6 листопада. Ми несемо відповідальність за отримане світло

“Але вузькі ті ворота й тісна та дорога, що ведуть до життя, — і мало є тих, що їх знаходять” (Матв.7:14).ХП 327.1

Улюблений учень Христа Йоан написав: “Хто каже, що пізнав Його, а Заповідей Його не дотримується, той неправдомовець, і в ньому немає правди” (1Йоан.2:4). Слово Боже ясне і зрозуміле. Небезпечно називати себе послідовником Ісуса, і водночас своїм байдужим ставленням хоча б до однієї з Його вимог відрікатися від Нього.ХП 327.2

З історії Реформації знаємо, що Христова Церква в жодному разі не повинна зупинятися на досягнутому і припиняти реформи. Бог стоїть на чолі Церкви, наказуючи нам, як колись Мойсеєві: “Іди вперед”. “Скажи Ізраїлевим синам, щоб вони йшли вперед”. Справа Божа прогресує, крок за кроком Його народ просувається вперед через боротьбу і випробування до остаточної перемоги. Історія Церкви навчає нас, що Божим дітям не слід дотримуватися стереотипів щодо своїх уявлень про віру, але готуватися до прийняття нового світла, до подальшого розкриття істини, яка міститься у Божому Слові.ХП 327.3

Минула історія поширення істини серед омани і темряви показує, що більшість людей не дорожать священною істиною і не шукають її. Хто здійснював справу реформи, підкоряючись голосові Бога: “Ідіть уперед”, — ті зустрічали опір, зазнавали тортур, умирали. Але навіть перед широко відчиненими тюремними ворітьми, перед загрозою тортур і смерті вони визнавали істину для свого часу достатньо важливою, щоб твердо відстоювати її, і були готові швидше пожертвувати власним життям, ніж вірою. Вони з радістю віддавали своє життя заради Божої істини. У наші дні істина не менш важлива, ніж за днів мучеників минулого...ХП 327.4

Уявімо, що люди за днів Лютера виправдовували свій непослух Божим вимогам словами: “Бог надто милостивий, щоб осудити мене за те, що я відкидаю непопулярну істину. Тим більше, що наші інтелектуали і релігійні вожді також не приймають її. Я ризикну порушити Божий Закон, оскільки світ відкидає його... Я задоволений своєю релігією... Я ризикну залишитися з натовпом”. — Яким було б становище Церкви?ХП 327.5

Якщо я дійсно піду з натовпом, то Біблія запевняє, що я йду широкою дорогою до смерті. Господь сповіщає: “Але вузькі ті ворота й тісна та дорога, що ведуть до життя, — і мало є тих, що їх знаходять”. Ми відповідальні за світло, яке світить у наші дні. Христос плакав і сумував за Єрусалимом, тому що той не впізнав часу своїх відвідин. Це був їхній день випробувань, можливостей і переваг... Чорна невдячність, пустий формалізм і лицемірна нещирість протягом багатьох століть стали причиною скорботних сліз, що лилися з Його очей^{1Лист 35a, 1877 р.}.ХП 327.6