11 квітня. Гріх невір'я відводить від Бога

“В усякому їхньому утиску тісно було і Йому, Ангел обличчя Його їх спасав. Любов'ю Своєю й Своїм милосердям Він викупив їх, Він їх підняв і носив в усі дні давнини. Та вони стали неслухняними й Духа Святого Його засмутили” (Ісаї 63:9-10).ХП 110.1

Від самого гріхопадіння людей Христос перебував зі Своїм народом, не поступаючись владою перед сатаною, оскільки Він розумів, що боротьба продовжуватиметься й на Землі. Сатана протистав Божому Синові в усіх Його зусиллях викупити Своїх дітей. Перебуваючи у хмарному стовпі вдень і вогняному — вночі, Христос правив Ізраїлем, скеровуючи і наставляючи Ізраїлевих дітей у їхній мандрівці з Єгипту до Ханаану. Але як же не хотілося ізраїльтянам, щоб їх провадив Господь; як їм не подобалося коритися повелінням Господнього Ангела! З якою наполегливістю вони відстоювали власну дорогу, усіляко виправдовуючи свої бунтівні почуття і йдучи за власними уподобаннями та планами!ХП 110.2

Ніхто інший, як тільки могутній Порадник у хмарному і вогняному стовпі спостерігав за табором Свого народу. Саме Він виправляв злі дороги євреїв, спонукаючи їх довіряти живому Богові, Котрий безпечно міг допровадити їх до Обітованої землі. Вони постійно перебували під невтомним зором Того, Хто не дрімає і не спить. І все ж таки вони нарікали на Мойсея, — людину, котру Бог призначив їхнім видимим вождем і з котрим Ісус Христос розмовляв обличчям до обличчя, як людина говорить зі своїм товаришем. Незважаючи на те, що Господь діяв через Свого раба Мойсея, однак самі ізраїльтяни не чинили жодного опору ворожим спокусам, коли той підбурював їх до злих підозр, ревнощів та причіпок, і рішуче не відстоювали своїх принципів.ХП 110.3

Однак натхненне Слово пояснює, що невдачі євреїв — це попередження нам, котрі живуть за останніх віків, аби ми не зневірилися, як і вони. Ізраїлеві сини стали жертвою ворожої сили, оскільки виношували зло і невірство у своєму серці, віддаляючись від Живого Бога. Варто було їм хоча б на мить опинитися на боці ворога, як він відразу ж нашіптував їм свої переваги, роблячи з юдеїв вірних і відданих союзників. Гріх невірства, який знищив довіру до Божого Сина, надто далеко завів Ізраїля. В той час, як цьому народові належало славити і звеличувати Боже Ім'я, розповідаючи усім про Його силу і доброту, він опинився у полоні невірності, нарікання і скарг. Вселенський ошуканець намагався у будь-який спосіб посіяти між євреями незгоду, запалити в їхніх серцях заздрість і ненависть до Мойсея, підбурюючи їх на повстання проти Бога. Слухаючи голос великого відступника, вони накликали на себе страждання, випробування і загибель^{1Рукопис 65, 1895 р.; Ознаки часу, 25 квітня 1895 р.}.ХП 110.4