своїй заклопотаній вісниці тут, на Землі, навіть з приводу сіточки для волосся, ця молода людина побачила речі в справжньому світлі. Цей досвід став поворотним моментом у її житті.ПДЦ 28.4

Це одна з причин того, що місіс Уайт були дані видіння. Хоч багато написаних нею свідчень мали дуже конкретне застосування, проте вони відкривають принципи, які відповідають потребам Церкви в кожній країні світу. Еллен Уайт ясно говорить про мету і ціль свідчень: “Письмові свідчення дані не для того, щоб запропонувати нове світло, а для того, аби справляти на серце живе враження за допомогою вже відкритих богонатхненних істин. Обов'язок людини перед Богом та її співгромадянами чітко визначений у Божому Слові, проте мало хто з вас слухняний дарованому світлу. Запропонована не додаткова істина, натомість Бог через свідчення спростив великі істини, які вже були дані… Свідчення не применшують Слово Боже, а звеличують його, приваблюючи до нього людські уми, щоб краса і простота істини могли справити враження на всіх”.ПДЦ 29.1

Упродовж усього свого життя місіс Уайт представляла людям Слово Боже. Завершуючи свою першу книгу, вона зазначила: “Я рекомендую тобі, дорогий читачу. Слово Боже як правило віри й практичного життя. Ми будемо суджені згідно з цим Словом. У ньому Бог пообіцяв дати видіння в ‘останні дні’; не як нове правило віри, а як утіху для Свого народу й задля виправлення тих, хто помиляється щодо біблійної істини”.ПДЦ 29.2