20 лютого. Чи збережемо свою віру під час випробування?

“І зробив Ной усе, як звелів йому Господь” (Бут.7:5).ХП 57.1

І сказав Бог Ною, що він, його дружина, сини і дружини синів мають увійти в ковчег. Бачимо, як мало людей повірили небесній вістці, — Слову Божому, і спаслися від вод потопу. Наслідки порушення Божого Закону позначилися на населенні світу і на усій Землі. Усюди панувало насилля і розтління.ХП 57.2

Але настав час, коли мешканці світу часів Ноя стали свідками унікального видовища. Ті, котрі глузували і знущалися над Ноєм, побачили, що відбувається щось дивовижне. Із лісів та полів до ковчега парами йшли тварини. Виявилося, що навіть вони були слухняніші Божим Заповідям, ніж наділені розумом люди. Після цього з'явилася на небі ніби темна хмара, — це зліталися до ковчега птахи. Їхня поява також справила на нечестивих людей неабиякий вплив. Але, спілкуючись із подібними до себе, вони швидко забули цю дивовижну картину і продовжували перебувати у невір'ї та зіпсутості.ХП 57.3

Після того, як Ноєві та його родині було дане повеління увійти до ковчега, випробувальний термін для мешканців стародавнього світу закінчився. Як тільки сім'я Ноя увійшла до ковчега, з'явилося яскраве світло — це небесний ангел наблизився до ковчега і закрив його масивні двері. Це був момент остаточного розділення. Ной і його родина були закриті у ковчезі, а нечестиві залишилися назовні. Божа милість була віднята від опоганеного і зіпсутого гріхом роду...ХП 57.4

Почалося неймовірно тяжке випробування для Ноя та його родини: сім днів вони сиділи замкнутими всередині ковчега, а дощу все не було. Здавалося, що не буде кінця насмішкуватим і торжествуючим вигукам ворогів. Проте через сім днів на небі почали скупчуватися доти небачені хмари. Вони все більш загрозливо чорніли; нарешті на людей впали перші краплини дощу...ХП 57.5

Як відомо, до того часу ніколи не було дощу, а лише сповнений водою туман слався по землі, зрошуючи її. З цієї причини нечестиві люди й далі продовжували веселитися, не звертаючи значної уваги на перші краплі дощу. Але дощ і далі продовжував падати. У деяких людей почали з'являтися перші тривожні думки. Але щоб відігнати від себе страшні передчуття, вони ще глибше занурювалися у беззаконня, час від часу з надією споглядаючи на небо, чи, бува, не розпорошилися хмари. Однак вони продовжували скупчуватися; дощ дедалі посилювався, доки не перетворився у суцільну зливу^{1Рукопис 86, 1886 р.}.ХП 57.6