6 жовтня. Юда — корисливий учень

“Але є деякі з вас, що не вірять! Ісус із самого початку знав, хто є ті, що не вірять, і хто є той, що Його зрадить” (Івана 6:64; див. також Івана 6:64-71).БМ 315.3

Коли Ісус готував учнів до посвячення на духовну роботу, до них приєднався один ніким не запрошений чоловік. Це був Юда Іскаріотський, котрий вважав себе послідовником Христа… Юда вірив, що Ісус — Месія, і, приєднавшись до апостолів, сподівався зайняти високе становище в новому царстві…БМ 315.4

Учні дуже хотіли, щоб Юда був прийнятий до їхнього кола. Він був статечний на вигляд, володів ясним розумом та організаторськими здібностями. Учні відрекомендували його Ісусові як дуже корисну для Його справи людину… Подальше життя Юди мало їм відкрити, наскільки небезпечно оцінювати придатність людини для Божої справи за людськими критеріями…БМ 315.5

Приєднавшись до учнів, Юда не міг залишитися байдужим до краси характеру Христа. Він відчував вплив тієї Божественної сили, котра привертала душі до Спасителя. Господь прийшов не для того, щоб зламати надломлену тростину і погасити тліючий льон; Він ніколи не прожене душі, якщо в ній є хоча б слабке прагнення до світла. Спаситель читав серце Юди, Він наперед знав прірву гріха, у яку впаде цей чоловік, якщо не буде звільнений Божою благодаттю. Наблизивши його до Себе, Він дав Юді можливість щоденно приймати потоки Його безкорисливої любові. Якби Юда відкрив своє серце Христові, Божественна благодать усунула б із його душі демона егоїзму і він став би підданим Божого Царства.БМ 315.6

Бог приймає людей такими, якими вони є… Він готує їх до Свого служіння, якщо вони покірні й бажають учитися від Нього. Бог обирає людей не тому, що вони досконалі, а тому, що всупереч своїй недосконалості здатні через пізнання істини і практичне втілення її в життя благодаттю Христа змінитися на Його подобу.БМ 316.1

Юда мав ті самі можливості, що й інші учні. Він чув ті самі дорогоцінні повчання, але втілення істини в життя, як цього очікував Христос, не узгоджувалося з бажаннями та інтересами Юди: він не захотів поступитися власними ідеями заради небесної мудрості (Христос — надія світу, c. [293-295]).БМ 316.2